Пісні

/ Зайшло сонце за лісок, ох, / 2
Подай, милий, голосок.

/ – Ох, рад би я голос дать, ох, / 2
Кругом листоньки шумлять.

/ Кругом листоньки шумлять, ох, / 2
Про нас люди говорать.

/ – Говорили про тебе, ох, / 2
Що ти ходиш до мене.

/ Коли ходиш, то й ходи, ох, / 2
Поговору й не роби.

/ Бо поговір – славонька, ох, / 2
Дурним людям – правдонька.

Зійшла чорна хмара, а за нею – сива.
/ – Скажи ж мені, мамо, чом я нещаслива? / 2

Десь ти ж мене, мамо, в купалі не купала,
/ Десь ти ж мені, мамо, щастя не бажала. / 2

– Не раз, не два, доню, в купалі купала,
/ А та ж лиха доля в купіль заглядала. / 2

– Скажи ж мені, мати, де терен ламати,
/ Скажи ж мені, мати, де щастя шукати? / 2

– Терен зелененький не треба ламати,
/ Щастя саме прийде, не треба шукати. / 2

Ой вийду я на ту гору,
Де груша кресата.
/ Стану, гляну, подивлюся,
Де ми..., де милого ха[та]. / 2

Моя хата за горою,
Його – за другою.
/ – Чи ти тужиш так за мною,
Як я, як я за тобо[ю]? / 2

Все тужила, все тужила,
А тепер не буду.
/ Бо я чую поміж люди,
Що й тво..., що й твоя не бу[ду]. / 2

Поміж мої вороточка
Голуби літають,
/ Ще й розкоші не зазнала,
А лі..., а літа мина[ють]. / 2

Ой вийду я, ой вийду я ж на гороньку,
Да й погляну в доліноньку.

Що всі люди, що всі люди в полі оруть,
Ох, а моє облогує.

Що всі люди, що всі жінки обід несут,
А моєї не відати.

Ох, моєї, а моєї ж не відати,
Не несе мні обідати.

Кинув косу, кинув косу на ріллоньку,
А сам пойшов додомоньку.

Вступив в сіни, вступив в сіни – не метьоно,
Вступив в хату – не топльоно.

Ой гукну, гукну, нехай матьонка чує,
Нехай для мене ж вечероньку готу[є].

Нехай готує да й поставить на лавци.
Не прийду тепер, то в неділєньку вран[ці].

Не прийду тепер, то в неділєньку вранці.
Похолодала вечеронька на лав[ці].

Ох, кажуть люди, що мене ж батько лає,
Як іду селом, ворота прочиня[є].

– Не слухай, доню, людського ж поговору,
Як ідеш селом, не минай мого дво[ру].

Я любив тебе малою дитиною,
А тепер приймʼю рідною ж гостино[ю].

/ – Ой журавко, журавко, / 2
Чого кричиш так жалко?

/ – Ой як же мні не кричать, / 2
Що й так високо літать?

/ Упав камень у воду, / 2
Одбилася од роду.

/ Упав камень да лєжит, / 2
На чужині горе жить.

/ На чужині горе жить, / 2
Нема кому й пожаліть.

/ Десь у світі мати є, / 2
Вона мене згадує.

/ Вона мене згадує, / 2
Як вечеру подає.

/ Як вечеру подає, / 2
Усім ложки щитає.

/ – Одна ложка лишня є, / 2
Десь у світі дочка є.

/ Десь у мене дочка є, / 2
На чужині страдає.

Ой за сінцами, за новенькими.
Сьвятий вечор!

Сади садила красна панночка.
Сьвятий вечор!

Красна панночка, пані Раєчка.
Сьвятий вечор!

Сади садила, Бога просила.
Сьвятий вечор!

– Ой роди, Боже, в мойму садоньку.
Сьвятий вечор!

В моймому садоньку високу яблуньку.
Сьвятий вечор!

Тонку, високу, листом широку.
Сьвятий вечор!

Прийде до мене три коляднички.
Сьвятий вечор!

Треба їм дати всім по яблучку.
Сьвятий вечор!

*Виносьте ковбасу, бо хату розтрясу!

Ой пливе човен, да й води повен,
/ Да й накрився листом, / 2 гей, о-хо-хо.

Не чваньца, дівчино, не чваньца, молода,
/ Червоним намистом, / 2 гей, о-хо-хо.

Ой вийдеш на вулицю –
/ Намисто порвецця, / 2 гей, о-хо-хо.

А з тебе, дівчино, а з тебе, молода,
/ Хлопець насмиєцця, / 2 гей, о-хо-хо.

Ой пливе човен, да й води повен,
Да й накрився лугом, / 2 гей, о-хо-хо.

Не чванься, козаче, не чванься, молодий,
/ З кучоравим чубом, / 2 гей, о-хо-хо.

Як вийдеш на вулицю –
/ Твий чуб розовʼєцця, / 2 гей, о-хо-хо.

А з тебе, козаче, а з тебе, молодий,
/ Дівка насмієцця, / 2 гей, о-хо-хо.

– Ой ти, коваль, коваль, ковалечко,
/ Чом не куєш рано-пораненьку? / 2

Ой чи в тебе заліза немає,
/ Ой чи в тебе сталі не хватає? / 2

– Ох, є в мене заліза доволі,
/ Ох, є в мене жінка до любові. / 2

Ох, є в мене ж дочка Катерина,
/ Вона мені слави наробила. / 2

Ізвечора води наносила,
/ Опівночі – сина породила. / 2

Опівночі сина породила,
/ До схід сонця в криниці втопила. / 2

На край села там криниця панська,
/ Там плавала дитина ковальська. / 2

/ Ох, дібровою ж волі гнала / 2
Да з дібровою розмовляла.

/ Ой дібровонько ж, зелєная, / 2
Да й у три ради садьоная.

/ Ох, у три ради ж, у три полі, / 2
Да седить сокил на тополі.

/ Да седить сокил на тополі, / 2
Да й поє пісні по неволі.

/ Ох, сокілоньку ж, годі піти, / 2
Ох, на чужині горе жити.

Ох, на чужині горе жити.
Ой горе жити, поживати,
Да дрібних діток годувати.

Ох, любо-мило на той хутор дивицца,
Да й задумав я на дівчину жени[ться].

Вже півні поють – я й у дівчини сежу,
Вже день біленький – я й додомоньку й ви[жу].

Прийшов до дому, став чоботи скидати,
Ніхто не почув, тільки рідная ма[ти].

Мати свариться, ох, а батько ще гірше:
– Й не ходи, синку, до дівчиноньки біль[ше].

– Ох, як мнє, батьку, до дівки не ходити,
Не пойду вечор – не буде говори[ти].

Не пойду вечор – не буде говорити,
Не пойду другий – перестане люби[ти].

– Що ж тобі, синку, тая дівка вчинила?
– Вчора звечора рибоньки навари[ла].

Я ж рибки не їв, тильки одне реберце,
Взяло козака окружками за сер[це].

Ох, побачиш, матьонко, без дочки,
Як поростуть під лавкою ж козлячки.

Будеш тії козлячки дривати,
Да про свою доненьку споминати.

Була в мене доненька, нелінива,
Щонеділєньки в церкву ходила.


Ходю, ходю коло діжечки,
Беру, беру сироїжечки.
Чи сироїжки брати
Чи по дівку їха[ти]?

У полі сосна коренистая,
Є в мене свекров наровистая.

Раненько встане ж – мене не будить,
Зайде до сусід – невістку судить.

Зайде до сусід – невістку судить,
Прийде ой сусід – невістку будить.

– Вставай, невістко, вставай, не лежи,
Бери відерце, по воду бежи.

Ішла й по воду – надумаласа,
Ішла з водою – й наплакалася.

Принесла ж воду – да й поставила.
– Пий, свекров, воду з повного ведра.

Пий, свекров, воду з повного ведра,
Жалуй невістку, бо вона одна.

Возьмеш другую, то й не такую,
Возьмеш трейтюю, то ще й гіршую.

У садочку жи два дубочки кочуравиї стоять.
/ Не пускає мене мати на вулицю погулять. / 2

– Пусти мене жи, моя й мати, на вулицю погулять,
/ Защебече соловейко, я його буду слухать. / 2

– Ой ти, доню жи, моя доню, ти послухай мою річ:
/ Прочини своє віконце, слухай його цілу ніч. / 2

Прочинила віконечко жи, ще й місячик не зійшов,
/ Як під моє віконечко мій миленький підійшов. / 2

– Не ходи ж, милий, по лугу не топчи зелений луг,
/ Не суши моє серденько, не люби ж моїх подруг. / 2

– Я ходив зеленим лугом, я топтав зелений луг,
/ Я зсушив твоє серденько, полюбив одну з подруг. / 2

Голубая жи косиночка жи мені мати не дає,
/ А по тій же косиноньці мене милий пізнає. / 2

/ Усі ж гори зеленіють, / 2
Де багати жито сі[ють].

/ Одна гора біла-біла, / 2
Там сіяла вдова бід[на].

/ Там сіяла, ж волочила, / 2
Сльозоньками промочи[ла].

/ – Роди, Боже, пшениченьку, / 2
Щоб було що на зимонь[ку].

/ Ох, а я пойду до мора, / 2
А й од мора – до Дуна[ю].

/ А й од мора до Дунаю, / 2
Там я собі брата ма[ю].

/ Ох, братеньку ж, голубоньку, / 2
Прийми ж мене на зимонь[ку].

/ – Сестро ж моя перепілко, / 2
Скажи в тебе диток скіль[ко]?

/ – Раз четверо, раз пʼятеро, / 2
А всіх разом девʼяте[ро].

/ – Як я сяду ж обідати, / 2
Будут детки загляда[ти].

/ – Ой ходіте ж, детки, з хати, / 2
Будуть дядьки обіда[ти].

Чиї то гуси гречку поєлі,
За синє море пить полєтє[ли]?

– Іди, Ганєчко, зажени гуси,
Поцолуй Іванка в золоти ву[си].

– Ой хоч зажену, то не чужиї,
Хоч поцолую, то в золоти[ї].

Ой лісом, лісом, лісовиною,
Ой хто ж то їде вечорино[ю]?

Ой хто ж то їде? Іванко пʼяний.
Одчини, Ганєчко, то твой коха[ний].

– Не одчинюса, батька боюса,
Перед тобою лістом стелю[са].

Лістом, не лістом зеленесеньким,
Перед тобою молодесень[ким].