Пісні

Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
/ А з-за хутора вилітало два. / 2

Вилітало два.
/ Та й один одного братом назива. / 2

– Ой ти, брат сокіл, високо літав,
/ Високо літал, ой що ж ти видав? / 2

– Ой видав я то зелене жито,
/ Ой зелене жито, де парня вбито. / 2

Ой його вбито не теперичко,
/ Ой проросла трава крізь реберечко. / 2

Ні тучки, ні хмарки, сам дощик іде.
Козак до дівчини щовечора йде.

Козак до дівчини щовечора йде.
"Добрий вечір" каже, ще й ручку дає.

"Добрий вечір" каже, ще й ручку дає:
– Марусино, серце, порадуй мене.

Марусино, серце, порадуй мене,
Чи мені жениться, чи брати тебе?

Чи мені жениться, чи брати тебе?
На другую весну калина цвіла.

На другую весну калина цвіла.
Осталась Маруся та ще й не сама.

Осталась Маруся та ще й не сама.
Осталась в Марусі дитина мала.

Ой гиля, ой гиля, гусоньки, на став,
Добрий вечір, дівчино, бо я ще й, бо я ще й не спав.

Ой не спав, ой не спав, не буду спати,
/ Ой дай мені, серденько, повече..., повечеряти. / 2

Єсть у мене вечеря – гуска печеная.
/ Не для тебе, серденько, пригото..., приготовила. / 2

По цей бік – гора, по другий – крута,
/ Поміж тими крутими горами сходила зоря. / 2

А то ж не зоря – дівчина моя,
/ То дівчина, личко білявоя, по воду ішла. / 2

Дівчино моя, ти напій коня,
/ З рубленої, з нової криниці, з повного відра. / 2

Козаченьку мій, якби я твоя,
/ Взяла коня за шовковий повід – та й напоїла. / 2

Дівчино моя, ти сідай на коня,
/ Та й поїдем у чистеє поле до мого двора. / 2

А того двора нема ні кола,
/ Тільки стоїть один кущ калини, та й та не цвіла. / 2

Та стоїть явір над водою, на яр похилився,
/ На козака недоленька, козак зажурився. / 2

Та не хилися, явіроньку, ще й ти зелененький,
/ Та не журися, козаченько, ти ще молоденький. / 2

Та не рад явір хилитися, вода корінь миє,
/ Та не рад козак журитися, саме серце ниє. / 2

/ Оріхове сіделечко, ще й кінь вороненький. / 2

Та ой там і загинув,
/ Свою рідну Україну навіки спокинув. / 2

Та звелів собі насипати високу могилу,
/ Та звелів собі посадити високу калину. / 2

Та будуть пташки прилітати, калиноньку клювать,
/ Та будуть мені приносити з України вісті. / 2

/ Та коло наших ворітець / 2
/ Стояв хлопець-молодець. / 2

/ Та сирі дрова не горять, / 2
/ Пусти мати погулять. / 2

/ Та сирі дрова зайнялись. / 2
/ – Іди, доню, не барись. / 2

/ Іди, доню, не барись, / 2
/ За ворота – та й вернись. / 2

/ – Та що ж, мамо, за гуляння? / 2
/ За ворота – та й вертання? / 2

/ Та якби, мамо, не гулять, / 2
/ Три дні дома не бувать. / 2

/ Та три дні дома не бувать, / 2
/ Сім днів хати не видать. / 2

/ Та сирі дрова, густий дим, / 2
/ Погуляла б – нема з ким. / 2

Ой як було мнє лєт двєнацать,
То я й не знала нєчего.

А я й не знала нічего.
А як настало восємнадцать,
Я й полюбила одного.

Я й полюбила одного.
Я й полюбила отакого,
Що сама себе прокляла.

Що сама себе прокляла.
Ой розпроклята любов наша,
Ой до чего ж ти довела?

Ой до чего ж ти довела?
Ой довела любов до горя,
Ой до позора, до стида.

/ А сам поїхав, мене бросив,
Кольцо напамʼять подарив. / 2

* А я кольцо то утеряла,
Та єсть портретік на стінє.
А я портретік той порвала,
Так єсть малютка на руках.

Як піду я в ліс по дрова, та й зрубаю йолку.
/ Завів мене дурний розум в чужу, в чужу сторононь[ку]. / 2

А в чужій же сторіноньці ні батька, ні неньки,
/ Тільки в саду вишневому співа..., співа соловей[ко]. / 2

– Співай, співай, соловейко, всіма голосами,
/ А я пійду в сад вишневий заллю..., заллюся сльоза[ми]. / 2

А я вийду в сад вишневий, заллюся сльозами,
/ Та й зірву я з рожі квітку, та й пу..., та й пущу на во[ду]. / 2

Як зірву я з рози квітку, та й пущу на воду:
/ – Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро[ду]. / 2

Пливла, пливла з рожі квітка – та й стала крутиться,
/ Вийшла з хати стара мати – та й ста..., та й стала дивить[ся].

– Ой чого ж ти, з рози квітка, на воді зівʼяла?
/ Ой чого ж ти, моя доню, така, така стара ста[ла]? / 2

Ой чого ж ти, доню моя, така стара стала?
/Ти ще синів не женила, дочок, дочок не 'ддава[ла]. / 2