Ванєчка, Ванюша же, Ванєчка й душа,
/ Я з тобой, Ванюша, не нажилася. / 2

Я з тобою, Ванюша, не нажилася,
/ Ти сів – та й поїхав, я й осталася. / 2

Ти сів – та й поїхав, я й осталася,
/ А вже ж та дорожка й терном заросла. / 2

Не так тим же терном, як терницею,
/ Зробись, Ваня, й орлем, я й – орлицею. / 2

Зробись, Ваню, й орлем, я й – орлицею ж,
/ Та полетим, сядемо над криницею. / 2

Та й полетим, сядемо над криницею ж,
/ Чи не вийде ненька же рано по водиц[ю]. / 2

Вітер віє, ой вітер повіває,
Ой мати же дочку же та й про життя й пита[є].

Мати дочку та й про життя ой питає,
Ой спитай же, мати, та й сірого вутят[и].

Спитай, мати, та в сірого ой вутяти,
Ой сіре же вутя же та й на морі ночу[є].

Сіре вутя та й на морі ой ночує,
Ой воно же моє же та й все горечко же чу[є].

Перве горе – та й дитина ой малая,
Ой друге же горе же – та й свекруха й лиха[я].

Друге горе – та й свекруха ой лихая,
Ой третє же горе же – та й мой милой ревнив[ий].

Третє горе – та й мой милий ой ревнивой,
Ой сам же їде та й у поле й орат[и].

Сам же їде та й у поле ой орати,
Ой мене же бере же та й воли же поганят[и].

Сам же бере та й волів поганяти,
Ой гиля, же мої, та й воли же полові[ї].

Ой же йдіте, воли сірі та й половиї,
Ой верніться ж мої ж та й літа же молоді[ї].

Де б, де б я з горя дівся,
Де б я тоску ж розносив?

Ой де б я тоску розносив,
Стрепетнувся ж, полетів би, де роздушенька живе.

Ой де роздушенька живе,
Там би впав би ж на коліна, ще й на правоє плєчо.

Ой ще й на правоє плєчо,
Розказав би ж я ой дєвчонкє, как на сєрце ж тяжело.

Ой как на сєрце тяжело,
Ой болить серце, болить больно, розриває ж грудь мою.

Забєлєлі снєжкі по етой дорожкє,
Та й по кру..., по крутой горє.

По крутой горє.
Та й ніхто не заплаче по бєлому ж тєлу ж,
Та й по сол…, по солдатському.

По солдатському,
Та тільки ж зажуриться, та й зепечалиться же,
Та й това…, товариш єго.

Та й товариш єго.
– Товаришу ж мій же, мій братіку рідний,
Та й похоронь, похоронь мєня.

Та й похоронь мєня,
Та й зроби ж мені ж, брате, з клен-дерева трунку,
Та й, може, може, я й помру.

Та й, може, я й помру.
– Та й де ж тобі, брате, клен-дерева взяти?
Та й будеш ти в сосновій лежать.

Зривала я розу в зеленім саду,
Зривала й бросала на бистру ріку,
Ой зривала й бросала на бистру ріку.

Пливи, пливи, роза ж, під ті ворота,
Не смійся, козаче, що я й сирота,
Ой не смійся, козаче, що я й сирота.

Не смійся, козаче, що я й сирота,
Хоч би прийшов сватать, так я й не пішла б,
Ой хоч би прийшов сватать, так я й не пішла б.

Не підеш, й не нада ж, просить я не піду,
Поїду в Росію, там кращу знайду,
Ой поїду в Росію, там кращу знайду.

Обˊїхав Росію ж, ще й три города,
Не знайшов я кращу, як ти, сирота.
Ой не знайшов я кращу, як ти, сирота

Не зайшов я кращу, ой як ти, ой сирота,
Вернувся з Росії під ті ворота,
Ой вернувся з Росії під ті ворота.

Вернувся з Росії ж під ті ой ворота.
Ой вийди, дівчино, моя сирота.
Ой, ой вийди, дівчино, моя сирота.

Ой вийди, дівчино ж, моя й сирота,
Видно по дівчині, що сватаная.
Ой видно по личеньку – засватаная.


*Вийшла дівчина, моя сирота,
Видно по личеньку – засватаная.

Калина, й малина, чом не розцвітаєш?
/ Молода дівчина, ой чом стоїш-думаєш? / 2

Я стою-думаю, ще й думати буду,
/ Полюбила парня, ой повік не забуду. / 2

А в неділю вранці, ще й сонце не сходить,
/ А вже мій миленький ой по казармі ходить. / 2

По казармі ходить, в руках шаблю носе,
/ В руках шаблю ж носе, командіра просе: / 2

– Командіре, брате, відпусти додому,
/ Спокинув дівчину, ой сам не знаю кому. / 2

– Відпускаю тебе, та ще й не самого,
/ Доручаю ж тобі коня вороного. / 2

Коня й вороного, ще й нове сідельце,
/ Поїзжай, розважуй ой своє любе серце. / 2

А солдат їде, ворота минає,
/ А дівчина стоїть, ой сльозоньки втирає. / 2

– Ой куда ж ти їдеш, ворота минаєш,
/ Я ж твоя кохана, ой хіба ти не знаєш? / 2

– Якби ти, кохана, ти ж мене кохала,
/ Як за гору скрився, ти з другим стояла. / 2

Як за гору скрився, ти з другим стояла,
/ А за другу скрився, ой ти сина придбала. / 2

– Не сама я дбала, дбали вдвох з тобою,
/ Дбали вдвох з тобою, в лузі під вербою. / 2

Коваль, коваль, коваль-коваленку,
Чом не куєш рано-пораненьку?

Чом не куєш рано-пораненьку,
Чи й у тебе желіза немає?

Чи й у тебе желіза немає,
Чи у тебе сталі не хватає?

– Єсть у мене сталі й у дозвалі,
Єсть у мене жінка й Катерина.

Єсть у мене жінка й Катерина,
Вона ж мені слави й наробила.

Вона ж мені слави й наробила,
Ізвечора постіль постелила.

Ізвечора постіль постелила,
А зпівночі сина й народила.

А зпівночі сина народила,
До схід сонця в криниці втопила.

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб занесло стежки та дорожки.

Щоб занесло стежки та дорожки,
Щоб не знали прокляті ворожки.

Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, ой що я робила.

Ой Боже, мій Боже, з високого неба,
Чи чуєш молитву ж мою?
/ Возьми ж мою грєшную й душу на небо,
А тєло – в сирую землю. / 2

Насиплять на неї високу могилу,
Травою вона заросте,
/ Посадять над нею червону калину,
Весною вона й зацвіте. / 2

Та й будуть до неї пташки прилітати,
Та й будуть співати пісні,
/ А я вже ніколи та їх не почую,
Бо буду лежати в землі. / 2

Колись мої ноги ж багато ходили,
Та й був мені радосний час.
/ Колись мої руки багато робили,
Тепер на грудях же лежать. / 2

Ніколи ж не буду я пісню співати,
Лежатиму в ямі один,
/ І з болем у серці, і з трепетом в грудях
Я ждатиму Страшного Суда. / 2

– Ой арьол, ти й, арьол, ти, товариш дарагой,
/ Чи не був ти, арьол, на Вкраїнушкє радной? / 2

Чи не був ти, арьол, на Вкраїнушкє радной?
/ Чи не бачив, ти й, арьол, жени моєй молодой? / 2

– А я бачив, а я чув, бо я в неї вчора був,
/ Вона плаче, журиться, ще й печалиться. / 2

Вона плаче, журиться, ще й печалиться,
За тобою, козаком, убивається.



В мене батько як цвіт, завˊязав мені світ,
В мене мати як зоря, рано заміж оддала.

У великую сімˊю, ще й в чужую сторону.

А великая сімˊя вся вечеряти сіда,
/ А мене ж, молоду, й посилають по воду. / 2

Я по воду ішла, як голубка гула,
А з водою я йшла – прислухалася.

А з водою я йшла – прислухалася,
/ Щось у сінях шепотить, мати сина свого вчить: / 2

– Сину ти мій, ти ж моя сирота,
/ Чом горілочки не пˊєш, чом ти жіночки не бˊєш? / 2

– Нащо горілку пить, в мене серденько болить,
/ А нащо ж жінку бить, вона вміє все робить. / 2


А нащо жінку бить, вона вміє все робить,
/ І спекти, і зварить, та й до мене говорить. / 2

Ой верба, й верба, на яр похилилася,
/ Чи мій милий такий гарний, що в його влюбилася? / 2

Улюбилась я у його з восімнадцяти годов,
/ Й однії нічки не спала до дванадцяти часов. / 2

Постелю я постіль білу: « Спи, подушечка, сама,
/ А я піду розузнаю, з ким мій миленький гуля». / 2

Через тридцять три доріжки, через тьомненький лісок,
/ Слишу милого гармошку, ще й подружкин голосок. / 2

Ми з подружкой дружно жили, з одной чашки чай пила,
/ А подружка роздобрілась, мене з милим розвила. / 2

Кину, кину ключі в воду, хай ключі купаються,
/ Дам я милому свободу, нехай нагуляїться. / 2

– Ой ви, голуби, ой ви, бєлиє,
Ой і де ж ви були, де літали?

– Ой ми не голуби, ми не бєлиє,
А ми анголи, ми хранителі.

Ой літали ж ми та й до грєшної душі,
Де душа із тєлом розлучалася.

Де душа ж із тєлом розлучалася,
Розлучалася, розпрощалася.

Що ж тобі, тєло, у землю іти,
А мені ж, душі, на отвєть іти.

А мені ж, душі, на отвєть іти,
На отвєть іти, на роздєл грєхов.

Ой при лужку, при луні, при щасливой долі,
/ При знакомом табуні, ой конь гуляв по волі. / 2

Конь гуляв по волі, солдат – по неволі,
/ Як споймаю же, загнуздаю шолковой уздою. / 2

– Ой лети, лети, мой конь, та й не торопися,
/ Протів милої дворця стань, остановися. / 2

Стань, остановися та вдар копитами,
/ Чи не вийде молода дівчина з чорними бровами. / 2

Ой не вийшла дівчинонька, вийшла її мати:
/ – Здраствуй, здраствуй, милий зять, пожалуй у хату. / 2

А я в хату не піду, піду у світлицю,
/ Розбужу я крєпкий сон, красную дівицю. / 2

А дівчина встала, начебто й не спала,
/ Правой ручкой обняла, ще й поцеловала. / 2

Ой у полі жито пополам з травою.
/ – Ой чи жалько буде, ой мамонько, за мною? / 2

– Та хоть жалько буде, та серденько вˊяне,
/ Хто ж мене, стареньку, ой до смерті догляне? / 2

– Оставляю, мамо, найменшого брата,
/ Не будуть ходити ой хлопці та й дівчата. / 2

– А будуть ходити, та все двір минати,
/ А мені, старенькій, ой жалю завдавати. / 2

Ой упав сніжок та на обніжок,
/ Та й узявся й водою. / 2

Ой лучше б було та дівчинонькою,
/ Та чим тепер вдовою. / 2

Ой походили, та й побродили,
/ Та й коні же підківками. / 2

Ой чук, чукина, яка дівка чепурна,
Не вмивалась, не втиралась,
Так і заміж пішла.

Ой чук, чук, наловив дід щук,
Баба рибку пече, сковорідка тече.

Ой чук, чук, чук, наловив дід щук,
А бабуся – пліточок, годувати діточок.

Пішла киця по водицю
Та й упала у криницю,
Пішов котик ратувати
Та за вушка витягати.

У гаю, гаю, зеленім гаю,
/ Любила хлопця з чужого кра[ю]. / 2

Любила хлопця й півтора року,
/ Поки не взнали сусіди збок[у]. / 2

Ой як узнали, розщебетали,
/ Бодай сусіди щастя й не знал[и]. / 2

Бодай сусіди щастя й не знали,
/ Як мене з милим розчарувал[и]. / 2

Чорноморець, мамінько, чорноморець,
/ Вивів мене, босую ж, на морозець. / 2

Вивів мене, босую, та й питає:
/ – Чи є мороз, дівчино, чи не…, немає? / 2

Ой нема морозу ж, та й сама роса,
/ Простояла дівчина всю нічку й боса. / 2

Простояла дівчина – та й байдуже.
/ – Люблю, мамо, чорноморця, люблю його дуже. / 2

Я й думала, мамінько, шо й пройдуся,
/ В чорнявого чорноморця й улюблюся. / 2

Я ж думала, мамінько, панувати,
/ А прийшлося, мамінько, горю…, горювати. / 2

Як піду в ліс по дрова, нарубаю кльону,
/ Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороньк[у]. / 2

А в чужій же сторононьці не татка, не неньки,
/ Тільки в лузі на калині поють, поють соловейк[и]. / 2

Як зірву я з рози квітку, та й пущу на воду:
/ – Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого роду. / 2

Пливла, пливла з рози квітка – та й кружиться стала,
/ Вийшла з хати стара мати – та й пла…, та й плакати стала. / 2

Ой чого ж ти, з рози квітка, так рано совˊяла,
/ Ой чого ж ти, моя доню, така, така стара стала? / 2