Іхав чумак із Криму й додому
Да й став нічку ночувати.

Да й став нічку ночувати
В тихім полі, в рокім роздоллі,
Там косарі сіно косять.

Там косарі сіно косять,
Вони косять зеленоє сіно,
Аж кровавий пот іллється.

Аж кровавий пот іллється,
Лежить чумак в холодку під возом
Да й з косариків сміється.

Да й з косариків сміється.
– Смійся, смійся, о чумаче Макаре,
За сміх тобі горе буде.

За сміх тобі горе буде.
Як настане осінь дощовая,
Стануть воли приставати.

Стануть воли приставати.
Як настануть сніги да морози,
Нічим волів годувати.

Нічим волів годувати.
Бере чумак пугу да й налигач,
Да йде сіно купувати.

Да йде сіна купувати.
– Здоров, здоров, пане хазяїну,
Продай моїм волам сіна.

Продай моїм волам сіна.
– Не продаси моїм волам сіна,
Продай ячної соломи.

Вітер віє, да ще й повіває, да,
Мати дочку про життя питає:

– Скажи ж, доню, яке в тебе горе, да?
– Спитай, мати, сірого й утяти.

Сіре ж утя на морі ночує, да,
Воно моє все горечко чує.

Перве горе – свекруха лихая, да,
Друге горе – дитина малая.

Друге горе – дитина малая,
Трейтє горе – чоловік ревнивий.

Трейтє горе – чоловік ревнивий.
Сам він їде й у поле й орати.

Сам він їде у поле й орати,
Мене бере волів поганяти.

Ой ви, воли, воли круторогі,
Верніть мені личко й чорні брови.

Ой ви, воли, сірі й половії, да,
Верніть мені літа молодії.

Да й летів же ж ворон
Через сад зелений,
Став калиночку клювать.

Да й любив парень
Молоду дівчиноньку,
Да й став єї забувать.

Да й став єї забувать,
Да й вона взяла його – й отруїла,
Да й стала його питать:

– Да чого ж ти, милий,
Чого, чорнобривий,
Чого сильно зажуривсь?

– Да й болять же ж ручки,
Да й болять ножки,
Болить мене голова.

– Да чи од пива,
Чи од горілочки,
Чи й од сладкого вина?

– Да й не й од пива,
Да й не 'д горілочки,
Не од сладкого вина.

Да й од тієї ой да й отруточки,
Що вчора мені дала.

Да й поховай же ж
Мене, чорнобрива,
Де сходяться три шляхи.

Да й один же шлях же –
Да й на Москівщину,
Другий шлях же – на Кавказ.

Другий шлях же – на Кавказ,
Да трейтій шлях же – до річки Дунаю,
Там ти мене поховай.

Да й на тім боці, да й на толоці,
/ Да й цигани стояли. / 2

Да й поміж тими, да й циганами,
/ Да й циганка й ворожка. / 2

Да до тієї, да й циганочки,
/ Да й втоптана дорожка. / 2

Да й утоптала да й ту дорожку
/ Да й дівчинонька, да й ходя. / 2

Да й ти, циганко, да й ти, ворожко,
/ Да й вольни мою да волю. / 2

Да зроби й тому, да й козакові,
/ Да й щоб гуляв зі мною. / 2

Да й не дай тому, да й козакові,
/ Да й не щастя, й не долі. / 2

Зеленая вишня з-під кореня зійшла.
Оддала мене мати, де я й не привична.

Я вийду ж на гору да й крикну до двору:
– Вари, мати, вечерю ще й на мою долю.

Варила, варила – ні мало, ні трошки:
– Немає тобі, доню, ні миски, ні ложки.

Я миску побила, а ложку спалила,
Іди ти, моя доню, де літо робила.

– Ти ж думаєш, мамо, шо я тут паную,
Прийди, ти, подивися, як я тут горюю.

Ти ж думаєш, мамо, шо я тут не плачу,
За дрібними сльозами я й стежки не бачу.

Ти згадуєш, мамо, неділю й вівторок,
А я ж тебе, мамо, на день разів сорок.

– Калино-малино, чом не процвітаєш,
Молода дівчино, ей, чом стоїш-думаєш?

– Я стою, думаю, ще й думати буду,
Любила, кохала, ех, повік не забуду.

А в неділю вранці – ще й сонце не сходить,
А вже ж мій миленький, ех, по казармі ходить.

По казармі ходить, гостру шаблю носить,
Гостру шаблю носе, ех, командира просе:

– Командір, начальник, одпусти д дому,
Оставив дівчину, ех, не вручив нікому.

– Відпіщу додому да ще й не самого,
Відпущу з тобою, ех, коня вороного.

Коня вороного, ще й нове сідельце,
Поїзжай, козаче, ех, розвеселяй серце.

Козаченько їде, ворота минає,
А дівчина вийшла, ех, козака питає:

– Ой куда ж ти їдеш, ворота минаєш,
Я твоя дівчина, ех, хіба ти не знаєш?

– Яка ж ти, дівчина, яка ж ти, кохана,
Я й за гори скрився, ех, ти сина придбала.

– Я й не сама дбала, дбали ми з тобою,
Дбали ми з тобою, ех, в лузі під калиною.

Я й не сама дбала, дбали вдвох з тобою,
Хіба ти забувся, ех, як гуляв зі мною.

Над озером чайочка в'ється,
Їй нєгдє, бєдняжечке, сєсть.

Ой там, у лєсу, у лєсочку,
Наш полк в окруженьі стоял.

Патронов у нас не хватає,
Снарядов давно уже нєт.

А там, под кустом, под кусточком,
Боєц молодой помірал.

Накрит он бил сєрой шинеллю,
Тіхонько родних вспоминал.

Прощайтє, папаша й мамаша,
І ти, дорогая сестра.

Прощайтє ви, дєтки-малютки,
І ти, молодая жена.

А я больше вас не увіжу,
Прошу позабитесь меня.

– Ой вишенька ж, черешенька,
Чом ягід не родиш?
Молодая дівчинонька, да
Чом гулять не ходиш?

– Ой рада б я ягід родить –
Гіллячко всихає.
Ой рада б я гулять ходить –
Милий спокидає.

Ходить павич по городу
Да й пірʼячко губе.
Не вір, дівко, козакові,
Що він тебе любить.

Ой хоч любе, да хоч не любе –
Близенько сідає.
Він з твоєї голівоньки
Й ума вивіряє.

Увивірив, увивірив – да ще й насміявся.
Нащо ж тобі, дівчинонька,
Длінний волос здався.

Длінний волос, длінний волос,
А ум коротенький.
Насміявся з дівчиноньки
Козак молоденький.

Ой гаю ж, да мій гаю,
/ Да й густий – не прогляну. / 2

Да й густий, да й зелений,
/ Да цей край, ой да й невеселой. / 2

Да й пустила ж милого,
Як голуба сизого,
Да й тепер ой да й е споймаю.

Да хоч споймать – споймаю
/ Дай уже ж не такого. / 2

/ Да не пригортається / 2
Моє серце ж да й до його.

Дай ой муже ж, мій муже,
/ Да й не бий мене дуже. / 2

Ой горе ж тій чайці, чайочці-небозі,
Що вивела чаєняток в степу при доро[зі].

Їхали чумаки, весело співали,
Стару чаєчку зігнали, чаєнят забра[ли].

А чайочка вʼється, об дорогу бʼється,
К сирій землі припадає, да чумаків блага[є]:

– Ой ви, чумаченьки, славні козаченьки,
Верніть моїх чаєняток, вони ще малень[кі].

– Не вернемо, чайко, не вернем, небого,
А як вернем чаєняток, полетиш ти в не[бо].

– Не буду летіти, буду тут сидіти,
Буду ваших волів пасти, да буду й заверта[ти].

Буду завертати,
З рубленої криниченьки да буду ж напува[ти].

Ой ковалю, коваль молоденький,
Чом не куєш жаліза тоненько?

Чи й у тебе желіза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене желізо, й сталина,
Єсть у мене дівка Катерина.

Вона ж мене сильно зажурила,
Що звечора дитину зродила.

Що звечора дитину зродила,
А співночі все Бога просила:

– Ой дай, Боже, снігу да морозу,
Щоб занесло всі стежки й дорожки.

Щоб не знали, куди я й ходила,
Щоб не знали, кого я й носила.

Я й носила дитину ковальську –
Да вкинула в криниченьку панську.

Що й у полі криниченька панська,
Там плаває дитина ковальська.

Під грушою, під колючою, Маруся гуляла,
Ой єге, люлі, во єге, люлі, Маруся й гуляла.

Вона й гуляла, коври вишивала, коври вишививала.
Ой єге, люлі, во єге, люлі, коври вишививала.

Коври вишививала, на блюдо складала, на блюдо складала.
Ой єге, люлі, во єге, люлі, на блюдо складала.

На блюдо складала, свекру й одсилала, свекру й одсилала.
Ой єге, люлі, во єге, люлі, свекру й одсилала.

– Ой свекоре, рідний батечку, прийми мої дари.
Ой єге, люлі, во єге, люлі, прийми мої дари.

Мої жи дари, дари непростії, коври золотії.
Ой єге, люлі, во єге, люлі, коври золотії.

Рибалка, молодесенький, над бережком сидів,
/ А очерет, густесенький, тихенько шевелів. / 2

Одну ж очеретиноньку рибалка ізломив,
/ А з неї він сопілочку на жаль собі зробив. / 2

Зробив же ж він сопілочку, заграв їй, що зумів,
А із цьої сопілочки почався дивной спів.

– Рибалка ж, молодесенький, будь ласка, не іграй,
Не муч мого сердесенька, жалю не завдавай.

Ми раз пошли до річеньки, на бережок крутий,
Дивитися на зорі, на місяць золотой.

І там же ж біля річеньки кохання запитав,
Я слухать не схотіла, а він убʼю сказав.

Убʼю, убʼю й заріжу, і вийняв гострий ніж,
Тепер же наді мною і очерет поріс.

Тепер же ж наді мною і очерт росте,
Оце ж моє коханнячко, оце моє й усе.

Ти, крапивка моя, ти, жалючая да,
Ти, свекруха моя, да зла-презлючая.

Ти, свекруха моя, зла-презлючая.
Посилала младу да в поле жати одну.

Посилала младу в поле жати й одну.
Ой я жала, млада, да аж до вечора.

А вечірньой порой снопи зносила,
Снопи зносила я, ой дитя бросила я.

Потрічало младу аж три волки, одну:
– Ой ви, волки мої, да, волки сєринькиє.

Чи не бачили ви да й дитяти мого?
Прервиий вовк ісказав: "Да я й дитятко видав".

Другий вовк ісказав: "Я й дитя колихав".
Трейтій вовк ісказав: "Да я й дитя розірвав".

Як вернулась млада да й на нивочку, да
Подивилась млада о да й у колисочку:

– Ти, колиска моя, розмальованая,
Ти, дитина моя, да ти розірваная.

Ходить дівка да понад морем,
Синє море грає,
Хоче дівка втопитися –
Море не прийма[є].

Прийми, море, да прийми, синє,
Прийми, мать родная,
Прийми, море, прийми, синє,
Прийми, мать родна[я].

Синє ж море да не приймає,
Ненька виганяє.
Синє море ж не приймає,
Ненька виганя[є].

Мені ненька говорила,
Часто повторяла:
– Не люби ж ти жонатого,
Бо доля пропа[ла].

А я ж неньки да не слухала,
Да й свій розум мала,
Полюбила й жонатого,
В больницю попа[ла].

А в больниці да дві сестриці,
В обох карі глазки,
Одна дєлаєть уколи,
Друга – перевʼяз[ки].

Ходе ж доктор по больниці,
Газету читає,
За що, за що, бідне дитя,
В больниці страда[є.]

* Ходе доктор по больниці
На ньом сині брюки,
Ой як мені ж надоїли
Дохторськії руки.

* Слова доказали без співу.

Шо й по морю, да моречку, по тихій воді,
Там плавало, плавало аж два лебеді.

Там плавало, да плавало аж два лебеді.
А то ж не лебедики – парні молоді.

На первому да парневі – шапка смугова,
На другому парневі – лента голуба.

Голубая да лєнточка розвивається,
За козаком дівчина побивається.

– Не вбивайся да, дівчино, не вбивайсь за мной,
Бо прийде те времʼячко розстаться з тобой.

Ой місяцю, да місяцю, ти братіку мой,
Освіти доріженьку до вдовушки в двор.

А в вдовушки, да в дворику, дочка молода,
По кимнаті ходить, чеше волоса.

Щедрівочка щедрувала,
У віконце заглядала.
Щедрий вечор,
Добрий вечор,
Добрим людям
На здоровʼя.

Що ти тітко напекла,
Неси швидко до вікна,
Помаж, посоли,
Кусок сала положи.
Щедрий вечор,
Добрий вечор,
Добрим людям
На здоровʼя.

Як посіяв ячмінь, жито
Да й нікому було жать.

Да й нікому було жать,
Жито жати, дожинати,
А ячменю довʼязать.

А ячменю довʼязать,
Вийди, дівко, вийди, красна, да
Поможи нам жито жать.

Поможи нам жито жать,
Ой рада б я й виходити, да
Бистра річка за горой.

Бистра річка за горой,
За горою, за крутою, да
Там мій милий пив, гуляв.

Там мій милий пив, гуляв,
Під правою рученькою да
Чужу милочку держав.

Чужу милочку держав,
А сам собі дивувався, да
Ой який я глупий став.

Ой який я глупий став,
Свою милочку покинув, да
Чужу сволоч любить став.

Чужу сволоч любить став,
А я з горя да з досади, да
Пойду в тьомниє лєса.

Пойду в тьомниє лєса,
Не доходю я й до лєсу, да
На встрєч лютиє звіря.

На встрєч лютиє звіря,
Ой ви звєрі, люти звєрі, да
Разорвітє ви мєня.

Разорвітє ви мєня,
Мойо тєло ж однесітє, да
Аж до милого двора.