Пісні

Бувайте здорови,
Всі луги й дуброви,
Ой де походили
Мої біли ног[и].

Ой де походили,
Не будуть ходити,
Кого полюбили,
Не будуть любит[и].

Бувайте здорови,
Близькиї сусіди,
Споминайте мене
Легейко завсігди.

Споминайте мене
Добрими словами,
Де той хлопець дівся
З чорними бровам[и].

Чи його й убито,
Чи його й закрито,
Що його й не видно
Ні в будні, ні в свєт.

Калина й малина горкая й зельона
Ой десь заплакала сиротськая вдова.

Ой десь заплакала й горко заридала,
Що й свойого й сина в армію віддала.

Віддала в салдати, в город й у Варшаву,
В город й у Варшаву, де б’ють барабани.

Де б’ють барабани, горко й вибивають,
Молода й дівчина в солдати ряджають.

За богатим сином плаче й вся родина,
А за сиротою – молода дівчина.

За богатим сином плаче й батько й мати,
А за сиротою чорний ворон кряче.

Ой Боже й мій, Боже, нащо я вродився,
Нихто й не заплаче, хоть би я втопився.

Не заплаче й батько, й а й не рідна мати,
Хіба й та дівчина, що й маюся брати.

/ Лісом за лісом сонечко сходить, / 2
/ Молода Гальочка возойки входить. / 2
/ Лісом за лісом сонце мигає, / 2
/ Молода й Гальочка в вози сядає. / 2
/ В вози сядає, доли питає, / 2
/ Як добра доля – сядай зо мною. / 2
/ Як лиха доля – пливи з водою. / 2
/ Хоч я й попливу, то й не втоплюся. / 2
/ Прийдеш по воду, то я й вчеплюся. / 2
/ Прийдеш по воду з двома відрами, / 2
/ Я й учеплюся двома й руками. / 2

/ На вгороди верба росла, / 2
Там стояла дівка красна.

/ Вона красна, ще й вродлива, / 2
В її доля нещаслива.

/ В її доля нещаслива, / 2
Нема того, що любила.

/ Нема його та й не буде, / 2
Розраяли вражи люде.

/ Розраяли, розсудили, / 2
Щоб ми в парі не ходили.

/ А ми в парі ходить будем, / 2
Одне друге любить будем.

/ Ой як же ми любилися, / 2
Сухі дуби розвилися.

/ А як же ми перестали, / 2
То й зелені повсихали.

На добраноч усім на ноч,
Ой бо вже я та іду спати.
За воротьми зелен явор,
Там я буду та й тебе ждат[b].

Ой чи явор, чи не явор,
Ой чи тая да яворина,
Поміж тими девойками
Та й одная та й мені мил[а].

Ой чи мила чи не мила,
Якби вона та й говорила.
Якби мені, молодому,
Постіль білу да й постелил[а].

Ой ти, Жанно, ой ти, Прісько,
Пушли наші жинюхи в військо.
Зосталися свинопаси,
Ой то будуть жинюхи наші.

На калину вітьор віє,
Чом калина не спіє?
Ой любив козак молоду дівчину,
Да займати не сміє.

– Займай, займай, козаченько,
Да й не бійся неслави.
Я за й ту неславу сама вийду, стану,
Сама виговоруся.

Дала мене мати в замуж,
Дала мені воли за раз,
Ой воли сиви, воли половиї,
Літа ж мої молодиї.

Ой в лиску, в лиску, на жовтим піску.
Святий вечор, на жовтим піску!

Стоїть деревце, високе, струнке.
Святий вечор, високе, струнке!

На тому деревці волоки в’ються.
Святий вечор, волоки в’ються!

Волоки в’ються, церкви будуються.
Святий вечор, церкви будуються!

– Ой коню, коню, я тебе продам.
Святий вечор, я тебе продам!

Я тебе продам за сто червоних.
Святий вечор, за сто червоних!

– Не продай мене, сядай на мене.
Святий вечор, сядай на мене!

Ой вийду я на юлицю,
Стану на порозі,
/ Лежить моє п’яне горе,
Лежить, лежить на доро(зі). / 2

Приїхала миліція,
Без ніяких шуток –
/ Та й забрали милейкого
На пєтнадцеть суток. / 2

Седить милий, седить гарний,
Седить мій хороший,
/ Будеш бачить передачу,
Як я своїх грошей. / 2

Седить милий, седить гарний,
Ось до тебе прийду.
/ Якщо й тебе чорти візьмуть,
То я й заміж вийду. / 2

Ой дай мені, Боже, сина згодувати,
Сина згодувати, невісточку взят[и].

Як женила й сина, то прибула й сила,
Як оддала й дочку в чужу й стороночк[у].

Як віддала й дочку в чужу й стороночку,
Хто ж мені й постелить білу й постилочк[у].

Як дочка й стелила, то й Бога просила,
Щоб моя й матьонка легенько почил[а].

Невістка стелила, то й ще й проклинала,
Щоб моя свекруха з постелі не встал[а].


Ой дай мені, Боже,
/ Сина згодува[ти]. / 2

Сина згодувати,
/ Та й невістку взя[ти]. / 2

Як уженила сина,
/ То й прибула си[ла]. / 2

Як оддала дочку
/ В чужу стороноч[ку]. / 2

/ Хто ж мені постелить
Білу й постилоч[ку]. / 2

Як дочка стелила,
/ То й Бога проси[ла]. / 2

Щоб моя матьонка
/ Легенько спочи[ла]. / 2

Невістка стелила,
То й Бога прохал[а],
Щоб моя свекруха
З постелі не встал[а].

Ой ти, весно красна,
/ Що ти нам принесла? / 2

Хлопцам по кийочку
/ Воликів гонити. / 2

Дивкам по віночку
/ До церкви ходити. / 2


Куколю, куколю,
/ Не рости по полю. / 2

Рости по болоти,
/ Щоб не тре полоти. / 2

Щоб не тре полоти,
/ Ручок не колоти. / 2

Я тебе, куколю,
/ За один день сполю. / 2

За один день сполю,
/ Ручок не поколю. / 2

Ой у лісі на дубочку
/ Колихала Марусина сина й дочку. / 2

Колихала, ще й плакала:
/ – До чого ж я, милий Боже, дочекалась? / 2

Чи на воли, чи на гроши,
/ Чи на його біле личке, що хороше? / 2

Не на воли, не на гроши,
/ Но на його біле личко, що й хороше. / 2

Ізвив з ума ще й з розума,
/ Зоставайся й, Марусино, тепер сама. / 2

Не сама я зосталася,
/ Єсть у лузі калинойка, розцвілася. / 2

Розцвілася квіточками,
/ Не сама ж я зосталася – з діточками. / 2

Ох, моя й матюнко й мила,
Ох, чого ж ти мене вродила таку нещасливу?
Ох, не дав мені Бог щастя, ні долі, так не будєть.
Ой моя й доле нещасна,
Чого й ти мені судилась така й недобра?
Ох, чого ти не втопилась, не задушилась,
Як мала й мені такая й судитись.
Ох, моя й матюнко мила,
Чого ж ти мене породила такую й нещасну?
Я й думала, матюнко, що буду й панувати,
А тепер я й мусю бідувати.
Ох, моя й матюнко й мила!
Ох, моя й матюнко й вірна!
Коли ж ти була живая,
То ти до мене ходила й прибігала.
А тепер ни хочеш до мене ніколи й прийти вже!
А тепер ни хочеш до мене й ходити!
Та й ни хочеш типер зо мною й говорити.
Ох, моя й матюйко дорогенька!
Прости й мині, може, я й на тебе й шо сказала,
Може, я й коли й на тебе накричєла,
Може, я й коли тебе й насварила.
Ой прости ж мені, моя матюнко,
Прости мені нещасливу!

Ой синочку ж мий!
Чого ж ти мене так ранейко покинув?
Ой чого ж ти пуйшов такий молодейкий з цього й світу?
Ше ж ти тут, синочку, й не нажився,
Ше ж ти тут, синочку, й не набувся.
Ох, не дав тобі Бог довгого віку.
Ох, не бачив же ти коло мене щастя й добра ніколи.
Ох, мій синочку молодийкий!
Ох, мій синочку золотейкий!
Ох, чого ж ти ранейко пушов із цього світа?
Ой прости ж мині, синочку, прости!
Може, я й на тебе коли шось сказала,
Може, я й тебе коли й насварила,
Може, я й тебе, синочку, коли шо не вгодила.
Ой то й ти ж мені пробач, синочку, й пробач!

/ Сніжок випіркає, / 2
Дощик пидбігає.
Вийди, Гальочка, молодейка,
/ По скриню подбигає. / 2

/ Ой умная й розумная й сванечка / 2
/ Та й не вгадала, що з приданами й робити. / 2
/ Та й заставила крутиї й гори копати. / 2
/ А по тих горах жито-пшаницю сіяти. / 2
/ Ой роди й, Боже, жито-пшаницу й по полю. / 2
/ Поздоров, Боже, й нашу Гальочку в цім дому. / 2

/ Туман, туман по долини, / 2
Широкий лист на кльону.

/ Іще ширший на дубочку, / 2
Кличе голуб голубочку.

/ Як не свою, то чужую: / 2
– Ходи, серце, поцилую.

/ – Годи, годи цилувати, / 2
Мені жалю завдавати.

/ Не завдавай серцю тугу, / 2
Не зьмеш* мене – возьмеш другу.

Устань, господар, та й подвідеся.
Святий вечор, та й подвідеся!

Войди до хлива та й подивися.
Святий вечор, та й подивися!

Твої коровки потелилися.
Святий вечор, потелилися!

Та все тилочки породилися.
Святий вечор, породилися!

Твої ягнички покотилися.
Святий вечор, покотилися!

Та все суточки породилися.
Святий вечор, породилися!

/ Ходи й, матюнко, повечеряй ізо мною. / 2
/ Та й поділимо й усю причину з тобою. / 2
/ Тобі й, матінко, – сіни, хата й комора. / 2
/ Мені, молодій, – скриня, перина й корова. / 2
/ Та й оставайся, моя матюнко, здорова. / 2

/ Загрібай, мати, жар, жар, / 2
Буде дочки жаль, жаль,
Кидай у піч дрова,
/ Оставайся здорова. / 2
Кидай у піч лучину,
/ Давай дочці причину. / 2

/ Пропила мати дочку, / 2
На солодкім медочку,
За рік не згодувала,
/ За два дні прогуляла. / 2

Ой не ходи, кучерявий,
Коло мого саду,
Та не топчи, кучерявий,
Мого винограду.

Ни для тебе, кучерявий,
Виноград садила,
А для того кавалєра,
Що вірно любила.

Ой на горі, на горі
Вродили й ужини,
Та й на тибе, та й на мене
Ниславу зложили.

Та й на тибе, та й на мене
Неславойка стала,
Каля* тиї криничини,
Де я воду брала.

Каля тиї криничини,
Каля тиї стой,
Шо й ходили, та не взяли
Гутинськиї дурні.

Чоловік жінку
На весілля виряжав,
Чоловік жінци
Хорошенько приказав:

– Ой пий, жінко,
І гуляй, жінко,
Але тром, чотиром
Не давай, жінко!

– Ой щоб же я, чоловіче,
Та за жінка була,
Щоб я тром, чотиром
На весіллі не дала!

Кавалєру, кавалєру,
Я й на тебе злою,
Нащо мене покидаєш
Таку й молодую.

Таку й молодую,
Таку й молодейку,
Як у саду при дорозі
Траву й зилинейку.

Ой у саду яблуня
Яблука родила,
А під нею дівчина
Ранейко ходила.

Ранейко ходила,
Яблука рвала,
Хорошому кавалєру
Правду казала.

Ой задуло й замело,
Дороги не видно,
Із хорошим кавалєром
Гуляти й не стидно.

Ой задуло, замело,
Дороги не знати,
Із хорошим кавалєром
Не стидно гуляти.

Ой у мого милого
Кучері, кучері,
То він мене поцілує
Сім раз увечері.

Сім раз увечері,
Восьмий по вечері,
Ой у мого милого
Кучері, кучері.

А я свого милого,
Я його не дбаю,
Я водиці принесу,
Дрова нарубаю.

Я водиці принесу,
Дрова нарубаю,
Вечеряти навару,
Вийду погуляю.

Кавалєру, кавалєру,
Чом ти вчора не прийшов,
Мені люди говорили,
Що ти іншу знайшов.

Ой зрубай-но, дівчино,
Зрубай ту калину,
Я ж тебе, дівчину,
Зроду не покину.

– Кавалєру, кавалєру,
Чого солодейкий?
– Мене мати намазала,
Як я був малейкий.

Намазала мати медом,
Забулась обтерти.
То я буду солодейкий
До самиї смерти.

Кала річейки
Умивалася,
В черевичейки
Убувалася.

Подивитеся,
Ви, паничики,
Чи хороши мої
Черевичейки.

Гриць мині, моя мати,
Гриць мене полюбив.
Гриць мині, моя мати,
Черевички купив.

Черевички невеличкі,
А ніжка малейка.
Не щипайте мине, хлопці,
Бо я молодейка.

Ой ніхто так не заграє,
Як наший музика,
І кивне, і моргне,
До мого язика.

Ой ніхто так не заб’є,
Як наш барабанщик,
І кивне, і моргне,
Бо то мій коханчик.

Ой гутинські кавалєрі,
Моторні-моторні,
Вони собі покупляли
Краватики чорні.

Краватики чорні,
Рубашечки сині,
То гутинчькі кавалєри,
Сіли й закрасили.

Хорошая дівчина,
Хорошого стану,
Хто ж тебе любитиме,
Як я перестану.

Хорошая дівчина,
Хороша на вроду,
Хто ж тебе любитиме,
Як я любив зроду.

За крутими горойками
Сонейко ни сходить,
За лихими ворогами
Милий ни приходить.

Розийдуться крути гори,
Тоді сонце зійде,
Ворожейки ляжуть спати,
Тоді милий прийде.

Ой до польки хто приходить,
Той у полі добре робить,
А хто польки линується,
Той у полі марнується.

Ой ти, полька, ти, весела,
Бери торбу, йди по селах.
І помалу голоси,
Проси хліба й ковбаси.

Червона й калина
Й билим цвітом цвіла,
/ Через тебе, козаче,
Мене й мати била. / 2

Ой била мене мати
Й березовим прутом,
/ Щоби я не стояла
З молодим рекрутом. / 2

А я й собі стояла
Й поки півни піли,
/ На двері воду лляла,
Щоби не рипіли. / 2

На двері воду лляла,
На пальцях ходила,
/ Щоб мати не почула
Й мене не сварила. / 2

А мати не спала,
Та й все чисто чула.
/ Та й мене не сварила,
Й сама така була. / 2

/ Чорним вочкам пора спати, / 2
Бо їм треба рано встати.

/ Бо їм треба рано встати, / 2
До дівчини поїхати.

/ Як виїхав за ворота, / 2
Стоїть дівка краще злота.

/ Под'їжжаю я й под двері, / 2
Стоїть дівка на папері.

/ – Чи жаль коню воза сіна, / 2
А й козаку меду й вина.

/ – Не жаль коню й воза сіна, / 2
А й козаку меду й вина.

/ Но жаль мені теї речі, / 2
Що й стояла сеї й ночі.