Пісні

В садочку гуляла, квіточки рвала,
/ Кидала-бросала попід ворота. / 2

Кидала-бросала попід ворота.
/ – Не смійса, козаче, що я й сирота. / 2

Не смійся, козаче, не насміхайса,
/ Якби прийшов сватать, то я й не пошла. / 2

– Не бійся, дівчино, сватать не прийду.
/ Поїду в чужину – кращую найду. / 2

Обʼїхав чужину, усі города,
/ Не знайшов кращої, як ти, сирота. / 2

Приїхав додому, привʼязав коня,
/ Виходить дівчина засмученая. / 2

Виходить дівчина засмученая,
/ Видно по дівчині – засмученая. / 2

Учора звечора подарки дала,
/ Молодому хлопцю жалю завдала. / 2

Да дубровою, да дубровою волі гнала,
Да з дубровою розмовляла.

Ти, дубривонько, ти, дубривонько зельоная,
Да у три ряди садьоная.

Да й у три ради, да й у три ради, й у три полі,
Да седить сокил на тополі.

Да седить сокил, да седить сокил на тополі.
Да поє пісню поневолі.

Да вчини, Боже, да вчини, Боже, мою волю,
Да й остав мене удовою.

Да остав мене, да остав мене удовою,
Да хорошою й молодою.

Да нехай же я погуляю,
Так, як рибонька по дунаю.

Так, як рибонька, так, як рибонька-краснопірка,
А я, молода, так, як дівка.

Так, як рибонька, так, як рибонька з окуньцами,
А я, молода, – із хлопцами.

Да село наше, село,
Да чого невесело?
Стари баби погорбатилі,
Молодички позубатилі,
А девочкі да заміж пошлі.
Да нікому війті
Да село звеселіти.

Дожинайте, женчики, до конца,
Да підемо додомоньку за сонца.

Дожинайте, женчики, до межі,
Бо ще наші пирожечки у дєжі.

Бо нашая хазяєчка дома домує,
Вона для нас вечороньку готує.

Бо нашая хазяєчка молоденька,
Вона зварить на вечеру горобейка.

Бо нашая хазяєчка висока,
Вона зварить на вечерю сокола.

Забуласа хазяїна спросити,
Ох, як мені горобейка деліти.

А ти, хазяїне, не лякайся,
На вечеру гарілочки постарайса.

Ой з одного нашого колосочка
Да й наросте житечка повна бочка.

За горою, за крутою,
Росло жито з осокою.

Там дівчина жито жала,
В правій ручці серп держала.

В правій ручці серп держала,
А лівою підбірала.

А лівою підбірала,
Назад себе жменьки клала.

Назад себе жменьки клала,
Вернуласа, позбирала.

Вернуласа, позбирала,
Да й в купочки поскладала.

Да й в купочки поскладала,
Да й снопочки повʼязала.

Да й снопочки повʼязала,
Да й у копи поскаладала.

Ой раю-раю, канарею,
Да й у копи поскаладала. Гой.

Затопила, закурила сирими дровами,
Ой не можу на світ вийти та й за ворогам[и].

А я тиї сирі дрова та й позаліваю,
Як ворогі ляжуть спати, пойду погуля[ю].

Ой одниї лягли спати, другі повставалі,
Да вже мене, молоденьку, давно оббреха[ли].

Ой брешете, воріженьки, ще й собаки з вами,
Бодай же в вас повмиралі батьки з матера[ми].

Лучино моя, березовая,
В печі не була, ярко горіла.

В печі не була, ясно горіла.
Свекруха лиха огонь заліла.

Свекруха лиха огонь заліла,
Щоб я, молода, не вечерала.

Щоб я, молода, не вечерала,
Без вечероньки спатоньки лягла.

Приснився мні сон, як місяць зійшов,
Приснився другий, як милий прийшов.

А милий прийшов, в окно стукає,
В окно стукає, мене питає:

– Чи ти, мила, спиш, чи ти так лєжиш,
Чом ти до мене да й не говориш?

– Я, милий, не сплю, тілько так лежу,
Про своє життя думку думаю.

Про своє життя думку думаю,
З ким я, молода, віку доживу.

– Доживай, мила, ти віку сама,
Бо є у мене другая жона.

Бо є у мене другая жона,
Другая жона, дєтина мала.

О вже весна, о вже красна,
/ З стріхи вода каплє. / 2

Нехай каплє, нехай каплє,
/ То я й помандрую. / 2

А я свойму товаришу
/ Дівчину дарую. / 2

Пліве човен, води повен,
/ Да й накривса лістом. / 2

Не хваліса, дівчинонько,
/ Червоним намистом. / 2

Бо як вийдеш на вуліцу,
/ Намисто порветьца. / 2

А вже з тебе, молодої,
/ Хлопец насмиєтьца. / 2

Пліве човен, води повен,
/ Да й накривса лугом. / 2

Не хвалиса ти, козаче,
/ Качуравим чубом. / 2

Бо як вийдеш на вуліцу,
/ Твій чуб розтрясетьца. / 2

А вже з тебе, молодого,
/ Дівка насмиєтьца. / 2

Ой в лузі, в лузі каліна красна.
Сьвятий вечор!

Та й надкрасніша отецька дочка.
Сьвятий вечор!

Отецька дочка, красна панночка.
Сьвятий вечор!

Красна панночка, пані Ганночка.
Сьвятий вечор!

Да й шила вона да й трі хустини.
Сьвятий вечор!

Да й трі хустини, трі нараднини.
Сьвятий вечор!

Першую шила – то й для батенька.
Сьвятий вечор!

Другую шила – то й для матьонки.
Сьвятий вечор!

Трейтюю шила – то й для братонька.
Сьвятий вечор!

Прийшлоса нести, хустині нести.
Сьвятий вечор!

Послала батька, батько старенький.
Сьвятий вечор!

Послала братка, братко малєнький.
Сьвятий вечор!

Послала б сестру, краща й од мене.
Сьвятий вечор!

Чи сором, чи два – понесу сама.
Сьвятий вечор!

/ Ой журавко, журавко, / 2
Чого кричиш так жалко?

/ Ох, як же мні не кричать, / 2
Як так високо літать.

/ Упав камень у воду, / 2
Одбиласа од роду.

/ Упав камінь – да й лежить, / 2
На чужині горе жить.

/ На чужині горе жить, / 2
Нема кому пожаліть.

/ Десь у світі мати є, / 2
Вона мене згадає.

/ Вона мене згадає. / 2
Як вечерать сядає.

/ Як вечерать сядає, / 2
Усім ложки подає.

/ Усім ложки подає, / 2
Одна ложка лішня є.

/ Одна ложка лішня є, / 2
Десь у світі дочка є.

Ой за валом, за валом,
Ех, там за валом, валом зелененьким,
Там дівчина брала льон.

Там дівчина брала льон,
Ех, вона брала, брала, вибирала,
Всю долінушу слала.

Всю долінушу слала,
Ех, полюбила парня молодого,
Що всі люди смеютца.

Що всі люди смеютца,
Ех, що на того парня молодого
Три кайдани куютца.

Да й кайдани куютца,
Ех, да й скувалі парня молодого,
Назад ручки звʼязалі.

Назад ручки звʼязалі,
Ех, да й повелі парня молодого,
Да й повезлі шляшкамі.

Да й битими шляшками,
Ех, стоїть дєвка на нових воротях,
Обліласа сльозками.

Обліласа сльозками.
– Ех, не плач, дівко, не плач, не журися,
Не плач, душечко моя.

Не плач, душечко моя,
Ех, прийду з войска – во й да оженюса,
Возьму тебе за себʼя.

– Ой ковалю, коваль-коваленко,
/ Чом не куєш рано-пораненьку? / 2

Чи у тебе желіза немає,
/ Чи у тебе сталі не хватає? / 2

– Є у мене желіза доволі,
/ Є у мене жінка до любові. / 2

Є у мене дочка Катерина,
/ Вона мені слави наробила. / 2

Ізвечора води наносила,
/ А зпівночі сина породила. / 2

Опівночі сина породила,
/ До схид сонця в криниці втопила. / 2

А то була криниченька панська,
/ Там плавала детина ковальська. / 2

На їй шуба, шуба пуховая,
/ На тий шубе лєнта голубая. / 2

/ Ой на морі, да й на яворі, / 2
Там стояло да й два ангол[а].

/ Там стояли, да й говорилі: / 2
Ходім, ходім на заручин[и].

/ – Ходім, ходім на заручини, / 2
До Галечки на розлучин[и].

/ Да розлучим Галєчку / 2
Од рідної матьонк[и].

/ Да прилучим Галєчку / 2
До рідної свекрух[и].

/ Ой пʼяна я, лєдь валюса, / 2
Додомоньку йти бою[са].

/ Сердитого мужа маю, / 2
Буде бити, добре зна[ю].

/ Буде бити, ще й лаяти, / 2
Ще й шельмою назива[ти].

/ – Де ж ти, шельмо, барилася, / 2
Що й вечеря зварила[ся]?

/ – Налєтєли гуси з броду, / 2
Сколотилі в речці во[ду].

/ Налєтєлі лєбедици, / 2
Сколотилі у крини[ці].

/ А я стала, постояла, / 2
Поки вода одстоя[ла].

Ой стреліла стрела
/ Да й посеред села. / 2

Не попала вона
/ Не в яке дерево. / 2

А попала вона
/ Вдовиного сина. / 2

Вдовиного сина,
/ Да й у Василєнька. / 2

Да й у Василєнька
/ Напроті серденька. / 2

Ой як прилєтєло
/ Да й три зозулєньки. / 2

Да й три зозулєньки,
/ Усі три рябенькі. / 2

Перша прилєтєла –
/ В головоньках сєла. / 2

Друга прилєтєла –
/ Край серденька сєла. / 2

Трейтя прилетєла –
/ У ниженьках сєла. / 2

Ой що в головоньках –
/ То й матюнка його. / 2

А що на серденьку –
/ То й мілая його. / 2

А та шо в ниженьках –
/ То й сестрица його. / 2

Де матьонка плаче,
/ Бистая річка тече. / 2

*Де сестрица плаче,
Тихий дунай тече.

Де мила ридає,
/ Там води немає. / 2

*текст проказується.

Ой ув лузі широка долина,
На доліні червона кали[на].

На калині чорний ворон кряче,
На чужині сиротина плач[е].

– Не крач, не крач, чорна воринонько,
Не плач, не плач, бідна сиротонь[ка].

– Ох, же ж мнє да ще й не плакати,
Виддав мене не батька, не мат[и].

Да й оддалі всі чужиї люди,
Да й сказалі, що мнє добре буд[е].

Да оддалі – да же не журуся,
Я й думала, що й назад вернус[я].

Викопалі глібокую яму,
Пойшла замуж – да й на світ поглян[у].

Ой умру я, умру, да й буду дивитьца,
Чи не буде милий да й по мнє журитьца.

Милий зажуривса, да й сєв побритивса,
Коня запрагає, на коня сядає.

Коня запрагає, на коня сядає,
Їде на чужину по другую милу.

Другую милую цілує, милує,
На мене, молоду, нагайку готує.

Нагайка дротяна у три дроти шита,
А я, молоденька, зродоньку не бита.

Нагайка дротяна вгору вилітає,
Нова кошулєнька* в тілєчко вліпає.

*кошулєнька - сорочка

Ой якби я знала, що буду вмирати,
Послала б милого явора рубати.

Послала б милого явора рубати,
Явора рубати, труну виробляти.

Виробилі труну на всє штири боки,
Да й стояла труна двадцать штирє роки.

А на двадцать пʼяте стала промовляти:
– Ой докиль я буду порожня стояти?

– Положила б батька – не буде порадка,
Положила б матку – велікий гріх буде.

Положила б матку – велікий гріх буде,
Положила б брата – в брата нова хата.

Положила б брата – в брата нова хата.
Положила б сестру – в сестри дрібні діти.

Положила б сестру – в сестри дрібні діти.
В сестри дрібні діти, нікому глєдіти.

– Лягай, мила, сама, нечого не буде,
А мні, молодому, друга жінка буде.

Пан-господару, чи спиш, чи лєжиш?
Сьвятий вечор!

Ой колі ти спиш, Господь з тобою.
Сьвятий вечор!

А колі лєжиш, говори зо мною.
Сьвятий вечор!

Прийшли до тебе три колядникі.
Сьвятий вечор!

Да будуть тобі колядувати.
Сьвятий вечор!

З святим Рожеством повелічати.
Сьвятий вечор!

А за цим словом тобі на здоровʼє.
Сьвятий вечор!

Тобі на здоровʼє, славненький пане.
Сьвятий вечор!

Славненький пане, пан-господару.
Сьвятий вечор!
Добрий вечор!

По всьому світи стала новина,
Діва Марія сина вродила,
/ В ясла положила, сіном притрусила
Господнього сина. / 2

Діва Марія Бога просила,
Щоби я свого сина вповила.
/ Ти, небесний царю, пришли мені дару,
Сьому дому й господару. / 2

Зійшли анголи з неба до землі,
Принеслі дари Дєві Марії:
/ Три свечі воскові, ще й ризи шовкові
Для Ісусові Христові. / 2

Полєтєв Іван пуд небеса,
Див..., див..., пуд небеса.

Привʼязав Галю до пояса,
Див..., див..., до пояса.

Вгору лєтит – крупи дере.
Див..., див..., крупи дере.

А вниз лєтит – опалає.
Див..., див..., опалає.

Огонь кладе, куліш варить,
Див..., див..., куліш варить.

Для своєї Галі *живота парить,
Див..., див..., живота парить.

Живота парить довбешкою,
Див..., див..., довбешкою.

Називає Галю головешкою.
Див..., див..., головешкою.

*живота парить – прикладає теплу кашу.

/ Під білою й березою / 2
Сидів братко із сестро[ю].

/ Сестра хустку вишиває, / 2
Сльоза сльозу поганя[є].

/ Сльоза сльозу поганяє, / 2
Брат до сестри промовля[є].

/ – Чого, сестро, гірко плачеш, / 2
Десь ти з мене плати хоч[еш]?

/ – Я й не хочу, братко, плати, / 2
Породила одна мат[и].

/ Одна мати породила, / 2
Щастя, долі не вделіл[а].

/ Тобі дала пару волів, / 2
А мні дала дві голочк[и].

/ А мні дала дві голочки, / 2
Гіркі мої зарибочк[и].

/ Щоб я шила, вишивала, / 2
Хліба-солі зароблял[а].

/ Хліба-солі заробляла, / 2
Дрибних діток годувал[а].

/ – Сестро моя, перепілко, / 2
Скажи, в тебе діток скільк[и]?

/ – Раз – четверо, раз – пʼятеро, / 2
А всіх разом – девʼятер[о].

Сіно моє, сіно, на покосах – вода,
Плакала дівчина, як була молода.

– Чого, дєвко, плачеш, личенько марнуєш?
Видно по дівчині – веночка жалкуєш.

– Нє жаль мнє веночка, ніякої речі,
Розпустила косу, устеліла плєчі.

Косу розпустила, пояса й укрила,
Пошла за нелюба, жалю наробила.

Ой жалю мій, жалю, велікий печалю,
Прийшов нелюбонько, засів усю лаву.

Засєв усю лаву, що й нема де сісти,
На серденьку туга, що й не можу знести.

Ой одная туга, що й не маю друга,
А другая жалю, що й роду не маю.

Є в мене родина – далеко від мене,
Чую через люде – цурається ʼд мене.

Родинонько й моя, не цурайсь од мене,
Прийде неділєнька, прибувай до мене.

Прибувай до мене, в неділеньку вранці,
Да й випʼємо, роде, горілки по чарці.

– Ти здумай, дівонько, той вечір хороший,
Коли я з тобою сидів.
/ Ти песню співала під струни гітари,
А я тобі в очі глядів. / 2

Ти песню кончила, гітару пустила,
Схилілась на руки мені,
/ Усталі, обнялісь, пригорнув до себе,
І ми поробилісь німі. / 2

Так довго седіли, і зорі мигтіли,
І місяць на нас поглядав.
/ Цвети любовалісь, тихенько шепталісь,
А ти все мене не пускав. / 2

Тепер я не можу, сковалі в кайдани,
Який я прихильник тобі.
/ Ти здумай, дівчино, той вечір хороший,
Віддала ти душу мені. / 2

– Пропала надія, забралі Гордія,
Заплакалі очі мої,
/ А я, сиротина, сежу та й думаю,
Ой горе на світі мені. / 2

Червоная вишня з-під кореня вийшла,
/ Оддала мене мати, де я не привикша. / 2

Ой вийду на гору – да й гляну додолу:
/ – Вари, мати, їсти да й на мою долю. / 2

Варила, варила – наварила трошки:
/ – Нема тобі, доню, не миски, не ложки. / 2

Мисочка побилась, ложка поломилась,
/ Десь ти, моя доню, без долі вродилась. / 2

– Якби ж, мамо, знала, яке мені горе,
/ То б ти перепліла через синє море. / 2

Якби ж, мамо, знала, яка мені біда,
/ То б ти передала горобчиком хліба. / 2

Горобчиком хліба, зозюлькою солі,
/ Ой мамо, ох, мамо, як тяжко без долі. / 2

Через полє широкеє,
Через море глібоке[є.]

Тудою йшла Божа Мати,
З янголами стречала[са].

З янголами стречаласа,
Свого сина питала[са].

Свого сина єдиного,
Суса Христа рождєно[го].

Твого сина жиди вкралі,
Навхрест ручки розпина[лі].

Навхрест ручки розпиналі,
Ще й гвоздями прибива[лі].

Ще й гвоздями прибивалі,
Ще й каміння приклада[ли].

Ще й каміння прикладали,
Ще й нам плакать не дава[лі].

Що й за люди булі, да гой,
Що нам, молодесеньким,
да й розлуку далі.

Да й розлуку далі, да гой,
Розлука, розлученька,
Все чуже сторона.

Все чуже сторона, да гой,
Не журися, дівчино,
Бо ще й ти молода.

Бо ще й ти молода, да гой,
Що й сусіди блізькиє,
Вороги тяжкиї.

Вороги тяжкиї, да гой,
Що й не дають ходити
Дівчину любити.

Дівчину любити, да гой,
Я до тебе, дівчино,
Да й не їду, не йду.

Да й не їду, не йду, да гой,
Я до тебе, дівчино,
Да й орлом прилетю.

Да й орлом прилетю, да гой,
То я тобі, дівчино,
Щиру правду скажу.

Щиру правду скажу, да гой,
Що я тебе, дівчино,
Покидать думаю.

Як щиро, мило на той хутор дивитца,
Де я задумав на дівчину женитц[а].

Вже півні поют, а я в дівчини сижу,
Вже день бєлєнький, я додомоньку їд[у].

Прийшов до дому, став чоботи скидати,
Нехто не почув, тільки рідная мат[и].

– Що ж тобі, синку, ця дівчина вчинила?
– Вчора звечора рибоньки наварил[а].

Я рибки не їв, тільки одне реберце –
Да взяло мене, як ручками за серц[е].

– Вигори, синку, да й високую нивку,
Не бери, синку, да й багатую дівк[у].

Висока гора – то й жито вигорає,
Багата жена мужа з світа збавля[є].

Да ори, синку, низеньку низовинку,
Да бери, синку, бедную сиротинк[у].

Бідна сирота щира, міла дитина,
Хто її візьме, той буде господи[ном].