Пісні

А в Єрусилимі рано задзвонили,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на весь ве[чір].

Рано задзвонили, святих побудили,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на весь ве[чір].

Свічі посвітили, святих побудили,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на весь ве[чір].

Що Божая мати Сина спородила,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на весь ве[чір].

Та й стали гадати, яке ймення дати,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на весь ве[чір].

Дали йому ймення Святого Василя,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на весь ве[чір].

А Божая мати ймення не злюбила,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на весь ве[чір].

Ймення не злюбила, святих засмутила,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на весь ве[чір].

Та й стали гадати, яке ймення дати,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на весь ве[чір].

Дали йому ймення Святого Ісуса,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Та добрим людям на весь ве[чір].

[А Божая мати імя ізлюбила,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Та добрим людям на весь ве[чір]]. *

Ймення ізлюбила, святих звеселила,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Та добрим людям на весь ве[чір].

Дай, Боже, вечір добрий!

З діда-прадіда лиманці люблять пісню, люблять танці,
Ми веселого роду, нема пшона - товчем воду.

Ой ра-ричанда, колись була молода,
Молодиця чорноброва, до коліна руба дрова.
До коліна руба дрова.

Ми сіяли-косили, зроду хліба не просили,
Тепер будем віддихати, будем пісню вам співати.

Ой ра-ричанда, колись була молода,
Молодиця чорноброва, до коліна руба дрова.
До коліна руба дрова.

Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю,
До півночі погуляю, бо хароших хлопців маю.

Ой ра-ричанда, колись була молода,
Молодиця чорноброва, до коліна руба дрова.
До коліна руба дрова.

На вулиці скрипка й бас, кажуть, бабі спати час,
Бо не пустить дід до хати, на порозі ляжу спати.

Ой ра-ричанда, колись була молода,
Молодиця чорноброва, до коліна руба дрова.
До коліна руба дрова.

Я ранесенько проснуся та й до діда пригорнуся,
Він не буде в мене знати, що ходила я гуляти.

Ой ра-ричанда, колись була молода,
Молодиця чорноброва, до коліна руба дрова.
До коліна руба дрова.

Козак горілку п'є, бо в нього гроші є,
/ Ой за ним, за ним його рідна мати же гіркі сльози ллє. / 2

– Ой синочку мій, дитино моя,
/ Ой бросай, бросай, горілочку пити же, бо вона гірка. / 2

– Ой мамо моя, ой не бросю я,
/ Ой я й не бросю же горілочку пити же, бо солодкая. / 2

– Ой синочку мій, дитино моя,
/ Ой бросай, бросай вдовицю любити же, бо зведе з ума. / 2

– Ой мамо моя, ой не бросю я,
/ Ой я й не бросю же вдовицю любити же, бо красивая. / 2

Меланія рум'янія,
Меланія пребагата.

Меланія пребагата,
Дала на церкву срібла й злата.

Дала на церкву срібла й злата,
Вона церкву споділяла.

Вона церкву споділяла,
Нищих, убогих наділяла.

Нищих, убогих наділяла,
Наділяла, прибавляла.

Наділяла, прибавляла:
– Прибав, Боже, много віку.

Прибав, Боже, много віку,
Цьому пану-чоловіку.

Цьому пану-чоловіку,
Його жоні, ще й діточкам.

Його жоні, ще й діточкам,
Милим синочкам, ще й дочечкам.

Дай, Боже, вечір добрий!

Ой горе жити, ой лебедику, самому,
/ Ой чи поросте ой біле пір'я по йому? / 2

Ой то не пір'я, ой то дівочая краса,
/ Ой чого в дівки ой призаплакані глаза? / 2

[Ой мабуть], вона ой мале дитя зродила,
/ Ой мабуть, вона ой в дунай-річку віднесла. / 2

[ – Ой] пливи-пливи, ой мале дитя, ріками,
/ А я піду ой погуляю з дівками. / 2

[ – Ой] мабуть, тобі ой з дівчатами не гулять,
/ Ой мабуть, тобі ой мале дитя колихать. / 2

Ой гула-гула кам'яна гора,
Ой дай, Боже.
Ой гула-гула кам'яна гора,
Святий ве[чір].

Та й не вродила шовкова трава,
Ой дай, Боже.
Та й не вродила шовкова трава,
Святий ве[чір].

Тільки вродило зелене вино,
Ой дай, Боже.
Тільки вродило зелене вино,
Святий ве[чір].

А того вина багато треба,
Ой дай, Боже.
А того вина багато треба,
Святий ве[чір].

Брата женити, мед-вино пити,
Ой дай, Боже.
Брата женити, мед-вино пити,
Святий ве[чір].

Сестру вдавати, пити-гуляти,
Ой дай, Боже.
Сестру вдавати, пити-гуляти,
Святий ве[чір].

А того вина дівка стерегла,
Ой дай, Боже.
А того вина дівка стерегла,
Святий ве[чір].

Вино стерегла – та й задрімала,
Ой дай Боже.
Вино стерегла – та й задрімала,
Святий ве[чір].

Та й налетіли різнії пташки,
Ой дай, Боже.
Та й налетіли різнії пташки,
Святий ве[чір].

Та й виклювали все вино з чашки,
Ой дай Боже.
Та й виклювали все вино з чашки,
Святий ве[чір].

Ой з-за гори, та ой з-за гори же, ой вітер повіває же,
Ой мати дочку же ой про життя же пита[є].

– Спитай, мати, ой спитай, мати же, ой сіре й утя де же?
Ой сіре ж утя же ой на морі же ночу[є].

Сіре вутя ой сіре утя же ой на морі ночує же,
Ой воно ж, моє же, ой все горе й чу[є].

Перве горе, ой перве горе же – ой дитина й малая же,
Ой друге горе же – ой свекруха же й лиха.

Третє* горе, ой третє горе же – ой свекруха й лихая же,
Ой третє горе же – ой мій милий ревни[вий].

[Ой третє горе же – ой мій милий ревнивий.
Що сам їде у поле орати, а мене бере волів поганяти.

Що сам їде у поле орати, а мене бере волів поганяти.
Ой гай, воли, ой гай, сірі, половії, ой пройшли літа мої молодії.

Ой гай, воли, ой гай, сірі, половії, ой пройшли літа мої молодії.
Ой гай, воли круторогі, ой змарніли мої чорні брови.]

Ой три шляхи широкії докупи зійшлися,
/ На чужину з України брати розійшлися. / 2

Покинули стару матір, той жінку покинув,
/ А той – сестру, а найменший – молоду дівчину. / 2

Посадила стара мати три ясени в полі,
/ А невістка посадила високу тополю. / 2

Три явори посадила сестра при долині,
/ А невістка посадила червону калину. / 2

Не прийнялись три ясени, тополя всихала,
/ Не прийнялись три явори, калина зів'яла. / 2

Не вертаються три брати, по світу блукають,
/ А три шляхи широкиї терном заростають. / 2

Ой чого ти, дубе, на яр похилився,
– Ой чого ж, козаче же, й не спиш, й зажурився?

Ой тебе волнують* зорі серед ночі?
Не дають заснути же й серцю карі же очі.

– Ой лети ж, мій коню, степом і ярами,
Розбий мою же тугу же й в бою ж з ворогами.

Ой як вийду на ту гору, подивлюся на долину,
/ Долина широка, калина висока, аж додолу тягнеться. / 2

Ой під тою калиною стояв козак з дівчиною,
/ Дівчина стояла, гіркі сльози лляла, свою долю проклинала. / 2

Ой якби ж я була знала, не йшла заміж, да гуляла,
/ У рідного батька, у рідної неньки жила б, горенька й не знала. / 2

А тепер я буду знати, як замужем побувати,
/ Пізненько лягати, раненько вставати, свою долю проклинати. / 2

Піч наша регоче,
Піч наша регоче,
Коровая хоче,
Шишечки печуться,
На коровай дмуть[ся].

Печи наша, пече,
Печи наша, пече,
Коровай нам спечи,
Спечи шишки, коровай,
Щастя молодим ти дай.

А піч стоїть на ногах,
Діжу носять на руках,
Ой печи нам, пече,
Спечи коровай із ре[чі].

Шишкарочки молоді,
Коровайниці удалі,
Докупи сходили,
Та й піч простудили.

Синє море глубокоє, не видати в нього дна,
/ Я від мамочки далеко, чужа, дальня сторона. / 2

Як я в мамоньки зростала, як цвіт рози я цвіла,
/ В чужу сторону попала – та й зав'яла, як трава. / 2

– Вийди, вийди, моя мамцю, рано-вранці до зорі,
/ Чи не твоя дочка* плаче в чужій-дальній стороні? / 2

Не того я, мамо, плачу, що чужая сторона,
/ А того я, мамо, плачу, що пройшли мої літа. / 2

– Та куди ж, доню, собираєшся?
Куди, доню, собираєшся,
Що так гарно наряжаєшся?

Та чи до свекра, чи в сад погуляти?
Чи до свекра, чи в сад погуляти?
– А у свекра свекруха лихая,
Що не роблю – та й переробляє,
Хату мету – та й перемітає,
Діжу місю – каже: "Не прекрасно",
Печу топлю – каже, що не ясно.

Та якби ж моя рідна ненька знала,
Якби ж моя рідна ненька знала,
Вона б мені вечерю прислала
Чи місяцем, чи зірницею,
Чи братіком, чи сестрицею.
А братічка та й дома немає,
А сестриця й дорожки не знає.

Тиха-тиха же й надворі погода,
Нема же мого же й милого й з похода.

І ще тиша же й погодонька буде,
Як ще й милий же з похода прибуде.

Їде милий же й з походу в дорозі,
Сидить мила ж з дитям на порозі.

– Здрастуй, мила же й, здрастуй, чорнобрива,
Чия в тебе же й на руках дитина?

– Ночувала же й циганочка Дуня,
Вона же в мене же й дитину й забула.

– А в циганів же й чорне та кудряве,
А й у тебе же й біле та рум'яне.

– Ночував же й же козак аж дві ночі –
Та й оставив свої карі очі.

Ночував же й же козак із Діброви –
Та й оставив свої чорні брови.

У запічку кахикала, поки хлопців накликала,
/ І ще буду кахикати, щоб ще більше накликати. / 2

Заграйте нам триндибали, щоб ми трішки пострибали,
/ Щоб по сінях походили, ще й шелесту наробили. / 2

Як рак свисне, а сонечко блисне,
/ А вже ж моя сорочечка на кілочку висне. / 2

Я й натопила, я й наварила,
/ Дайте ж мені хоч на час рябого Гаврила. / 2

А в того Гаврила борода лохмата,
/ Як обніме, поцілює, аж потерпнуть п'яти. / 2

Ходе павич по городу та й пір'ячко губе.
/ Не вір, дівко, ой козакові же, що він тебе ж любить. / 2

Ой він любе, ой він любе, близенько сідає,
/ Він з твоєї ой голівоньки же ума вивіряє. / 2

Ой вивірив, ой вивірив, та ще й насміявся.
/ Нащо ж тобі, ой дівчинонько же, довгий волос здався? / 2

Довгий волос, довгий волос, а ум коротенький,
/ Насміявся ой з дівчиноньки же, козак молоденький. / 2

Ходить дівка понад морем, синє море грає,
/ Рада б дівка ой утопиться же, море не приймає. / 2

Прийми, море, прийми, синє, ще й земля сирая,
/ Бо вже ж мені ой надоїла же жизнь моя гіркая. / 2

Як летів шеремет, та й упав в очерет,
Скрізь вода та лелія, а на морі хвиля била,
На долині роса впала, на вулиці челядь грала
Ой Купала, вигріло сонечко на Йвана.

А я на Йвана ягід нарвала,
А я на Петра перожки напекла.

Рости, лобода, вище города,
Рости, зелена, вище дерева.

А в перше віконце – Любочка як сонце.

Рости, лобода, вище города,
Рости, зелена, вище дерева.

А в друге віконце – Олюшка як сонце.

Рости, лобода, вище города,
Рости, зелена, вище дерева.