Беритеся, ягудойки, зод бору,
То я пійду заранічка додом[у].

Беритеся, ягудойки, без листу,
То я пійду додомойку скоріш[е].

Ой гукну я – нехай мати почує,
Хай на мене вечеройку готу[є].

Ой гукну я – нехай ліс розливає,
Нехай мати вечеру налива[є].

– Іди, доню, аби дужа, здорова,
Вже для тебе вечеройка готов[а].

Іди, доню, аби дужа, небита,
Вже для тебе вечеройка налит[а].

– Мати, мати, вcе порадойка в хати,
Порадь, мати, як нелюба назват[и].

– Ой сядь, доню, за тесовийким столом,
Зви нелюба сивесеньким сокол[ом].

– Краще, мати, та ще й камінь підняти,
Як нелюба сивим соколом зват[и].

Тяжкий камінь підніму й відпочину,
За нелюбом я навіки загин[у].

Ой піду я горою, долиною,
Чи не знайду рожейки з калино[ю]?

Ой чи рожу рвати, чи калину ламати,
Чи йти заміж, чи дівкою гулят[и]?

– Іти замуж – треба добре робити,
Не йти замуж – будуть люди судит[и].

– Мати, мати, ой шо ж ти наробила,
Дала замуж – робити не навчил[а].

– Дала замуж не за якого пана,
Добра будеш, то й научишся сам[а].

На городи зілля
На городі зілля,
За городом зілля,
У цьому дому,
Господарському,
Зачинає весілля,
Зачинає весілл[я].

Благослови, Боже,
Благослови, Боже,
Ще чистая мати,
У цьому дому,
Господарському,
Весілля зачинати,
Весілля зачинат[и].

Нумо не баріте,
Нумо да й не баріте,
Іванка спорадіте,
Іванка спорадіте,
До Гальочки ведіте,
До Гальочки ведіт[е].

Свистонко, некисвисто,
Свистонко, некисвисто,
Не западайте листом,
Як листом западете,
До дівки не зайдете,
До дівки не зайдет[е].

Бігом, коники, бігом,
Бігом, коники, бігом,
Не западайте снігом,
Як снігом западете,
До дівки не зайдете,
До дівки не зайдет[е].

Ой під’їхав Іванко під ворота,
Впала його шапочка золота.

Вийшла його тещейка із хати
Та й хотіла шапочку підняти.

Не зачипай, тещейко, хай лежить,
Поки моя Гальочка прибежить.

Ой прибігла Гальочка, підняла,
Ще й правую речуньку подала.

Слава Богу, свату,
Слава Богу, свату,
У вашую хату,
Ще у вашій світлици,
І вашій молодици,
Та й вашій молодиц[и].

Угнулися лавки,
Угнулися лавки,
Як сіли перезвянки,
А ще більше угнуться,
Як горілки нап’ються,
Як горілки нап’ютьс[я].

Нема того й у селі,
Що в нашого Іванка й на столі,
Є шо їсти, є шо пити,
Є кому подносити,
Є кому подносит[и].
Є кому подносити,
Є кому й попросити,
Є кому й попросит[и].

Десь нас сваха не любить,
Десь нас сваха не любить,
Шо до нас не приступить.
Приступи нам близенько,
Глянь на нас хорошенько,
Глянь на нас хорошеньк[о].

Наш, роде хороший,
Наш, роде хороший,
Не жалуйте грошей,
Ступай в сіни, до хати,
Молодих вспомагати,
Молодих вспомагат[и].

Ой перепий, татойко, корову,
Щоб не було дочечци дотьону.

Ой перепий, татойку, ще й свинку,
Щоб не було дотьону за шпирку.

Ой приступи, татойку, приступи,
Та й возьми-но той посажок зав’яжи.

Ой возьми-но той посажок зав’яжи,
За лівую пазушку заложи.

Теща зятя вітає,
Теща зятя вітає,
Кожуха вивертає,
Бо зятю багатий,
Як кожух волохатий,
Як кожух волохат[ий].
Бо зятю добрейкий,
Як медок солодейкий.
Як медок солодейк[ий].

Гляди, зятю, дочки,
Гляди, зятю, дочки,
… ? …,
Шоб оса ни ходила,
Шоб людей не смешила,
Шоб людей не смешил[а].
Шоб людей не смешила,
Ворогив не тішила,
Ворогив не тішил[а].

Молодих родина перепиває,
Сріблом-золотом пересипає,
Сріблом-золотом пересипає.

Наша сваха шось має,
Наша сваха шось має,
Пуд полою тримає,
З-під поли витягає,
Скоса на нас поглядає.

Ми їхали мшином,
Ми їхали мшином,
Перейшов нас жид з шилом,
Хотіли нас солоти,
Згубили сир в болоти,
Згубили сир в болот[и].

Ми їхали мостом,
Ми їхали мостом,
Перейшов нас вовк з хвостом,
Ми його злякалися,
Сиром одогналися,
Сир одогналис[я].

Неправдойка ваша,
Неправдойка ваша,
Ми сира не згубили,
Тепер ви в нашій хати.
Мусите сир оддати,
Мусите сир оддат[и].

Гірка, гірка калиновая юшка,
Лиха, лиха чужа мати, свекрушк[а]. Гу!

Хоч і гірка, а я її нап’юся,
То лихій свекрусі я покорюс[я]. Гу!

Ой до Петра, зозулейки, до Петра,
А вже мене та петрівка допекл[а].

Ой до Петра, зозулейки, кувати,
Посля Петра –дитойки годоват[и]. Гу!

Копав криницю, чиста водиця, чистая вода,
/ Ой мав я жинку, дуже хорошу, тілько пˊяниця. / 2

Жінка нап'ється, сусід сміється з моєї беди,
/ Сам я не знаю, що мні робити, хоч додому не йди. / 2

Пропила гуси, пропила кури – та ще й качура,
/ Пропила совість свою жіночу вчора звечора. / 2

– Ой не пий, жінко, не пий? хороша, нащо так пити,
/ Ще й пропˊєш коня воронейкого, як будем жити?

Жінка сміється, жінка регоче, як пила вино:
/ – Я твого коня воронейкого пропила давно. / 2

– Порадьте, люди, порадьте добрі, що мені робить,
/ Чи мені бити, чи утопити, як на світі жить. / 2

– Не треба бити, не треба топити, треба так зробить:
/ Дати пˊяниці пити водиці, хай дома сидить. / 2

– Дати пˊяниці пити водиці, їсти бурака,
Щоб не робила з мене посміха, з мене дурака. / 2

/ На городі верба рясна, / 2
Там стояла дівка красна.

/ Вона красна, ще й вродлива, / 2
Нема того, що любила.

/ Нема того, ще й не буде, / 2
Розрояли вражі люди.

/ Розрояли, розсудили, / 2
Щоб ми в парі не ходили.

/ А ми в парі ходить будем, / 2
Одне одне любить будем.

Ой в лісі, в лісі – гайочок,
Звила й Катьочка веночок.

Ой вила, вила – заснула,
Прийшов Іванко – й не чула.

– Вставай, Катьочко, чого спиш,
По чим веночок продаєш?

– Ой то по рублю, то по два,
А Іванкові – задарма.

Казали на нас, на ниві,
Що ми, женчики, лениві.

А ми, женчики, й охочі,
Жнемо житечко й до ночі.

Ой наш татойко журився,
Як на небойко й дивився.

А як же пічко позбирав,
То й журитися перестав.


В нашого татойка оджинки,
Немає хліба шкоринки.

Ой була одна шкоринка,
Та й тую зˊїла Галинка.

Нумо, женчики, додому,
Нумо, женчики, додому,
Поїли кони солому.

Ой вербо, вербо, вербице,
/ Ой вербо, вербо, вербице,
Час тобі, вербо, розвицця. / 2

Час тобі, вербо, розвицця,
/ Час тобі, вербо, розвицця,
Пора Василькові жениться. / 2

Нехай до літа, до весни,
/ Нехай до літа, до весни,
Щоб ми обоє підросли. / 2

Нехай калина зацвіте,
/ Нехай калина зацвіте,
Моя Галина хай підросте. / 2

Цвіла калина, цвів верболіз,
/ Цвіла калина, цвів верболіз,
Василько й Гальочка повінчались. / 2

Ой весно-весняночка,
Пугнала бички Татяночка.

Ой пасітеся, сиви бички,
Поки допраду кужилечку.

Ой кужилецю – на полицю,
А сама піду на юлицю.

Ой на юлойці скрипка грає,
А мене мати не пускає.

Ой вийди, Грицю, на юлицю,
Розвесели дівкам розгулицю.

А мати Гриця попобила –
Та й на вулицю не пустила.

Ой вийду я в чисте поле, вирву жменю льону,
/ Завів мене дурний розум на чу…, на чужу сторон[у]. / 2

А в чужої сторонойці не батька, ні неньки,
/ Тільки в саду вишневому піють, піють соловейк[и]. / 2

Пийте, пийте, соловейки, всіма голосами,
/ А я піду в сад вишневий вмиюсь, вмиюся сльозам[и]. / 2

Ой зірву я з рожі квітку – та й пущу на воду,
/ Пливи, пливи, з рожі квітка, та й до..., та й до мого род[у]. / 2

Плила, плила з рожі квітка – на воді зівˊяла,
/ Вийшла мати воду брати – цю кві…, цю квітку пізнал[а]. / 2

Ой чого ж ти, з рожі квітка, на воді зівˊяла,
/ Ой чого ж ти, моя доню, в чужий, в чужий край попал[а]? / 2

– Ой журавко, журавко,
/ Ой журавко, журавко, чого кричеш щоранку? / 2

– Як же мені не кричать,
/ Як же мені не кричать, як же високо літать? / 2

Ой високо, високо,
/ Ой високо, високо, та й від роду далеко. / 2

Відбилася від роду,
/ Відбилася від роду, як той камінь об воду. / 2

Упав камінь – та й лежить,
/ Упав камінь – та й лежить, ну чужині горе жить. / 2

Не дай, Боже, заболіть,
/ Не дай, Боже, заболіть, нема кому пожаліть. / 2

Десь у мене мати є,
/ Десь у мене мати є, вона мене згадає. / 2

Вона мене згадає,
/ Вона мене згадає, як вечерять подає. / 2

– Одна ложка лишня є,
/ Одна ложка лишня є, десь у мене дочка є. / 2

Десь у мене дочка є,
/ Десь у мене дочка є, на чужині страдає. / 2

Ой куме, куме, добра горілка,
Будемо пити до понеділка.

Од понеділка, та й до вівтерка,
Ой куме, куме, добра горілка.

Ой летіла галка з глибокого балка,
Гей, та й сіла на сосни, на гілці розкошний.

Та й стала кувати, жалю завдавати,
Гей, та й стала кувати, жалю завдават[и].

Не хилися, гілко, бо мені так гірко,
Гей, не хилися, гілко, бо мені так гірк[о].

Не волнуйся, море, бо мені й так горе,
Гей, не волнуйся, море, бо мені так гор[е].

Ой бо в мене роду, два братики зроду,
Гей, тильки в мене роду, два братики зрод[у].

Приїзжайте, братци, у неділю вранці,
Гей, приїзжайте, братци, у неділю вранц[і].

То я вас посажу на тисовий лавці,
Гей, то я вас посажу на тисовій лавц[і].

Та й вип’ємо, братци, горілки по чарці,
Гей, та й вип’ємо, братци, горілки по чарц[і].

Ой шось мені, братци, горілка не п’ється,
Гей, шось мені, братци, горілка не п’єтьс[я].

Кала мого серця, як гадюка в’ється,
Гей, кала мого серця, як гадюка в’єтьс[я].

Ой то не гадюка – то з милим розлука,
Гей, ой то не гадюка, то з милим розлук[а].

/ Ой на горі два сухи дуби, / 2
/ Ще й біла береза. / 2

/ А з-під тої,та й березоньки, / 2
/ Вода протікає. / 2

/ Ой там козак, та й молоденький, / 2
/ Коня й напуває. / 2

/ Ой пий, коню, та й цюю воду, / 2
/ Вода ключевая. / 2

/ Любив, козаче, цюю дівчину, / 2
/ Вона молодая. / 2

Ой покочу я кленовий листочок по бережку, й по воді,
Ой не одная победила доля, не одная, та ще й дві.

Одна доля мене победила, отець, мати померла,
Друга доля мене победила, що родина одреклась.

Ой як я прийду до свеї родини, вона мине не любить,
Ой як я пийду за нови ворота, вона мине й осудить.

Ой ти ж моя, родина хороша, ой ти мине не суди,
Ой як я вийду за нови ворота, ви те мине забудьте.

Ой як же ж то хорошейко, як рід з родом п’є,
Вип’є чарку, вип’є другу – та й по сестру шле.

Да на таку биседойку не внадилася,
За гусками, за качками заросилася.

За гусками, за качками заросилася,
За малими дитойками заприбралася.

Ой сестрице, голубице, нас тийко-но дві,
Як будете винки вити, то звийте й мені.

Як будете винки вити, то звийте й мені,
Як будете в Дунай нести, возьмите й мого.

Як будете в Дунай нести, возьмите й мого,
Киньте мого, й зеленого, на самає дно.

Киньте мого, зеленого, на самає дно,
Усі мужі з войни прийшли – мого й не видно.

Ой-да, ой-да-й-діш,
Впала курочка в куліш,
Треба коники запрагати,
І курочку витягати.

Ой-да, ой-дашки,
Пушов батько по пташки,
Мати грушок натрасе –
Та й хлопчика напасе.

Ой-да, ой-да-й -дулі,
Гойда, ой-да-й-дулі,
Усім диткам малим дулі,
Арсенчику – калачі,
Шоб спав удень і вночі.

Ой-да, ой-да, ой-да-дона,
Ни дай, мати, за Пирдона,
У Пирдона – нима хати,
Де ж я буду ночувати?

Повій, вітре, ой да вітерочку, з глибокого яру,
/ Прибудь, милий, ой да чорнобривий, з далекого кра[ю]. / 2

Ой як же мні ой да повівати, яр дуже глибокий,
/ Ой як же мні ой да прибувати, край дуже дальок[ий]. / 2

А я свого ой да миленького в похід вираджала,
/ Дала йому сиву зозуленьку, щоб рано кувал[а]. / 2

Щоб рано кувала, щоб рано будила,
/ Собі взяла ой да соловейка, щоб так не тужила. / 2

Полю, полю – уже ручийки болять,
Вже над нами усе люди говор[ать]. Гу!

Хай говорать, як у лісі на вовка,
Нехай болить голова, ще й головк[а]. Гу!

Полю, полю, аж той вовк за горою,
Вийди, мати, до вовка з коцюбо[ю]. Гу!

Поки мати до вовка з коцюбою,
Вовк за дочку – та й поніс у дубров[у]. Гу!

Як любила Колю-Колю,
Та й конфєти їла в волю,
А як стала любить Ваню,
То й зубами тарабаню.

Ох, ох, ни дай, Бог,
З стариками знаться,
По коліна борода –
Лізе циловаться.

Ой ти, мати, ой ти, мати,
Навчи мене чарувати,
Навчи мене ворожити,
Як дівчину полюбити.

Я любила паіграться,
Я любила пашутіть,
За мої вєсьоли шуткі
Бросів мілєнькій любіть.

Я частушок много знаю –
І хороших, і плохих,
Докажи, моя подруга,
Якшо я не докажу.

Не полізу на березу,
Бо вона шатається,
Я беззубого люблю:
Беззубий ни кусається.

Не полізу на березу,
Бо боюся висоти,
Не жаль мені милейкого,
Тико його красоти.

Ой мамцю моя,
Люблю чорного я,
Бо він мене називає:
"Щебетушко моя."

– Щебетушко моя,
Говорушко моя,
Перестань говорить,
Бо мні серце болить.

Бо мні серце болить,
Ще й печонки болять,
Пусти мине, моя мати,
На вечорки гулять.

– На вечорки гулять,
Нагулятися,
І з хорошим кавалєром
Настоятися.

Кавалєру, кавалєру,
Нащо биреш ту холєру,
То хиріє, то боліє,
Козакови серце мліє.

Ой ішла я чосом, чосом –
Та й зустріла з довгим носом,
Хотів мене цилувати,
Не вмів носом керувати.

Ой казали на мине,
Що я й нивеличка,
А я свому миленькому,
Як пирипеличка.

Ой казали на мине,
Що я й мариканка,
Нивелика, й нимала,
Сама обійманка.

Ой надіну біле платя,
По землі волочиться,
Полюбила капітана,
Ще й майора хочеться.

Полюбіла капітана –
В його сєрая шінєль,
Посмотрєла в документи –
В його семеро дитей.

Моя міла із тоски,
Проглотіла три доски,
Через тридцять три неділі
Тіко ящики летіли.

Дура я, дура я,
Дура я, конечно,
Полюбила дурака,
Пропала навєчно.

– Куди йдей, куди йдеш,
Куди чимкиндаєш?
– До дивок, до дивок,
Хіба ти ни знаєш.

– Ой ти чуєш, чи ти спиш,
Шо побігла туда миш?
– Прися Богу, я не чула,
Як вона туда шмигнула.

Як любила Колю-Колю,
Та й конфєти їла в волю,
А як стала любить Ваню,
То й зубами тарабаню.

Я любила Колю-Колю,
То й канфєти єла в волю,
А тіпєр люблю я Мішу,
І бумажкі нє увіжу.

Ой бивала-називала:
«Коля, Коля, Ніколай»,
А тепер така, зараза,
Шо в глаза ні попадай.

У Замшанах болота
Засіяни льоном,
Замшанські парубки
Пахнуть дікалоном.

Як була я молода,
То була я ловка,
Ни ходила на вулицю,
Боялася вовка.

Як я була молода,
То я була щира,
Усім хлопцям давала
За грудочку сира.

Як я була молода,
То я була різва,
Через штири монастири
До монаха лізла.

Ой мати моя,
А я дочка твоя,
Треба було бити, вчити,
Як маленька я була.

А типер я велика,
Треба мині чоловіка –
Ни старого, ни малого,
Кавалєра молодого.

Ковалєру, ковалєру,
Нащо биреш ту холєру?
То хиріє, то боліє,
Козакові серце мліє.

Ой дощик іде,
А я сиджу в ямци,
Не щипайте мине, хлопци,
Бо я скажу мамци.

Барабани били-били,
Я на їх дивилася,
Барабанщик – гарний хлопець,
Я в його влюбилася.

Гармоністику, грай,
Твоє діло – грати,
Бо ти хочеш молоду
Дівчину кохати.


Ой піду я краковˊяка,
То мазури, то поляка
То мазури, то пазюри,
А поляка на бесака.


Ой заграйте мині, подорожниє,
Хіба в мене ни такая, як у кожниї?

Ой яблучко, куди котишся?
Упадьош – пропадьош, не варотішся.

Пушов кум горою, кума – долиною,
Зацвів кум рожею, кума – калиною.

А вже з тої рожі зирнята й не має,
Червона калина расно розцвітає.