Пісні

Ішлі чумакі сорок трі рокі,
Да й не зналі чумаченькі гора, ні бєді.

Случілас бєда серед города,
Й заболіла чумаченьку серце й голова.

Прійшов до його й тавариш його,
Й узяв його за рученьку, пітає його:

– Ох, товаріш мой, що ж тобе боліт?
– Боліт-боліт, таварішу, серце й голова.

– Ох, таваріш мой, поратуй мєня,
Продай возі, продай воли – да вратуй мєня.

Як мало волов, продавай ярма,
Ратуй-ратуй, товаришу, буде не дарма.

А сіві воли розумні булі,
Через місто, через горі й додому втеклі.

Ох, як війшла мать волов заганять,
Подівілась сюда-туда – сина й не відать.

Як війшла жона – пріпала к землє:
– Помер-помер мой мілейкій в чужой сторонє.

– Володар-Володарочку,
Прочиняй за воротечка.

– Ой а хто з-за ворот кличе?
Ой а хто з-за ворот кличе?

– Князьове да дітя єде.
Князьове да дітя єде.

– Ой а в чом да воно седіт?
Ой а в чом да воно седіт?

– То в сребре, то в злотє.
То в сребре, то в злотє.

– Ой а що да воно п’є-єст?
Ой а що да воно п’є-єст?

– П’є мед да солодейкий,
Єст хлєб пшеничнейкий.

– Ой а що да за дар дасте?
Ой а що да за дар дасте?

– Червоне яблечко.
Червоне яблечко.

– Ой на чом да положите?
Ой на чом да положите?

– На золотой тарельці.
На золотой тарельці.

– Ой а чим да покраєте?
Ой а чим да покраєте?

– Сребра немножейко.
Сребра немножейко.

Їдьте-не їдьте,
Нема попа вдома,
Поїхав до Львова,
Ключи куповаті,
Церкві одмікаті.
А в нашого ніпопа,
Ні собакі, ні кота,
Оно-єдін баранець,
Да і той без яєць,
Напасетса-напасетса,
Да й до хаті прітрасетса.

Да й уже весна, да й уже красна,
/ Із стріх вода каплє. / 2
Да із стріх вода каплє.

Ой уже нашім да [плісачейкам]
/ Дорожейка пахне, / 2
Да й дорожейка пахне.

/ Ой нехай пахне, / 2
/ То я й помандрую, / 2
Ой то я й помандрую.

Ой то я свойму да й міленькому
/ Вінчик подарую, / 2
Да й вінчик подарую.

Ой як прийшлоса да даруваті,
/ Дорожкі не знаті, / 2
Да й дорожкі не знаті.

Одна дорожка пошла до Риму,
/ Друга – на Вкраїну, / 2
Да й друга на Вкраїну.

Ой розвіліса да бистрі рікі,
/ Раннєю весною, / 2
Ой раннєю весною.

Ой оддала да й мене маті
/ Замуж молодою, / 2
Да й замуж молодою.

Да пшеніченька яра,
Да пшеніченька яра,
Го…, горо..., горою й овес.

Горою й овес…
– Не по правді, козаче,
Не по правді, соколє,
Зо мно…, зо мною живеш.

Зо мною живеш…
Ох, як вєчер настане,
Ох, як вєчер настане,
До дру…, до другої йдеш.

До другої йдеш…
А мене й молодейку,
Й а голубку-сівейку,
Вдома..., вдома кидаєш.

Вдома кідаєш…
– Ох, посаді мілєнька,
Да голубка в сіненьках…
В воро…, в воротях верба.

В воротях верба…
Да сколь я буду єхать,
Да сколь я буду єхать,
До те…, до тебе зайду.

– Ох, не раз я садєла,
Ох, не раз полівала –
Не при…, не приймаєтса.

Не приймаєтса…
Ох любов наша щира,
Ох любов дорогая,
Розлу…, розлучаєтса.

Добрій вєчор, щодрій вечор!
Пане-господарю, дозвольте защедруваті,
Вам веселую вісті сказаті.
[Мі чуєм у вас], дайте ковбасу,
Бо як не дасте ковбасу, то я вам хату рознесу.
Дайте кусок сала, бо мнє маті-батько казала.
Шоб ваша хата була на все багата!
Шоб на вашому столі було всього доволі:
Хліба-солі, і ковбас, і ще був щоб ще горкі квас!

Косарє косят, а ветьор повєває,
Шовкова трава на покос виляга[є].

А моя трава стоїть не кошеная,
А я, молода, стою засмучена[я].

Пойду до братка воду в братка просіті:
– Поможи, братку, травічейку косі[ті].

Куріт-курит, куріт-курит дорожейка,
Тудою йшла сіротойка.

А стрічає, а стрічає ї Господь Бог,
А стрічає, да й питає:

– Куда идеш, куда идеш, сіротойко?
Бєдна твоя головойка.

– Іду, Боже, иду, Боже, гукаючи,
Свою мамку шукаючи.

– Ой вєрніса, ой вєрніса, сіротойко,
Своєй мамки ти не знайдеш.

Своєй мамки, своєй мамки ти не знайдеш,
Оно ти далєко зайдеш.

Аж приходю, аж приходю до могили,
Аж приходю, да й гукаю.

– Устань, мамко, устань, мамко, подівіса,
Да й на свою сіротойку.

Да й на свою, да й на свою сіротойку,
Да й на свою малєйкую.

– Хто ж то мене, хто ж то мене пробуждає,
Мнє лєжаті тут не дає?

– То я, мамко, то я, мамко, сіротойка,
Бєдна моя головойка.

– Іді, доню, іді, доню, да й додому,
В тебе маті молодая.

В тебе маті, в тебе маті молодая,
Бєло змиє, ще й розчеше.

Бєло змиє, бєло змиє, ще й розчеше,
Да кошулю проклінає.

– Щоб ти сєє, щоб ти сєє не зносила,
А другоє не просіла.

Щоб ти сєє, щоб ти сєє не дождала,
А другоє не прохала.

– Лучино моя березовая,
Де ж ти, лучино, в печі й не була.

Де ж ти, лучино, в печі й не була,
Де ж ти, лучино, та й не горела.

– Я в печі була, огнєм горела,
Свєкруха ліха огонь заліла.

Свєкруха ліха огонь заліла ,
Щоб я, молода, й не вечерала.

А я й, молода, й не вечерала,
Без вечерайкі спаті лягала.

Я й заснула сон, той мєсяц зійшов,
То я й не чула, як мілий прийшов.

– Чи ж ти, міла спіш, чі ті так лєжиш,
Чом ті до мене та й не говоріш?

– Я й, мілій, не сплю, тільки й так лєжу,
Стільки й так лєжу, думки й думаю.

– В кого дочок сєм, то є й доля всєм,
А я єдная – й доля бєдная.

/ Наша осень холодна, да гей, / 2
Нічка темна, не видна.

/ З ким я буду цю ноч спать, да гей, / 2
Цю вечеру вечерать?

/ Повечераю сама, да гей, / 2
Мілєйкого десь нема.

/ А мой мілий на Дону, да гей, / 2
Я й до нього полину.

/ Увесь Дон я (й) обийшла, да гей, / 2
Мілєйкого не знайшла.

/ Тільки знайшла каліну*, да гей, / 2
Мілєйкого могилу.

/ До могили припала, да гей, / 2
[Ручейками обняла.

/ Ручейками обняла, / 2] **
Горко плакать начала.

/ – Устань, милий, не лєжи, да гей, / 2
Мнє дорожку покажи.

/ – Ой мила, я (й) не встану, да гей, / 2
Я й дорожки не знаю.

/ – З ким ти, мила, сюда йшла, да гей, / 2
Що ти мене тут знайшла?

/ – Йшла із вітром, із дощем, да гей, / 2
Йшла з коротшим манівцем.

Ой лєтєла зозулєйка через круту гору,
/ Не вибрала пшеніченьку, вибрала поло[ву]. / 2

Ой нащо мнє та полова, як зерна немає,
/ Ой нащо мнє та родіна,* матері нема[є]? / 2

В усєх мами, в усєх мами, а я батька маю,
/ Сємь раз води приносила з тихого Дуна[ю]. / 2

Сємь раз води приносіла, в восьмий напиласа,
/ Якби ж мені рудна маті, я й не журила[са б]. / 2

Ой пойду я на ту гору, да й стану гукаті:
/ – Устань, устань, моя маті, косу розчеса[ті]. / 2

– Іді, доню, додомойку, вари вечераті,
/ А я прийду (й) повечерать, косу розчеса[ті]. / 2

Уже тая вечеройка давно звариласа,
/ Ждала-ждала дочка (й) маму – та й зажурила[са]. / 2

Ой у полє вєтрікі буйни дмут,
Алє наші женчікі жіто жнут.

Ой як війшло сонечко й з-за гори,
Потомілі[сь] женчікі молоди.

Ой женчікі-женчікі, й до конца,
Да й пойдемо додомойку за сонца.

Ой женчікі-женчікі, й до межи,
Бо ще й наші пірожейки й у дєжі.

Ох, женчикі-женчікі, й до краю,
Та вже я вам пірожейков накраю.

Ой у полі дубочок, шірокій лісточок,
Десь поїхав мой мілєйкій в місто, в городочок.

Десь поїхав в понеділок – і немає й у во второк,
Мні здається, що немає його недєль сорок.

Нема мого мілєйкого, нема мого вдому,
Подала б я бєлу ручку – то й немає кому.

Ох пойду я до комнати, постіль білу слаті,
Постіль моя пуховая, нє с кім розмовляті.

Ох постєлька бєлєйка, ой а стінка немейка*,
Ой лєжу я да просплюса сама, молодейка.

Ой у полі жито стелітса нізейко,
/ Добре тому житі, що любов блізейко. / 2

Ой я жито вижну, каліну зламаю,
/ Я своє сердейко здалєка познаю. / 2

А моє сердейко в вишнєвом садочку,
/ В вишнєвом садочку й сівим конєм грає. / 2

Сівім конєм грає мальована бричка,
/ Люблять мене хлопці, хоч я й невелічка. / 2

Хоч я й невелічка, родом небагата,
/ В мене кавалєров завше повна хата. / 2

Завше повна хата, ще й повниє сєні,
/ Мої кавалєри да й усі красіві. / 2

Ой як приїхав да мой мілєйкий з поля,
Ой да прив’язав коня й до забора.

Ох, да прив’язав коня й до забора,
Ой нещасліва мойму коню дорога.

Ох, нещасліва мойму коню дорога,
Ох, засватана да й дівчинонька його.

Ох, дай же, Боже, мнє недєльки дождаті,
Ох, зберу людей да й до своєї хати.

Ох, зберу людей да й до своєї хати,
Да й пошлю людей дівчину свататі.

Да й пошлю людей да й дівчину свататі,
Ох, й а сам пойду пид вікенце слухаті.

Ох, й а сам пійду й а під вєкенце слухаті,
Ох, що же буде дівчина казаті.

Ох, й а дівчина да й по хатойці ходіт,
Да бєли ручки да й до серденька ложить.

Ох бєли ручкі да й до серденька ложить,
Да й потихоньку до матері* говорить.

– Ох, маті ж моя, ох, ті, маті, ох, маті,
Ох, ти, порадніца, да й у своєй хаті.

– Ох, ті, порадніца, да й у своєй хаті,
Ох, порадь мене, що цим людям казаті.

– Ох, не йді, доню, ох, не йді ж ти за сього,
Ох, прийде осень – та й пойдеш за другого.

/ – Ой їж, голубко, яру пшеницу,
І (Ой) пій, голубко, з мора воді[цу]. / 2

/ – Не хочу їсті ярой пшеніци,
Не хочу питі з мора воді[ци]. / 2

/ – Лєти, голубко, та й понад садом,
Ой там лєтає голубков* ста[до]. / 2

/ Там є сіренький, там є бєленькій, **
Вібер, голубко, котрий мілєнькій. / 2

/ – Ох, я лєтала, ох, я вєдала,
Немає того, що я й кохала. / 2

/ Немає й того, що я й кохала,
А я, голубка, на вєк пропала. / 2

/ Ох, (Да) розкопаю гору, / 2
Да й поставлю сторо[жу].

/ Ох, невірна сторожа, / 2
Да й поломала ро[жу].

/ Ох, ветьор повіває / 2
Да рожу розвива[є].

/ Ох, (Да) рожу розвіває, / 2
Да маті дочку ла[є].

/ Ох, (Да) маті дочку лає, / 2
В сад гулять не пуска[є].

/ – Ох, (Да) пусті ж мене, маті, / 2
Да в вишньов сад* гуляті.

/ Ох, (Да) в вишньов сад-садочок, / 2
Да на час,** на часо[чок].

/ Да на час, на часочок, / 2
Да подать голосо[чок].

/ А (Да) хто в лєсє ночує? / 2
Да нехай голос чу[є].

/ Ой а хто дочок має, /2
Да й гулять не пуска[є].

/ Пуд белою березою, / 2
Сидів братик із сестро[ю].

/ Сестра ху(о)стку вішіває, / 2
Сльоза сльозу поганя[є].

/ – Чого, сестро, горко плачеш, / 2
Десь од мене плати й хоч[еш]?

/ – Ох, не хочу, братку, плати, / 2
Нас роді(є)ла єдна ма[ті].

/ Єдна маті нас роділа, / 2
Щастя-долі не вдели[ла].

/ Тобє дала пару волий, / 2
А мнє дала чорни бро[ві].

/ Тобє дала двє телічкі, / 2
А мнє дала двє голо[чкі].

/ Щоб я шіла-вішівала, / 2
Хлєба й солі заробля[ла].

/ Набраласа сестра злості, / 2
Поєхала к братку в го[сті].

/ Сестра на дворік з’єжджає, / 2
Брат до жонкі й промовля[є]:

/ – Приймай, жонко, й обед з стола, / 2
Єде в гості сестра мо[я].

/ – Ой як твоя, то пріймаймо, / 2
Ой як моя, й обєда[ймо].

/ Сестра сєє як почула, / 2
Тяжко й важейко вздихну[ла].

/ Тяжко-важейко вздихнула, / 2
Назад коня й поверну[ла].

/ Ворон в морі купаєтса, / 2
Брат сестриці цураєт[ся].

/ Ворон в морі покупавса, / 2
Брат од сестрі й одцурав[са].

/ – Ой ти, братку, не цурайся, / 2 *
Із обєдом не ховайся.

/ Єсть у мене хлєб у возі, / 2
Буде обєд у дорозі.

– Ті, пташечко, й канарєйко, й вісоко лєтаєш,
Ті не сієш, не пахаєш, з чого жіті ма[єш]?

– Я й не сію, й не пахаю, з чого жіті маю?
Пахар сіє, вітьор віє – зерно й одлєта[є].

Пахар сіє, й вітьор віє – зерно й одлєтає,
Й а я лєтаю, позбираю, з цього житі ма[ю].

– Ті, пташечко, канарейко, ті, пташечко й лугова,
Ті найді ж мого мілого, передай йому слова.

Ті найді ж мого мілого, передай йому слова,
Може, другую вун кохає чи покінув вон мєня?

Якщо другую вон кохає, то й назад нє воротіс,
Як про мене вон згадає, ніжно йому й уклоніс.

Як про мене вон згадає, ніжно йому й уклоніс,
Через гори і доліни в луг зелєний поверніс.

/ Туман ярий по доліні, / 2
Лист широкий на калі[ні].

/ А ще ширший на дубочку, / 2
Кліче голуб голубо[чку].

/ – Хоч не свою, то чужую, / 2
Тебе, серце,* поцолу[ю].

/ – Нащо ж чужу (й) цолуваті? / 2
Треба каждом свою ма[ті].

/ Коло річки, (й) коло броду, / 2
П'ють голубці сірії вод[у].

/ Напиліса й поринулі, / 2
Про любов ще й споминул[і]. **

/ Як ми з тобой любиліса, / 2
Сухі й дуби розвелі[са].***

/ (Й) А тепера й пересталі, / 2
То й зелєний посиха[є].