Пісні

Біла береза в печі не була,
/ В печі не була, та й не горіла. / 2

Я в печі була, ясно горіла,
/ Лиха свекруха вогонь залила. / 2

Лиха свекруха огонь залила,
/ Щоб я, молода, не вечеряла. / 2

А я, молода, не вечеряла,
/ Без вечероньки спатоньки лягла. / 2

Сниться мені сон, сниться ще й другий,
/ А на третій сон приходить милий. / 2

– Чи ти, мила, спиш, чи ти так лежиш,
/ Чом ти до мене та й не говориш? / 2

– Я, милий, не сплю, тільки так лежу,
/ Про своє життя думку думаю. / 2

Там, де дочок сім, там є доля всім,
/ Я в батька одна, доленьки жадна. / 2

Благослови, Боже, Пречистая тоже,
Отець, і ще й мати, пісеньку заспівати,
Пісеньку заспіват[и].

Ой летіла зозулейка через сад,
Посадили Гальочку та й на посад.

У нашого Владика великая родина,
Ой як дадуть по червленому, то й буде грошей скриня.

Запоріжці хороші,
Запоріжці хороші, не жалуйте гроші,
Сичте руку в кишеньку, кладіть гроші в тарілку,
Кладіть гроші в тарілк[у].


До короваю.

Я на коровай ішла, сорок яєчок несла,
Мене хлопці догонили, мені яйця побил[и].

Знаю я, знаю, шо в тому короваю,
Із криниці – водиця, із стодоли – пшениця,
Майової маслечко, що в пичі погасло.

Горбатая місила, цицятая носила,
А тонкая, вісокая, у пічку садила,
У пічку садил[а].

Ой стояла липойка двадцить літ,
Треба її ізрубати ой на загніт,
Щоб наший коровай червоний був,
Щоб наший Владічок щасливий був.

Од вінчання.

Ой січона калинойка, січона,
Ой вже наша парочка та й звенчона.

Ой сад-сад зацвітає, ой сад-сад зацвіта[є],

Віноград поспіває, віноград поспіва[є].

А з того вінограду, а з того віноград[у],

Сивий кінь від’їзжає, сивий кінь від’їзжа[є].

Завізеш мене, коню, завізеш мене, кон[ю],

Та й до тестя до двору, та й до тестя до двор[у].

Тамка п’ють, ще й гуляють, тамка п’ють ще й гуля[ють],

Ще й мене дожидають, ще й мене дожида[ють].

Виряджала дочку в чужу стороночку,
/ Ой як вона виряджала, плакала й ридал[а]. / 2

– Їдь же, моя доню, їдь же, не барися,
/ Та й до мене, моя доню, скоріше й вернис[я]. / 2

– Посій, мати, жито, жито на порозі,
/ Ой як тоє жито зійде, то й додому прийд[e]. / 2

Росло, росло жито – та й стало хилитись,
/ Ждала, ждала мати дочку – та й стала журит[ись]. / 2

– Ой хіба ж, ти доню, стала панувати,
/ Що й про мене, моя доню, стала й забуват[и]? / 2

– Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
/ Ой як вийду в степ широкий, білих рук не чу[ю]. / 2

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
/ Ой як прийде неділейка, світоньку й не бач[у]. / 2

Доле моя, доле моя, де тебе шукати,
/ Чи десь далеко в небесах, чи в Бога просити? / 2

– Чом ти мене, моя мамцю, в купелі не купала,
/ Що ти мені, молоденькій, долі не вгадала? / 2

– Ой купала, моя доню, купала, купала,
/ Тільки твоя лиха доля в купель заглядала. / 2

– Чом ти мене, моя мамцю, в церкву не носила,
/ Що ти мені, молоденькій, долі не впросила? / 2

– Ой носила, моя доню, носила, носила,
/ Тільки твоя, лиха доля, слідочком ходила. / 2

Терен цвіте, терен цвіте, не можна косити,
/ Як доля є, сама прийде, не треба просити. / 2

Живо й, женчики, живо, буде й вечора й диво.

Будут музики грати, ми, женчики, й гуляти.

Наш хазяїн шудравий, на горілку й багатий.

Як шудрами затрасе, й нам горілки й принесе.

Сиділа баба в бобі, кликала й діда собі.

Ходи й, дідусю, ходи, й не матимеш ти й біди.

Живо й, женчики, живо, й буде вечора й диво.

Зажурилася молодая вдовойка,
Що й нескошена зелена дубровойк[а].

– Ой не журися, молодая вдовойко,
Буде скошена зелена дубровойк[а].

Ой як зберемо косарів двадцять чотири,
Вони покосять гори та ще й долин[и].

Косарі косять, а вітер повіває,
Зелена трава на покіс поляга[є].

Ми були на толоці, там дівчата молодці.

Дівчата жито жали, хлопці в снопи складали.

Хто мого снопа зв’яже, зо мною спати ляже.

[Зв’яжу] я сама снопи, і сама ляже спати.


– Жнися, женчику, жнися, на мене не дивися.

Бо я – женчик маленький, в мене серпок тупенький.

Я сама снопа зв’яжу, сама спатойки ляжу.

Хто мого снопа зв’яже, зо мною спати ляже.

Ой в ліску, в ліску, на жовтім піску.
Святий вечір, на жовтім піску.

Пава ходила, пірˊя губила.
Святий вечір, пірˊя губила.

А за нею йшла красная панна.
Святий вечір, красная панна.

Пірˊя збирала, в фартушок клала.
Святий вечір, в фартушок клала.

З фартушка брала, віночка плила.
Святий вечір, віночка плила.

Віночка плила, у танок пішла.
Святий вечір, у танок пішла.

Стрітили її три пановичі.
Святий вечір, три пановичі.

Три пановичі, три дяковичі.
Святий вечір, три дяковичі.

Ой один каже: «То королівна».
Святий вечір, то королівна.

А другий каже: «Буде попівна».
Святий вечір, буде попівна.

А третій каже: «Надіна дочка».
Святий вечір, Надіна дочка.

Надіна дочка, ім’я Аллочка.
Святий вечір, ім’я Аллочка.

А ти, Аллочка, гордо й не гордуй.
Святий вечір, гордо й не гордуй.

За цю пісеньку нам рубля готуй.
Святий вечір, нам рубля готуй.

А з піврубельки – кварту горілки.
Святий вечір, кварту горілки.

А за цим словом живи здорова.
Святий вечір, живи здорова.

Ой відчинь, відчинь, пан, воротечка від себе,
Бог тебе кличе на порадойку до себе.

Бог тебе кличе, дар тобі дає. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

Дар тобі дає, поле широке. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

Поле широке, жито густоє. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

Жито густоє, колосистоє. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

Колосистоє, стебелистоє. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

Стебелистоє, коренистоє. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

З того колоска – жита мисочка. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

А з того снопка – жита бочечка. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

А хто ж буде споживатойки? Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

І сам з собой, з дружиною. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

З дружиною, і з сімˊєю. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

І з сімˊєю, сусідами. Радуйся,
Радуйся, земле, Син той Божий народивсь.

Віншуємо, пани господарі,
Ції свята піресваткувати ще й на літо діждати.

Ой ду-ду, ду-ду, з ким же я буду,
Пробила ножейку на суху груду.
Не так на груду, як на ломину.
Прийди, сердинько, хоч на годину.
– Де, коза, була?
– В похід ходила.
Сіль дорогая, міра малая.
Щоб тебе, козусю, поїли вовки.
Нащо ж ти поїла попови сливки?
Щоб тебе, козусю, поїли лосі.
Нащо ж ти поїла попови груші?
Танцюй, танцюй, козусю, та й не барися,
Сім хазяїнам та й покланися.
Хазяїн іде, ковбасу несе,
Ще й кусок сала,
Щоб наша коза потанцювала.

Ой засни, засни, дитино й маленька,
Щоб тобі була долийка добрейка.

Ой щоб ти жило, зроду не боліло,
Ой щоб ти спало, зроду не плакало.

Ой лю-лю, лю-лю, чужим діткам дулю,
А Наташці – калачі, щоб спала й у вдень, і вночі.


Ходить сон коло вікон, а дрімота – й коло плота.

Питається сон дрімоти: «Де будемо й ночувати?»

– Біля вікон, біля хати й будемо ми й ночувати,
І дитятко, й малесеньке, й присипляти.

Ой лю-лю, лю-лю, чужим діткам дулю,
А Наташці – калачі, щоб спала й у вдень і вночі.

Ой куме, мій куме, добрая горілка,
Й будем, куме, пити й аж до понеділка.

А з понеділка – та й аж до й овтирка,
Ой куме, мій куме, добрая горілка.

Була й на риночку, пила й горілочку,
Горілка гіркенька, доля моя лихеньк[а].

Ой п’яна, я, п’яна, на порозі впала,
Вчиняй, милий друже, бо йду п’яна дуже.

Милий одчиняє, милую пітає:
– Ой де ж ти, ма, била, горілки напилась?

– Була на риночку, пила горілочку,
Із родом зишлася, дуже напілася.

Ой рано-рано кури запіли.
Святий вечір, кури запіли.

А ще раніше Василько устав.
Святий вечір, Василько устав.

Василько устав, коника убрав.
Святий вечір, коника убрав.

Коника убрав, дзвінком задзвунив.
Святий вечір, дзвінком задзвунив.

Дзвінком задзвунив, браття побудив.
Святий вечір, браття побудив.

Вставайте, браття, щонараніше.
Святий вечір, щонараніше.

Бо поїдемо в чистоє поле.
Святий вечір, в чистоє поле.

В чистоє поле, на полювання.
Святий вечір, на полювання.

Заполюємо лося, вєдмєдя.
Святий вечір, лося, вєдмєдя.

Лося, вєдмєдя, дикого вєпра.
Святий вечір, дикого вєпра.

Лося, вєдмєдя нам на шубойку.
Святий вечір, нам на шубойку.

Дикого вєпра на весіллячко.
Святий вечір, на весіллячко.

Ой рано-рано куройки піють.
Святий вечор, куройки піють.

Що найраніше – Галючка встала.
Святий вечор, Галючка встала.

Галючка встала, косу чесала.
Святий вечор, косу чесала.

Косу чесала, до вінця ішла.
Святий вечор, до вінця ішла.

А з вінця прийшла – уклонилася.
Святий вечор, уклонилася.

Посилала мати сина та й на косовицю,
Розчесала жовти шудри та й на потилиц[ю].

Я ж думала, що мій син та й буде косити,
/ Кинув косу на покоси та й став голосит[и]. / 2

Не журися, мій синочку, малими дитками,
Як ти підеш із косою, вони з грабелькам[и].

Чорна хмара наступає, дощик накрапає,
Мій синочок з диточками сіно догріба[є].

Ступлю я й на берву – бервойка й прогнеться,
Помер батько й мати – родина минеться.

Помер батько й мати, всейкая родина,
Де ж я прихилюся, бідна й не щаслив[а].

Піду я до брата – брат мене приймає,
А братова мила – скоса й погляда[є].

А ти, мила, мила, не поглядай скрива,
Бо в меї сестройки доля нещаслив[а].

/ Уже Гальочка на віз сяда[є]. / 2

/ Свеї долейки стиха пита[є]: / 2

/ – Як добра доля, ходи зо мно[ю], / 2

/ Ой як лихая, пливи з водо[ю]. / 2

/ Як добра доля, ходи навік[и], / 2

/ Ой як лихая, пливи на рік[и]. / 2


/ Ой біг зайчик та й через гайчик скакучи. / 2

/ Просить тестейко свого зятейка й плакучи: / 2

/ – Надвєзи ж міне, мій же зятейко, й за ріки, / 2

/ Дарую й тобі свою дитину й навіки. / 2

Уже нидалечко червоне яєчко,
Дололом, дололом, червоне яєчко.

Дай, Боже, дождати та й покоштувати,
Дололом, дололом, та й покоштувати.

Усі гори зеленіють, усі гори зеленіють,
Де багаті жито сіють, де багаті жито сі[ють].

Тільки одна гора чорна, тільки одна гора чорна,
Де орала бідна вдова, де орала бідна вдов[а].

Де орала волочила, де орала волочила,
Сльозойками промочила, сльозойками промочил[а].

Вітер з поля повиває, вітер з поля повиває,
Сестра з братом розмовляє, брат з сестрою розмовля[є].

– Ой ти, брате-соколойку, ой ти, брате-соколойку,
Візьми мене на зимойку, візьми мене на зимойк[у].

– Ой ти, сестро, ти, лебідко, ой ти, сестро, ти, лебідко,
Скажи ж мені, діток скілько, скажи ж мені, діток скільки[о]?

Чи четверо, чи п’ятеро, чи четверо, чи п’ятеро,
А всіх буде дев’ятеро, а всіх буде дев’ятер[о].

– Ой ти, брате, не лякайся, ой ти, брате, не лякайся,
Моїх діток не цурайся, моїх діток не цурайс[я].

Як ти сядеш вечеряти, як ти сядеш вечеряти,
Мої діти вийдуть з хати, мої діти вийдуть з хат[и].

Поки дядько обідали, поки дядько обідали,
Діти батька одвідали, діти батька одвідал[и].

– Вставай, тату, вставай з гробу, вставай, тату, вставай з гробу,
Тяжко жити біля роду, тяжко жити біля род[у].

Вставай, тату, вставай з ями, вставай, тату, вставай з ями,
Тяжко жити нашій мамі, тяжко жити нашій мам[і].