І летів ворон понад сад зєльоной,
і стал калиношку клювать.

І вона, шельма, єго отруїла,
і та й стала єго питать:

– І ой де ж тебе, молодий козаче,
і ой де ж тебе поховать?

– І поховайте в лузі при долині,
і де три шляшки сходяться.

І один – донський, а другий – херсонський,
і трейтій – з самої Москви.

Да стоїть явір над водою –
В воду похилився.
/ Да на козака пригодонька –
Козак зажурився. / 2

Да не хилися, явороньку,
Ти ще зелененький.
/ Да не журися, козаченьку,
Ти ще молоденький. / 2

Да не рад явір хилитися –
Вода корінь миє.
/ Да не рад козак журитися –
Саме серце мліє. / 2

Зійди, місяченьку, ще й ясна зоря,
/ Освіти долину, де жиє вдова. / 2

Освіти долину, де жиє вдова,
/ А в бідної вдови – дочка красива. / 2

Й а в бідної вдови – дочка красива,
/ Й по садочку ходить, й чеше волоса. / 2

По садочку ходить, чеше волоса,
/ Й сама своїй красі й дивувалася. / 2

Сама своїй красі дивувалася:
/ – Де ж ти, моя красо, та й поділася? / 2

Кругом млина кременина, зацвіла калина,
/ Навчилася в саду спати молода дівчина. / 2

Навчилася в саду спати межи яблуньками,
/ Щоби була на розмові всю ніч з парубками. / 2

Кличе мати вечеряти, а дочка не чує,
/ Де жартує з парубками, там і заночує. / 2

– Ой вечеряй, моя мати, що ти наварила,
/ Бо вже ж мені, молоденькій, вечеря не мила. / 2

Їдуть хлопці попід гаєм, копитами крешуть,
/ А дівчині молоденькій русу косу чешуть. / 2

Розчесали русу косу, заплели в дрібниці.
/ – Оце ж тобі, моя доню, твої вечорниці. / 2

Літа плили, упливали, на тридцятім році
/ Іде Господь к Іоану – дивному пророці. / 2

Іде Господь Іорданом та й хвилями бродить.
/ А із пущі, із діброви Іоан виходить. / 2

І Господь єго прєдвечний зове, зазиває:
/ – Охрести мене, пророче, – він його благає. / 2

Страшно було Іоану Господа видати,
/ Страшно було на Владику руку піднімати. / 2

Але ж треба було волю божую вчинити,
/ І почав він в Іордані Господа хрестити. / 2

І відкрилось небо ясне, дух святий витає,
/ А із неба в тую пору голос промовляє: / 2

– Це є син мій наймиліший, люди, віру майте,
/ І, як Господу самому, поклін всі давайте. / 2

Моя ти, голубко, йди, сядь біля мене,
Розлуки настав уже час.
Давай посумуєм, обнявшись з тобою,
А я заспіваю ще раз.

А я подивлюся в твої білі очі,
Щоб знати, які вони є.
Щоб згадувать очі веселі дівочі,
Рум’янеє лічко твоє.

Бо скоро поїду в далеку дорогу,
Бог знає: вернусь я чи ні.
А може, голубко, без тебе загину
В далекій чужій стороні.

А ти вийдеш, станеш отам біля хати,
Згадаєш про ласки мої.
Про той край згадаєш, куда я полинув,
Покотяться сльози дрібні.

Зірки зіркували по синьому небі,
А місяць з-за хмар виглядав.
/ Ти, бідна голубко, просилась до дому,
А я все тебе не пускав. / 2

Ой була, була в батечка дочка.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

Прийшов до неї батечко її.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

– Ой Слава, дочко, урви яблучко.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

– Ой не врву, не врву, милому держу.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

Прийшла до неї матінка її.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

– Ой Славо, дочко, зірви яблучко.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

– Ой не врву, не врву, милому держу.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

Прийшла до неї сестричка її.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

– Ой Славо, сестро, урви яблучко.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

– Ой не врву, не врву, милому держу.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

Прийшов до неї миленький її.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

– Ой Славо, любо, урви яблучко.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

– Ой урву, урву, для тебе держу.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

Яблучко рвала гречная панна.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

Гречная панна нам Мирослава.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

Від цього слова бувай здорова.
Дунаю, Дунаю, море, а Слава, зоре, серденько.

Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким
/ Там горала дівчинонька воликом чорненьким. / 2

Орала, орала, не вміла гукати
/ Та й найняла козаченька на скрипочку грати. / 2

Козаченько грає, бровами моргає,
/ Вража його мати знає, на що він моргає. / 2

Ой чи на ті воли, чи на ті корови,
/ Чи на моє біле личко, чи на чорні брови? / 2

Й воли та корови усі поздихають –
/ Біле личко, чорні брови повік не злиняють. / 2

Я до близенької яблуньком покочу,
/ А до тої, далекої, сам ся поволочу. / 2

А у близенької – воли та корови,
/ А у тої далекої –личко, чорні брови. / 2

Казав мені батько, щоб я оженився,
/ По досвітках не ходив та й не волочився. / 2

А я хлопець добрий та й не волочуся,
/ Де дівчину чую, там і заночую. / 2

І де дівчину чую, там і заночую,
/ А де молодичку, та там за три нічки. / 2

А як оженився, тоді зажурився,
/ І ложкою, і мискою, і третьою колискою. / 2

Одно каже: “Тато”, друге каже: “Папо”,
/ Жінка каже: “Бери шапку, тікай к чорту з хати. / 2

Тікай к чорту з хати, йди в поле орати,
/ А я собі, молоденька, пійду погуляти”. / 2

– Ой ти, гора кременая, лупайся, лупайся,
/ Ти, дівчино, кого любиш, признайся, признайся. / 2

– Хіба ж би я з піску була, щоб я лупалася?
/ – Хіба ж би я дурна була, щоб я призналася. / 2

Ой від поля та й до поля виросла тополя.
/ Питається козак дівки: “Скільки маєш поля?”. / 2

– А поля ніц не маю, тільки карі очі,
/ Ще знайдеться такий хлопець, що поля не схоче. / 2

Ой орали хлопці в лузі, виорали ярма.
/ – Заплати мені, дівчино, що ходив я дарма. / 2

– А я ж тобі заплатила, ще й переплатила,
/ Цілував ти біле личко, я ж не боронила. / 2

Ой у лузі, при долині, кучерявий дуб стояв
/ Під тим дубом кучерявим
козак дівку вговоряв. / 2

Як підмовив козак дівку,
Сам сідає на коня:
/ – Будь здорова, чорноброва,
Бо я їду навсігда. / 2

А дівчина як почула,
Стала плакать ще й ридать,
/ Козакові жалко стало,
Став дівчину вговорять. / 2

– Не плач, дівко, не журися,
не плач, милая моя,
/ Відслужуся, повернуся,
Возьму замуж за сєбя. / 2

Ой не може сього бути,
Щоб сухий дуб листя мав,
/ Ой не може сього бути,
Щоб багач та й бідну взяв. / 2

– В тебе воли ще й корови,
А я бідна сирота.
/ В тебе батько, рідна мати,
В мене хата найнята. / 2

Ой у полі, в полі сухий дуб розвився,
/ Який брат був добрий, доки не женився. / 2

А як оженився та взяв братовицю,
/ З хати виганяє рідную сестрицю. / 2

– Чи я ж тобі, брате, сорочку не шила,
/ Що ти мене вигнав, щоб в наймах служила? / 2

Чи я ж тобі, брате, сорочку не прала,
/ Що ти мене вигнав, щоб в наймах страдала? / 2

Ой у полі, в полі сестра жито жала,
/ Їхав брат на конях – сестра не впізнала. / 2

– Ой чого ж ти, сестро, така горда стала?
/ Я сказав: “Добрий день”, ти не відказала. / 2

– Ой того я, брате, така горда стала,
/ За дрібними слізьми тебе не впізнала. / 2

Ой чия ж то хата скраю, що я її не знаю,
/ Чи не тої дівчиноньки, що я її кохаю? / 2

Або я ту хату спалю, або я ї розвалю,
/ Або я ж ті чорні брови на бумазі змалюю. / 2

Змалював би на бумазі – та й бумаги не маю
/ Пішов би я до дівчини – сам дороги не знаю. / 2

Попорошу я товариша, мне товариш заведе,
/ А товариш кращий мене, та й дівчину відібʼє. / 2

– Товаришу, рідний брату, не відбивай від мене,
/ Бо казала й говорила, що не пійде за тебе. / 2

А я тобі, товаришу, золотого рубля дам,
/ Не відбивай дівчиноньку, бо візьму я її сам. / 2

Поїхав чумак у Крим на базар,
Й воли йому, во, да й захромали,
Сам чумак заслаб.

Ой заслаб чумак, заслаб та й лежить.
Ніхто його, во, да й не спитає,
Шо єго болить.

Ой болить єго щола голова:
‒ Й бідна ж моя, во, да й головонька,
Чужа сторона.

Товаришу мій, пожалій мене.
Й ой є в мене ось тут трохи грошей,
Полікуй мене.

‒ Не стане грошей, то продай воли,
І не дай мені ось тут пропадати
В чужій стороні.

/ Усі гори зеленіють, / 2
Лиш одная гора чорна.

/ Лиш одная гора чорна, / 2
Де сіяла бідна вдова.

/ Де сіяла, волочила, / 2
Слізоньками примочила.

/ – Ідіть, діти, ідіть з хати, / 2
Вуйко сіли обідати.

/ Доки вуйко повбідали, / 2
Діти батька відвідали.

/ – Встаньте, батьку, встаньте з гробу, / 2
Горе жити коло роду.

/ Горе жити-проживати, / 2
Як той камінь підоймати.

Далі слова зачитують:

– Встаньте, батьку, встаньте з гробу,
Горе жити коло роду.

Не так вуйко, як вуйнина,
Сичить вона, як гадина.

Встаньте, батьку, чорні очу,
Бо ми їсти дуже хочем.

Встаньте, батьку,встаньте з ями,
Горе жити коло мами.

Доки вуйко обідали,
Діти батька відвідали.

Ходить козак по долині
Й в сопілочку виграва[є].

Й в сопілочку виграває,
Й сам до себе розмовля[є].

І сам до себе розмовляє,
Й що далеку милу ма[є].

‒ Ой чи мені лист писати,
Й чи самому мандруват[и]?

Як я буду лист писати,
Й будуть усі люди знать.

Й ой крикну ж я на малого:
‒ Сідлай коня вороно[го].

Й сідлай коня вороного,
Й під козака молодо[го].

‒ Й а ти ж місяць, місяченьку,
Світи ж мені доріже[ньку].

Й щоб миленька не заснула,
Й ворітечка не замкну[ла].

І ой чи мила, чи немила
Й ворітечка відчини[ла].

Взяла коня до станиці,
Й а козака до світли[ці].

І дала коню вівса, сіна,
Козакові ‒ меда й вин[а].

Й сама сіла, підперлася,
Заплакала й обтерлас[я].

‒ І чи жаль тобі вівса, сіна,
Й чи козаку меда й ви[на]?

‒ Й не жаль мені вівса, сіна,
Ні козаку меда й ви[на].

І тілько жалко сего світа,
Й пішли ж мої марно лі[та].

Й пішли мої марно літа,
Як сонечко кругом світ[у].