Бичкі рогати пошли орати,
На тую нивку, на половинку,
На той бережок.
– Дай, дядьо, пирожок,
А не даси пирога,
Візьму вола за рога,
Да й поведу на мориг,
Да й викручу правий ріг,
А в ріг буду трубити,
А воликом робити,
А пужкою поганять,
А вас, дядьо, споминать.
Вечор добрий!

В саду листоньки шумлять,
Да в саду листоньки шумлять,
Ой про нас люди говорять.

Все про тебе, про мене,
Ой все про тебе, про мене,
Ой що ти ходиш до мене.

Ой як ходиш, то й ходи,
Ой як ходиш, тоді ходи,
Ой поговору й не роби.

Бо то слава, поговір,
Ой бо то ж слава, поговір,
Ой скажуть люди, що ти ж мій.

Бо то слава, славонька,
Ой бо то ж слава, славонька,
Ой скажуть люди: «Правдонька».

Василева мати пошла щедрувати,
Край стола стояла, чесний хрест держала,
Золоту кадільницю, новую хрестільницю.
Хрестітеся, люди, ось вам Христос буде.
Богу свічу ставте, а нам пиріг дайте.
Вечор добрий!

Щедрівочка щедрувала,
Під віконце підбігала,
Що ти, бабко, напекла?
Неси мені до вікна.
Вечор добрий!

Щедрик-ведрик, дайте вареник,
Грудочку кашки, кільце ковбаски.
А ще мало, дайте й сала,
А ще й донесу, дайте й ковбасу.
Вечор добрий!

Забіліли сніги, забіліли білі на широкім полі,
Ой ще й дібровочка.

Ой ще й дібровушка,
Заболіло тіло козацькеє, біле, ой ще й головушка.

Ой ще й головушка.
Ніхто не заплаче по козацькому тілу, ой не брат, не ой сестра.

Ой не брат, не сестра.
Хіба то й заплаче, ой запечалиться ой товариш, ой родной.

Ой товариш родной.
– Товаришу, брате, вірний товаришу, ой скоро я ой помру.

Ой скоро я й помру.
Зроби мені, брате, вірний товаришу, ой з клен-дерева й труну.

Ой з клен-дерева й труну.
– Ой де ж тобі, брате, вірний товаришу, ой клен-дерева й узять?

Ой клен-дерева й узять.
Будеш ти, мій брате, вірний товаришу, у сосновій ой лежать.

У сосновій лежать.
Сосновая трунка, глибокая ямка – ой то ж рідная мать.

Летіла зозуля з гори та в долину,
/ З гори та в долину, сіла на калину. / 2

Сіла на калину та й стала кувати,
/ Вийшла дівка з хати та й стала питати: / 2

– Зозуле, зозуле, ой чого ж ти куєш,
/ Невже ж ти, зозуле, моє горе чуєш? / 2

– Якби не чувала, то б я не кувала,
/ Твоя мати вмерла, ти досі не знала. /2

Прихожу до хати, теслярики стружать,
/ Найменшая сестра по матінці тужить. / 2

Мамо ж, моя мамо, де ж тебе узяти,
/ Чи з воску зліпити, чи намалювати? / 2

З воску не зліплю я, змалювать – змалюю,
/ Змалюю я личко, ще й чорнії брови. / 2

Змалюю я личко, ще й чорнії брови,
/ Тільки не змалюю щирої розмови. / 2

– Ой вербо, вербо, де ж ти зросла,
/ Що твоє листячко вода й знесла? / 2

– Ой знесла, знесла тиха вода,
/ А я молода, як ягода. / 2

А я молода, як ягода,
/ Не піду заміж за рік, ой, за два. / 2

А хіба піду аж пˊятого,
/ За того пˊяницю проклятого. / 2

Ой що пˊяниця все пˊє, да пˊє,
/ А мене, молодую, все бˊє, ой, да бˊє. / 2

Соловей каже: «Тьох-тьох, тьох-тьох»,
/ Котяться сльози, як той горох. / 2

А зозуленька: «Ку-ку, ку-ку!»
/ Нащо я терплю таку й муку. / 2

Ой ви, вороги, вороги,
Да не переходьте дороги,
Да нехай перейде утінка,
Молодого Івана матінка.

Ой вийду за ворота – млин меле,
Не гнівайся, мій свекорко, на мене,
Не сама я прийшла до тебе,
Сюди мене кониченьки завезли,
Сюди мене метелиця замела,
Тут мене ніченька обнял[а].

Ой свату, свату, сваточку наш,
Залетіло утенятко наше до вас,
Да не бийте його, не лайте,
Тільки йому ділечко загадайт[е].
І не кишкайте, й не полохайте,
Нехай воно привикається,
Цього дому не цурається.

– Добрий вечір, матусенька моя,
Ой чи мила дружинонька моя?
– Якби тобі, мій синочок, мила,
Якби мені ділечко робила,
Якби мені води наносила,
Якби мені діжу замісила,
Якби мені плаття попрала,
Якби мене матірˊю звала.

/ Ой журавко, журавко, / 2
Чого кричиш так жалько?

/ Ой як мені не кричать, / 2
Як високо да так літать?

/ Ой високо, да високо, / 2
Ще й од роду да далеко.

/ Одбилася й од роду, / 2
Як той камінь об воду.

/ Камінь у воді лежить, / 2
На чужині да гірко жить.

/ Як прийдеться помирать, / 2
Нема ж кому й поховать.

/ Поховає чужина, / 2
Не знатиме й родина.

/ Хіба батько згадає, / 2
Як вечерять сідає.

/ Чиясь лишня ложечка, /2
Ой десь наша й донечка.

Ой летіла зозуленька через круту гору –
/ Да й вибрала пшениченьку, лишила ой полов[у]. / 2

Ой нащо ж мені та полова, як зерна немає,
/ Нащо ж мені та родина, як мами ой нема[є]? / 2

В усіх дівчат батько й мати, а я тата маю,
/ Сім раз води я принесла з тихого ой Дуна[ю]. / 2

Сім раз води я принесла, восьмий напилася,
/ Якби ж в мене мати жива, я б не журилас[я]. / 2

Уся моя родинонька гуля, веселиться,
/ А на моїй мамі рідній поросла ой травиц[я]. / 2

Із-за гори, з-за крутої орел воду носить,
/ А на моїй мамі рідній косар травку кос[ить]. / 2

Ой вийду я на ту гору – да й стану гукати:
/ – Прийди, прийди, мамо рідна, косу й розплітат[и]. / 2

Ой на річці, да на Йордані.
Щедрий вечор, добрий вечор.

Там Божая мати да ризи попрала.
Щедрий вечор, добрий вечор.

Ой а поправши, да й повішала.
Щедрий вечор, добрий вечор.

На шовкових шнурках, на дубових кілках.
Щедрий вечор, добрий вечор.

Ой на річці, да на Йордані.
Щедрий вечор, добрий вечор.

Там Божая мати да ризи попрала.
Щедрий вечор, добрий вечор.

Ой а поправши, да й повішала.
Щедрий вечор, добрий вечор.

На шовкових шнурках, на дубових кілках.
Щедрий вечор, добрий вечор.

Ой де взялися аж три анголи.
Щедрий вечор, добрий вечор.

Взяли тії ризи – да й на крилечка.
Щедрий вечор, добрий вечор.

Да й понесли аж у саму церкву.
Щедрий вечор, добрий вечор.

А там анголи да службу служили.
Щедрий вечор, добрий вечор.

За пана хазяїна да Божу молили.
Щедрий вечор, добрий вечор.

І за його жону, що у його домі.
Щедрий вечор, добрий вечор.

І за його дітки, великі й маленькі.
Щедрий вечор, добрий вечор.

Ой що його жона – як на небі зірна.
Щедрий вечор, добрий вечор.

А що його дітки – на калині квітки.
Щедрий вечор, добрий вечор.

/ Ой на ставу, на ставочку, / 2
/ Пливуть гуси в три рядочк[и]. / 2

/ Гусак гуску доганяє, / 2
/ Та й у неї все пита[є]. / 2

/ – Ой чого пливеш одная, / 2
/ Чом же пароньки нема[є]? / 2

/ – Я й від гурту й одбилася, / 2
/ Та й без пари лишилас[я]. /

/ Або ж ви мене стріляйте, / 2
/ Або ж мені пару дайт[е]. / 2

/ Ой на ставу, на ставочку, / 2
/ Пливуть гуси в три рядочк[и]. / 2

Ой ну, коте сірий,
Собака невірний,
Ходи до нас ночувать,
Нам дитину колихать.
У нас дитя маленьке,
Воно спатки раденьке.
Воно хоче – да й не спить,
Будем його дубцем бить,
А не дубцем – пугою,
А як плаче – другою.
А-а-а-а-а.


Ой ну, коте, коточок,
Заховався в куточок
Для маленьких діточок.
А-а-а-а-а.

Ой ну, коте, котино,
Засни, мала дитино,
Засни, засни, задрімай,
І нічого не думай,
Мале дитя хоче спать,
А я буду колихать.
А-а-а-а-а.

На котика – воркота,
На дитину – дрімота.
Котик буде воркотать,
А дитина буде спать.
А-а-а-а-а.

Ой повій, вітре, да буйнесенький, з глибокого яру,
Да прибудь, прибудь, да мой миленький, да з далекого кра[ю].

– Да ой рад би я да повівати – яр дуже глибокий,
Да ой рад би я да прибувати – да край дуже ж ой дальок[ий].

Ой що я свого да миленького у Крим виряджала,
Да дала йому да зозуленьку, да щоб рано кувал[а].

Ой дала ж йому да зозуленьку, собі – соловейка,
Нехай йому да там легенько, да мені веселеньк[о].

Ой летить галка да через балку, та й летючи, кряче,
Да перекажіть да моїй милій да хай вона же ой не плач[е].

Да нехай вона да там не плаче, я ж тут не журюся,
Да нехай вона да заміж вийде, да я ж тут оженюс[я].

Да бодай тебе да оженила лихая година,
Да ізвˊязала да біли й ручки да малая же ой дитин[а].

Да ізвˊязала да білі й ручки, ніхто й не розвˊяже,
Да нехто мені, да молоденькій, да правдоньки же ой не скаж[е].

– Ой ти, березо кучерявая,
Чом ти, березо, не ясно ой гориш?

– В печі я була, ясно горіла,
Свекруха лиха огонь залила.

Як я молода не вечеряла,
Без вечероньки спатоньки ой лягла.

Заснула я сон, як місяць зійшов,
Заснула другий, як милий ой прийшов.

В вікно стукає, милу гукає:
– Чи ти, мила, спиш, а чи так лежиш?

– Я, милий, не сплю, да я ж так лежу,
Про свою судьбу думу думаю.

Ой у лузі калина увесь луг застелила.
/ – Чого смутная, невеселая, чи матінка побила? / 2

– І матінка не била, я сама зажурилась,
/ Бо не дав же Бог, не судив же Бог, кого вірно любила. / 2

Ой піду я тудою, де раніш я ходила,
/ Чи побачу я, чи зустріну я, кого вірно любила? /2

Не зустріла я його, а найменшого брата:
/ – Ой скажи ж мені, розкажи ж мені, де миленького хата? / 2

Прихожу я у хату, нема хліба, ні солі,
/ Ой плакать буду, проклинать буду свою гіркую долю. / 2

Хіба ж я не такая, як та інша, другая,
/ І хорошая, і вродливая – тільки доля лихая. / 2

Ой у лісі, на горісі, соловей співає,
/ Молодая дівчинонька долю проклинає. / 2

Було б мені, моя мати, цих брів не давати,
/ Було б тобі, моя мати, на світ не пуськати. /2

Піду, піду я до лісу, долю пошукаю,
/ Як найду я свою долю, її розпитаю. / 2

– Де ж ти, доле, забарилась, що не йдеш до мене,
/ Чи у полі загубилась, чи в морі втопилась? / 2

Якщо в полі загубилась, то піду шукати,
/ Якщо в морі утопилась, буду горювати. / 2

Обізвалась її доля у лісі, на сосні:
/ – Не плач, не плач, дівчинонько, я прийду у гості. / 2

/ По дворику, по новенькому, / 2
По споришу зелененьком[у].

/ Там Іванко да й сіно косить, / 2
Вороному же коню їсти нос[ить].

/ Ой їж, коню, зеленеє сіно, / 2
Да й поїдемо до тестенька сміл[о].

/ До тестенька, до родиночки, / 2
До Галочки, до дружинойк[и].

Понад садом, садом, да пшениченька ланом,
Да пшениченька ланом, горою овес.

Горою овес, да не по правді, козаче,
Не по правді, соколе, зі мною живеш.

Зі мною живеш, да як вечір настане,
А як вечір настане, до другої йдеш.

До другої йдеш, да а мені, молоденькій,
А мені, молоденькій, жалю завдаєш.

Посадила я квасолю – та іду додому,
Заглянула у шиночок – пˊє милий з кумою.

– Невже ж тобі, кума моя, нема дома діла,
Шо ти з моїм чоловіком в шиночку засіла?

– Іди, милая, додому, да й вари вечерю,
А я прийду із кумою додому вечерять.

Наварила я вечерю – та й поклала ложки,
Одвернулась у куточок – заплакала трошки.

– Стели, мила, постіль білу, та іди із хати,
А я буду із кумою у постіль лягати.

Постелила постіль білу – да й вийшла із хати,
Усім панам-комісарам дала про це знати.

Ой ви, пани-комісари, зволіть мені волю,
/ Розлучіть мене із милим, а кума – з кумою. / 2

/ Туман яром по долині, / 2
Лист широкий на калин[і].

/ А ще ширший на дубочку, / 2
Кличе голуб голубочк[у].

/ – Іди, іди, поцілую, / 2
Хоч не свою, так чужу[ю].

/ Нащо чужу цілувати, / 2
Своїй жалю завдават[и]?

/ Своя стоїть під лозами, / 2
Обливається сльозам[и].

/ Тумай яром по долині, / 2
Лист широкий на калин[і].

/ Усі гори зеленіють, / 2
Де багаті жито сі[ють].

/ Одна гора та й та чорна, / 2
Де сіяла бідна вдов[а].

/ Ой сіяла, волочила, / 2
Слізоньками примочил[а].

/ Чорна хмара наступає, / 2
Сестра з братом розмовля[є]:

/ – Ти, братіку, сокілоньку, / 2
Пусти мене на зимоньк[у].

/ – Ой сестрице, перепілко, / 2
Як у тебе діток стільк[о].

/ – Що четверо, да пˊятеро, / 2
Буде разом девятер[о].

/ Буду, брате, догождати, / 2
Діток з хати виганят[и].

/ Ідіть, діти, ідіть з хати, / 2
Буде дядько обідат[и].

/ Не так дядько, як дядина, / 2
Сичить вона, як гадин[а].

/ Поки дядько обідає, / 2
Діти батька одвідал[и].

– Устань, тато, подивися,
Як на нас люде взялися.

– Устань, тато, устань з ями,
Як нам гірко жить у мами.

Чоловік мене бив, ой бив та й учив,
/ Привˊязав ниткою, бив соломинкою, мало що не вбив. / 2

А я з того жалю й не вечеряла,
/ Устала раненько, вмилася біленько та й поснідала. / 2

Зˊїла цебер борщу, ще я їсти хочу,
Сімдесят поросят, девˊяносто гусят, голодна була. /2

Ізˊїла вола, ще й півбарана,
/ Горщещок кашечки, чотири качечки, голодна була. / 2

На гуляння йшла, коня в ручках вела,
/ За повід держала, до хлопців іржала: «Іга, іга-га». / 2

Ой мати моя, чоловік мене бив,
/ Привˊязав ниткою, бив соломинкою, мало що й не вбив. / 2

Чом, бояри, не співаєте,
Чи зубів в роті не маєте?
Повставляйте з бараболі,
Заспівайте хоч одної.

Старша дружка різва,
Попід піччу лізла,
Станоги лавила,
Зубами давила,
На тарілку клала,
Дружечок вгощала.

Чи чуєш ти, старша дружечко,
Що бояри коровай крадуть,
За вілечко захиляються,
Короваєм запихаються?

Чорна хмара наступає,
Ой чорна хмара наступа,
Журилася удова.

Журилася й удова й,
Ой журилася й удова,
Що милого все ж нема.

Що мій милий на Дону же,
Ой що мій милий на Дону,
Я й до нього й полину.

Кругом Дону й обійшла й,
Ой кругом Дону й обійшла –
Миленького не знайшла.

Знайшла в полі купину й,
Ой знайшла в полі купину,
Миленького могилу.

– Устань, милий, не лежи ж,
Ой устань, милий, не лежи,
Дороженьку покажи.

– З ким ти, мила, сюди йшла й,
Ой з ким ти, мила, сюди йщла,
Що ти мене тут знайшла?

Чи з хмарою, чи з дощем,
Ой чи з хмарою, чи з дощем,
Чи з хорошим молодцем?

– Не з хмарою, не з дощем,
Ой не з хмарою, не з дощем,
А із горем та плачем.

– Іди, мила, додому ж,
Ой іди, мила, додому,
Вари дітям вечерю.

/ Що Галочка, да й на одході, / 2
Посадила оріх у город[і].

/ – Рости, рости, зелений й оріху, / 2
Да й не рости високий під стріх[у].

/ Рости, рости да й укоренися, / 2
Мій батечко, за мной не журис[я].

/ Кохай собі другую такую, / 2
Як викохав мене, молоду[ю].

/ – Не жаль мені другої кохати, / 2
А жаль мені тебе віддават[и].

Кохав дочку, як паняночку,
Оддав її, як за наймичку.

Кохав дочку, як панське дитятко,
Оддав її, як те сиротятко.