Пісні

А в полі береза, а в полі кудрява,
/ Та хто йде – не минає, березу й лама[є]. / 2

Хто йде – не минає, березу ламає,
/ Та й горе ж тому жити, хто щастя й не ма[є]. / 2

Вийду за ворота – трава зеленіє,
/ Ой за хорошим мужем жінка молоді[є]. / 2

За хорошим мужем жінка молодіє,
/ Ой за недобрим мужем – з личенька марні[є]. / 2

А в полі береза, а в полі кудрява,
/ Та хто йде – не минає, березу й лама[є]. / 2

А вже років двісті, як козак в неволі,
Гей, гей, у неволі, у тюрьмі,
/ Під московським караулом у тюрмі. / 2

Понад Дніпром ходить, викликає долю:
– Гей, гей, вийди, доле, із води,
Визволь мене, серденько, із біди.

– Не вийду, козаче, не вийду, соколе,
Бо сама ж я плачу, бо сама в неволі,
Гей, гей, у неволі, у ярмі,
/ Під московським караулом у тюрмі. / 2

Ой пане Богдане, нерозумний сину,
Занапастив неньку, рідну Україну,
Гей, гей, занапастив, зруйнував,
/ Бо в голові розуму мало мав. / 2

Баю, баю, люлі, налетіли гулі,
Сіли на воротях, в червоних чоботях.

Піди, доню, познімай, чобіточки познімай,
І батькові пару, і матері пару.
Ой люлі, люлі.


Сіра киця вмилася, у вікно дивилася,
Хвостиком виляла, кошенят чекала.
А-а-а-а-а.

Де ж мої малята, сірі кошенята?
А-а-а.

Час, пора їм спати, сірим кошенятам.
А-а-а.

Люлі, люлі, люлі, налетіли гулі,
Сіли на припічку, поїли калачі.

/ В осичині та й у липині, / 2
Там Василько та й сіно кос[е].

/ Там Василько та й сіно косе, / 2
Вороному коникові нос[е].

/ Ой їж, коню, зеленеє сіно, / 2
Та й пий, коню, холодную вод[у].

/ Ой пий, коню, холодную воду, / 2
Та й поїдемо та мого род[у].

/ Ой до роду, до родиночки, / 2
До рідної та й дружиночк[и].

Де, бояри, забарилися,
Чи по світу волочилися,
Чи сіно косили,
Чи хліба просили?

Ми думали, ви приїхали,
А ви пішки прийшли,
Молодого в мішку несли,
А свашку – в торбині,
Щоб не зˊїли свин[і],
Світилку – в калоші,
Щоб не зˊїли вош[і].

Ой поки ж ми та й стоятимем,
Сиру землю та й топтатимем
Червоними чобітками,
Золотими підківкам[и]?

Свашка-неліпашка
Шишок не ліпила,
Дружок не дарила,
Одну ізліпила,
З зеленого сіна,
З зеленого сіна –
Та й ту сама зˊїл[а].

Зять на мене косо дивиться,
Він на мене супротивиться,
Він на мене косо поглядає,
Він мене нишком ла[є].

Ой на печі просо,
Не дивися, зятю, косо,
Ой лізь у кишеню,
Виймай грошей жмен[ю],
Клади на тарілку,
Викупай свою жінк[у].

Ой казали, зять багатий,
Ой казали, грошей міх,
А він дав копійку,
Як курям на сміх.

Тихше, дружечки, йдіте,
Пилом не пилите,
Щоб нашая пава
Пилом не припала.

Замітайте двори,
Застеляйте столи
Вишитими рушниками,
Йде молода з дружками.

/ Куди, доню, собираєшся, / 2
Що так біло наряжаєшс[я]?

/ Чи між турки, ой чи між татари, / 2
Чи між тії прокляті жандарм[и]?

/ Ой там гора, гора кремениста, / 2
Там свекруха, та й ще й норовист[а].

/ Ой там гора, гора кремˊяная, / 2
Там свекруха, та й ще й дуже зла[я].

Ой Боже мій, Боже, з високого неба,
Чи чуєш молитву мою?
/ Прийми мою грішную душу до себе,
А тіло – в сирую землю. / 2

Нагорнуть на мене високу могилу,
Травою вона заросте,
/ Посадять над нею червону калину,
Весною вона й зацвіте. / 2

Та й будуть до неї пташки прилітати,
Та й будуть співати пісні,
/ А я й не почую, я буду лежати
В сирій і холодній землі. / 2

Хатинка маленька, та й та так глибока,
Віконця у неї нема,
/ А я, одинока, як в полі билина,
Лежу в тій хатинці одна. / 2

Ой Боже, мій Боже, який цей світ милий,
Як хочеться жити мені,
/ А я й умираю і все оставляю,
Та й буду лежати в землі. / 2

Колись мої ноги по світу ходили,
Який був то радісний час,
/ Колись мої руки так тяжко робили,
Тепер же лежать на грудях. / 2

Прощайте, родниє, друзья дорогиє,
Я вже ухожу від вас,
/ Мене проважають до вічного дому,
Де буду спокійно лежать. / 2

Прощайте ви, друзі, і рідная хата,
Прощайте ви, діти мої,
/ Ви будете жити на білому світі,
А я у сирій же землі. / 2

Ой ви, дядьку Мусію, чи бачили чудасію,
Чи бачили чудака, ось такого мужика?

Як багатий мужик шилом травку косив,
Гей, ну да, ну да-да, шилом травку косив.

Шилом травку, на віз голкою носив,
Гей, ну да, ну да-да, на віз голкою носив.

Коня чубов запрягав, дубиною поганяв,
Гей, ну да, ну да-да, дубиною поганяв.

Дубиною поганяв, в палець дерево загнав,
Гей, ну да, ну да-да, в палець дерево загнав.

В палець дерево загнав, кочергою витягав,
Гей, ну да, ну да-да, кочергою витягав.

А сусідова кобила по городу ходила,
Гей, ну да, ну да-да, по городу ходила.

По городу ходила, поросят наводила,
Гей, ну да, ну да-да, поросят наводила.

Поросята скрекочуть, вони їсточки хочуть,
Гей, ну да, ну да-да, вони їсточки хочуть.

Скрекотіли, скрекотіли, ізнялись – та й полетіли,
Гей, ну да, ну да-да, ізнялись – та й полетіли.

Ізнялись та й полетіли, та й на дубові сіли,
Гей, ну да, ну да-да, та й на дубові сіли.

Та й на дубові сіли, усі груші поїли,
Гей, ну да, ну да-да, усі груші поїли.

Усі груші поїли, попадали, поколіли,
Гей, ну да, ну да-да, попадали, поколіли.

Ой ви, дядьку Мусію, чи бачили чудасію,
Чи бачили чудака, ось такого мужика?

Ой з-за гори та й вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя пита[є].

Спитай, мати, ой сірого утяти,
Ой сіре утя та й на морі ночу[є].

Сіре вутя ой на морі ночує,
Ой воно ж моє та все горечко чу[є].

Перве горе – ой дитина малая,
Ой друге горе – та й свекруха лиха[я].

Друге горе – ой свекруха лихая,
Ой третє горе – та й мій милий ревнив[ий].

Сам же іде ой у поле орати,
Мене бере та й волів поганят[и].

Ой ви, воли, ой воли круторогі,
Ой зівˊяли та мої чорні бров[и].

Ой ви, воли, ой сірі, половії,
Ой пройшли ж мої та й літа молод[ії].

Ой щаслива тая путь, що с поклончиків ідуть,
Алілуя, алілуя, що з поклончиків ідуть.

Ой не сами вони йдуть, а їх анголи ведуть,
Алілуя, алілуя, а їх анголи ведуть.

А їх анголи ведуть, херувими поють,
Алілуя, алілуя, херувими поють.

Ой щасливий той же день, що строявся монастир,
Алілуя, алілуя, що строявся монастир.

Що строявся монастир, сам Господь по ньом ходив,
Алілуя, алілуя, сам Господь по ньом ходив.

Сам Господь по ньом ходив і ступеньки поробив,
Алілуя, алілуя, і ступеньки поробив.

І ступеньки поробив, християнам заявив,
Алілуя, алілуя, християнам заявив:

– Християни ви мої, поклоняйтеся мені,
Алілуя, алілуя, поклоняйтеся мені.

Поклоняйтеся мені до сирої землі,
Алілуя, алілуя, до сирої землі.

/ Поза лугом зелененьким, / 2
/ Брала вдова льон дрібненький. / 2

/ Вона брала, вибирала, / 2
/ Тонкий голос подавала. / 2

/ Тонкий голос, голосочок, / 2
/ Через Дунай та в лісочок. / 2

/ Там Василько сіно косить, / 2
/ Тонкий голос переносить. / 2

/ Бросив косу додолоньку, / 2
/ А сам пішов додомоньку. / 2

/ В кінці столу став*, схилився, / 2
/ Тяжко, важко зажурився. / 2

/ – Дозволь, мати, вдову брати. / 2
/ – Вдова вміє чарувати. / 2

/ Зчарувала мужа свого, / 2
/ Причарує сина мого. / 2

*сів

Через сад-виноград, через сад-виноград, ех,
Через сад-виноград по воду ходила,
За собой, молодой, писаря водила.

Писарь пише, малює, писарь пише, малює, ех,
Писарь пише, малює, козак дівку цілує.

– Ти не піп, ти не дяк, ти не піп, ти не дяк, ех,
Ти не піп, ти не дяк, не цілуй мене так.

Нехай мене полілує, нехай мене поцілує, ех,
Нехай мене поцілує запорожський козак.

Через сад-виноград, через сад-виноград, ех,
/ Через сад-виноград по воду ходила,
За собой, молодой, писаря водила. / 2

Чого, коню, води не п'єш, лиш на воду дуєш?
/ – Ой чого ж ти, мій синочку, дома не ночуєш? / 2

– Ой як мені, моя мати, дома ночувати,
/ Яка нічка темнесенька, ні з ким розмовляти. / 2

– Дам я тобі, мій синочку, рубля золотого,
/ Купи собі, мій Васильку, коня вороного. / 2

– Ой як тобі, моя мати, легко та й казати,
/ Як же буду я із конем нічку розмовляти? / 2

Я до коня заговорю, а він заіржеться,
/ До дівчини заговорю – серце звеселиться. / 2

Як поїхав Саврадим у поле орати,
/ Його жінка, Саврадимка, – до корчми гуляти. / 2

Гуляла, гуляла – трохи упилася,
/ Наварила борщу й каші – в поле потряслася. / 2

Ходила, блукала, милого шукала,
/ Сіла собі на горбочку – та й повиїдала. / 2

Як приїхав Саврадим із поля додому,
/ Та й поставив свою жінку на житню солому. / 2

Їла, чи не їла, попросила пити,
/ А він її запрягає в поле волочити. / 2

Випрягає з борони, запрягає в рало:
/ – Тррр, стій, моя мила, ще додому рано. / 2

Випрягає з рала, запрягає в бричку:
/ – Оце ж тобі, моя мила, за такую звичку. / 2