І учора не був, і сьогодні нема.
/ Чи ти, серденя, забув за меня? / 2

Забуть – не забув, прийти – не прийшов,
/ На три годика в армію пішов. / 2

З армії прийду, жениться буду,
/ Візьму жіночку-україночку. / 2

Візьму жіночку-україночку.
/ Змалюю її на картиночку. / 2

Змалюю її на картиночку,
/ Буду спать лягать – з нею розмовлять. / 2

В суботу пізненько, в неділю раненько
/ Кувала зозуля в саду жалібненько. / 2

А то не зозуля, то рідная мати,
/ Вона виряджала синочка в солдати. / 2

– Іди, іди, сину, іди, не барися,
/ Через три годочки додому вернися. / 2

Через три годочки писав син листочки:
/ – Ой мамо, як тяжко в чужой стороночке. / 2

Вставай, хазяїн, вставай, не лежи.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

Та й вийди на двір, щось тобі дав Бог.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

На твоїм дворі скрізь горять вогні.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

Коло огнів усі святіє.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

Усі святіє, а Іллі нема.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

Ой пійшов Петро Іллю шукати.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

А зійде Ілля та й зарошений.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

Та й зарошений, та й замучений.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

– Ой Ілля, Ілля, ой де ж бо ти був?
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

– По полю ходив, житечко родив.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

По лужках ходив пчілочок садив.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

А на цім слові будьте здорові.
Щедрий вечір, щедрий вечір та й добрий вечір.

За горами гори чорніють,
За горами сонце горить.
Поїхав мій милий далеко,
За ним моє серце болить.

Я вчора гуляла до півночі,
В саду соловейко співав.
Заходила в хату тихенько,
А свекір пісьомце читав.

– Послухай, невісточко наша,
Що милий тобі написав.
Що він уже там оженився,
Тобі забувати наказав.

Нікому нічого не сказала,
Тихенько із хати пішла,
Коли б ще сама, то й нічого,
А то ще дитина мала.

Ой люлі, ой люлі, дитино,
Ой люлі, пора тобі спать,
Бо треба сідати до столу,
І батьку пісьомце писать.

Писала, писала пісьомце,
Та й стала словами кінчать:
– Приїзжай, мій милий, в неділю,
Мене молодую поховать.

Вже трейтя неділя минає,
Як свекір невісточку сховав,
А милий листа присилає:
Я в неї ума вивіряв.

Ой коте, коте наш,
Чи знаєш ти "Отче наш",
Ой знаю я краще вас,
Бо в батюшки ночував,
"Отче наш" я перейняв.
Ой люлі-люлі-люлі,
А-а-а-а-а.

Ой люлі-люлі-люлі,
Налетіли гулі,
Та й сіли на кровать,
Тебе, дитино, присипать.
А-а-а-а-а.

*На щастя, на здоровʼя.
Роди, Боже, жито, пшеницю,
Всяку пашницю.
Поздоровляю вас з праздником,
З Новим роком, будьте здорові!

Ой гаю мій, гаю густий, непроглядний,
Чом на тобі, гаю, ой листячка нема[є].

Листячка немає, вітер не колише,
Що брат до сестриці ой часто пісьма пи[ше].

А він пише, пише, у пісьмах питає:
– Чи привикла, сестро, ой у чужому кра[ї]?

– А я й не привикла – треба привикати,
Я в розкошах зросла – ой треба горе зна[ти].

– Пусти мене, милой, до броду по воду,
До броду й по воду, ой до рідного ро[ду].

– Не пущу я, мила, до броду й по воду,
Бо ти там розкажеш ой про свою незго[ду].

Не буду я, милий, не буду казати,
Як будуть питати, то я й вийду із ха[ти].

Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
А з-за хутора вилітало два.

А з-за хутора вилітало два,
Один одного братом називав.

Один одного братом називав.
– Ой ти, брат, сокіл, ой де ж ти літав?

Ой де ж ти літав, ой що ж ти видав?
– Ой видав я то зелене жито.

Зелене жито, де брата вбито.
Ой вбито, вбито не теперечко.

Ой вбито, вбито не теперечко,
Проросло жито крізь реберечко.

Крізь реберечко не теперечко,
....?....
Кругом серденька розливалися.

/ По тихому синьому-синьому морю
Качають больного моряка. / 2

/ Нє вєйтєся, чайкі, над морем,
Бо нікуда далі летіть. / 2

/ Летіть ви в Сібірь, край дальокий,
Несіть ви печальную звість. / 2

/ Несіть ви папаше й мамаші,
Несіть ви женє маладой. / 2

По цей бік гора, по той бік друга,
/ Поміж тими крутими горами сходила зоря. / 2

А то не зоря – дівчина моя,
/ Чорнявая, личко білявоє, по водицю йшла. / 2

– Дівчино моя, напій же коня
/ З рубленої нової криниці, з повного відра. / 2

– Козаченьку мій, якби я твоя,
/ Взяла б коня за шовковий повід та й напоїла. / 2

– Дівчина моя, сідай на коня,
/ Та й поїдем у чистеє поле, до мого двора. / 2

А в мого двора нема ні кола,
/ Тільки стоїть один кущ калини, та й та не цвіла. / 2

/ Та шо на горі та сухий дуб, / 2
/ Ще й біла береза. / 2

/ Та під тією та березою / 2
/ Вода протікає. / 2

/ Та там дівчина, та молодая, / 2
/ Коня й напуває. / 2

/ Та не пий, коню, та тієй води, / 2
/ Вода ключевая. / 2

/ Та не бий, муже, та своєй жони, / 2
/ Жона молодая. / 2

Терен, мати, та коло хати терен процвітає.
/ Та сидить голуб на дубочку, голубка літає. / 2

– Годі тобі, та голубонько, годі вже літати,
/ Та прийди, сядеш коло мене, щось маю сказати. / 2

Ой чи будеш, та дівчинонько, по мені журитись,
/ Та як сяду та й поїду в чужий край жениться? / 2

– Ой не буду, та козаченьку, по тобі не буду,
/ Та ти за гору, я за другу, про тебе забуду. / 2

Не одʼїхав та козаченько за нові ворота,
/ Та не бере ту дівчиноньку ні сон, ні робота. / 2

Не одʼїхав та козаченько за густії лози,
/ Та покотились в дівчиноньки дрібнесенькі сльози. / 2

– Ой вернися, та козаченько, бо мати вмирає,
/ – Не вернуся, забарюся, нехай брат сховає. / 2

– Ой вернися, та козаченько, дівчина вмирає.
/ – Та буду скоріш коня гнати, щоб живу застати. / 2

– Ти думаєш, та козаченьку, що я помираю,
/ А я в тебе, та й молодого, ума вивіряю. / 2

Тихі води, тихі води, береги крутії,
А в тюрмах сидять жульмани, хлопці молодії.

– Ой начальник, ти, начальник, одпусти додому.
Бо вже скучилась, бо вже змучила дівчина за мною.

– Одпустив би я додому – ворувати будеш,
Ти напийся води холодної – про любов забудеш.

Пив я воду, пив холодну – та й не напивався.
Любив жульман дівчиноньку – та й не навтішався.

Умер жульман, умер жульман – та й не вмерла слава.
Тай зостався кінь вороний, збруя золотая.

Збрую мою, золотую, жульманам віддайте,
Коня мого, вороного, в полі розстріляйте.

Дівка іде, коня веде, кінь головку клоне,
Молодая дівчинонька жульмана хороне.

Чом, дівчина, зажурилась, чом не чуть твоїх речей?
/ То, бувало, щебетала, ой як у саду соловей. / 2

Соловею-канарею, ой ти, пташка лісова,
/ Сядь на гілку, сядь на другу, ой передай мої слова. / 2

Не ходи, милий, на хутір, не топчи зелений луг,
/ Не суши моє серденько, ой не люби моїх подруг. / 2

Чорноморець, матінко, чорноморець,
Вивів мене, босую, на морозець.

Вивів мене, босую, та й питає:
– Чи є мороз, дівчино, чи немає?

– Ой нема морозоньку, сама роса,
А я, молодесенька, стою боса.

Простояла ніченьку – та й байдуже,
Люблю чорноморчика, люблю дуже.

Чорноморець, матінко, вид'їжджає,
Мене, молодесеньку, покидає.

Як приїхав мій миленький з поля,
Та й привʼязав коня край забора.

Та й привʼязав коня край забора.
Сам заплакав, край коника стоя.

– Хоть би скоріш вечора діждати,
Пошлю людей дівчину сватати.

Пошлю людей дівчину сватати,
А сам пійду під вікно слухати.

– Подай, мамо, хусточку біленьку,
Повʼязати милому рученьку.