Ідьоть звезда чудна з восток до полудня,
/ Над вертєпом сіяє, тром царям путь являєт. / 2

Шедших трієм царов несут Христу дари,
/ Ірод їх пригласіл: "Куда йдьотє?" ‒ распросіл. / 2

Отвєчавши йому: "Ми йдьом к рождєному".
/ ‒ К рождєному йдітє, ко мнє возвєстітє. / 2

Ангел їм являєт, на путь наставляєт:
/ ‒ Іним путьом йдітє, ко Іроду нє йдітє. / 2

Ірод цеє вслишал, всємі засмутілся,
/ Що в нас в Віхліємє Христос народився. / 2

Слава рождєнному, Богу моєному,
/ Спасєн род человєка на вєкі, вовєк-вєков. / 2

/ А в городі верба расна, / 2
Там стояла дівка красна.

/ Вона гарна, ще й вродлива, / 2
Її доля нещаслива.

/ Її доля нещаслива: / 2
Нема того, що любила.

/ Нема його, ще й не буде, / 2
Розраяли чужі люде.

/ Розраяли, розсудили, / 2
Щоб ми в парі не ходили.

/ А ми в парі ходить будем, / 2
Як любились, так і будем.

/ ‒ Як ми, серце, любилися, / 2
Сухі дуби розвилися.

/ А тепер ми перестали ‒ / 2
Так зелени повсихали.

Ген високо, в чистім небі, зірка засіяла,
/ Пливла, пливла між хмарами, над вертепом стала. / 2

Мати сина породила, в яслі положила,
/ Чистим сіном притрусила, пелєнамі вкрила. / 2

Прилетіли до вертепу ангели крилаті,
/ Посідали, заспівали Божому дитяті. / 2

Де колиска золотая, вервечки шовкові,
/ Де перини для дитини, білі та пухові. / 2

Ой дивно, дивно, на небі стало,
/ Де Ісус Христос та й народився, там возсіяло. / 2

Від кого він народився, від Діви-Пави,
/ Ой щоб не знали та й невірнії Христовой тайни. / 2

А два ангелі, з неба злетящи,
/ Вони те дитя у воздух скрили, Христа славяще. / 2

Гавриїла, Даниїла ріки розлили,
/ Що на Рожество, на Христовоє, сади зацвіли. / 2

Зацвіли сади, ще й виногради,
Зацвіли сади, ще й виногради, ще й ранні квіти,
Возрадуємось ми, християни, ще й малі діти.

Зацвіли сади, ще й виногради,
/ Возрадуємось ми, християни, що свят діждали. / 2

Калина-малина над яром стояла,
/ Над яром стояла, да ей, біло процвітала. / 2

Одна половина – червона калина,
/ Друга половина, да ей, молода дівчина. / 2

Молода дівчина, вишиття широке.
/ ‒ Зачекай ,дівчино, да ей, мене цих три роки. / 2

‒ Рада б я, козаче, ще чотирі ждати,
/ Та задумав батько, да ей, за нелюба дати. / 2

‒ Як будеш, дівчино, рушнички давати,
/ Не забудь, дівчино, да ей, листа написати. / 2

‒ Писала я листи дрібними словами,
/ А печатувала, да ей, дрібними сльозами. / 2

А печатувала дрібними сльозами,
/ А передавала, да ей, буйними вітрами. / 2

Летів орел понад круті гори,
Та й став калину клювать.

Та й став калину клювать,
Любив козак, молоду дівчину,
Та й став її покидать.

Та й став її покидать,
Вона, шельма, його зчарувала,
Та й стала його питать.

Та й стала його питать:
‒ Скажи, скажи, мий друг розлюбезний,
Од чого ж ти заболєл.

Од чого ж ти заболєл,
Чи від мила, чи від моїх любощів.

‒ Ні від твоїх любощів,
‒ Скажи, скажи, мой друг розлюбезний,
Коли будеш помирать.

Коли будеш помирать,
Скажи, скажи, друг мой розлюбезний,
А де ж тибе поховать.

А де ж тибе поховать?
‒ Поховаїш мене, разлюбезна,
Де три шляшки стременю.

Де три шляшки стременю,
Один донський, а другий – херсонський,
Третій шляшок ‒ на Москву.

Третій шляшок ‒ на Москву,
Не вбивайся, моя разлюбезна,
Ні в досаду, ні в тоску.

Ой давно, давно я з родом була,
/ Десь тая стежечка терном заросла. / 2

Ой терном, терном, ще й терниною,
/ А я в батька була ще й дівчиною. / 2

Ой як я схочу, терен витопчу,
/ До свої матінки голубкой злечу. / 2

Ой сяду, впаду в вишневім саду,
/ А як заторкочу, весь сад заcмучу. / 2

А батько мій по двору ходить,
/ До мої матінки, стиха говорить: / 2

‒ Ой устань, стара, послухай мене,
/ В нашому садочку голубка гуде. / 2

‒ Ой то не голубка, то наша дочка,
/ Вона вродилася безталанночка. / 2

Ой летіла зазуленька понад круті гори,
/ Вибирала пшениченьку, лишала полову. / 2

Нащо ж мені та полова, як зерна немає,
/ Нащо ж мені та родина, як батька немає. / 2

Всі дівчата віддаються, на весілля просять,
/ А на мому батечкові косар сіно косить. / 2

Ой з-за гори кам’яної орел воду носить,
/ А вже ж тая сиротина на весілля просить. / 2

Попросила всю родину: сестру, ще й братечка,
/ Тепер піду на могилу просити батечка. / 2

Ой як прийшла на могилу, та й стала плакати:
/ ‒ Устань, устань, мій батечко, сироту віддати. / 2

‒ Не плач, доню, не журися, а іди до хати,
/ Як поверне з опівночі, я прийду віддати. / 2

Повернуло з опівночі, батько став в куточку,
/ Та й впізнає поміж люди сиротину-дочку. / 2

‒ Ой щоб же я батька мала, як я матір маю,
/ Сім раз води приносла б я з тихого Дунаю. / 2

Сім раз води принесла б я, а восьмий напиться,
/ Ой щоб же ж я батька мала, хоч раз подивиться. / 2

/ Ой під вербою, під зеленою,
Ой дай, Боже. / 2

/ Ой там Микола коника пасе,
Ой дай, Боже. / 2

/ Коника пасе, в дудочку грає,
Ой дай, Боже. / 2

/ В дудочку грає, пісень співає,
Ой дай, Боже. / 2

/ Прийшла до нього ненечка його,
Ой дай, Боже. / 2

/ ‒ Хто ж тебе, сину, цих пісень навчив?
Ой дай, Боже. / 2

/ ‒ Любило мене аж три дівчини,
Ой дай, Боже. / 2

/ Одна любила, коня купила,
Ой дай, Боже. / 2

/ Друга любила, дудку купила,
Ой дай, Боже. / 2

/ Третя любила, пісень навчила.
Ой дай, Боже. / 2

/ За цим же словом бувай же здоров,
Ой дай, Боже. / 2

Ой у полі вітер віє, а жито половіє,
/ А козак дівчину та й вірненько любить, а сказать не посміє. / 2

Сидить голуб на дубочку, а голубка ‒ на вишні.
/ ‒ Ой скажи, признайся, молода дівчино, ой шо в тебе на мислі? / 2

Сидить голуб на дубочку, а голубка на груші.
/ ‒ Ой скажи, признайся, молода дівчино, ой що в тебе на душі? / 2

‒ Ой якби я дурна була та й розуму не мала,
/ Ой щоби я тобі, молодий козаче, та й всю правду сказала. / 2

Ой у полі, в полі два орли літає,
/ Ой там же два браття воли напувають. / 2

‒ Годі, годі, братья, воли напувати,
/ Та й поїдем, браття, сестру відвідати. / 2

‒ Сестро, наша сетро, сестро єдиная,
/ Ой як ти привикла без роду, самая? / 2

‒ Ой брате, мій брате, бодай не питати,
/ Віддав на чужину, мусю привикати. / 2

А живу я, браття, межи ворогами,
/ Як тая криниця межи дорогами. / 2

А хто йде, хто їде, водиці нап’ється,
/ З мене, молодої, всячина сміється. / 2

Ой учора ізвечора
Мужицька доля похорошіла.
Щедрий вечір, Святий вечір!

Мужицька доля похорошіла,
На ній сорочка тонка та біла.
Щедрий вечір, Святий вечір!

На ній сорочка стала біліша,
Вона гучніша, ще й розумніша.
Щедрий вечір, Святий вечір!

Вона принесла нову новину,
Із Петербурга на Україну.
Щедрий вечір, Святий вечір!

Вона принесла, ще й розказала,
Що панська слава уже пропала.
Щедрий вечір, Святий вечір!

Кузьма з Дем’яном в шапках стояли,
З гарапничками все й розмовляли.
Щедрий вечір, Святий вечір!

А гарапнички, страшно багаті,
Кузьма з Дем’яном запанібраття.
Щедрий вечір, Святий вечір!

‒ Ой ти, Андрію, громадська дума,
Проси ж ти мене, серце, за кума.
Щедрий вечір, Святий вечір!

А ти, Іване, Іване милий,
Проси ж ти мене та й на хрестини.
Щедрий вечір, Святий вечір!

Не згордю з тобою ні на кришчину,
Для приязності вдягну свитину.
Щедрий вечір, Святий вечір!

Свитину вдягну, бо я ще повний,
Штани в холяви впхаю юхтові.
Щедрий вечір, Святий вечір!

Ой чиї ж то сірі воли по горі ходили,
/ Чи не того козаченька, шо ми втрох любили. / 2

А одна любила, а друга кохала,
/ А третяя, чорнявая, чари готувала. / 2

Зготувала чари, сиву перепілку,
/ Та й поклала козакові на білу тарілку. / 2

Не вспів козак з’їсти крильця та реберця,
/ Заболіла голівонька, пече коло серця. / 2

Ой щоб тебе, козаченьку, лихая година,
/ Як у мої дівчиноньки на руках дитина. / 2

Осінь мокра й холодна, да ей, осінь мокра й холодна,
Нічка темна й невидна.

Ой сяду я край стола, да ей, ой сяду я край стола,
Повечераю сама.

Повечераю сама, да ей, повечеряю сама,
Бо миленького нема.

А мій милий на Дону, да ей, а милий на Дону,
Я до нього полину.

Кругом Дону обійшла, да ей, кругом Дону обійшла,
Миленького не знайшла.

Тільки знайшла долину, да ей, тільки знайшла долину,
Миленького могилу.

До могили припала, да ей, до могили припала,
Рученьками обняла.

Рученьками обняла, да ей, рученьками обняла,
Слізоньками облила.

‒ Вставай, милий, не лежи, да ей, вставай, милий, не лежи,
Шлях-доріжку покажи.

‒ З ким ти мила сюда йшла, да ей, з ким ти мила сюда йшла,
що ти мене тут знайшла?

Чи з хмарою, чи з дощем, да ей, чи з хмарою, чи з дощем,
Чи з хорошим молодцем?

‒ Ні з хмарою, ні з дощем, да ей, ні з хмарою, ні з дощем,
Тільки з горем та плачем.

Пожену я сірі воли понад круті гори,
Розчешу я русі кудра понад чорні брови.

Нехай мої русі кудра вітрик провіває,
Нехай моя дівчинонька ще з рік погуляє.

‒ Гуляй, гуляй, дівчинонько, гуляй, не журися,
Як я піду у солдати, з другим не любися.

Повернувся козак з війська та й ввійшов до хати:
Мале дитя нерозумне вчиться рачкувати.

‒ Бодай тебе доглядала лихая година,
Як у мої дівчиноньки малая дитина.

Понад яром, яром да пшениченька ланом.
Да пшениченька ланом, горою ‒ овес.

Горою ‒ овес, да не по правді, козаче,
Не по правді, соколю, зо мною живеш.

Зі мною живеш, а як вечір настане,
А як вечір настане, до другої йдеш.

До другої йдеш, а мені, молоденькій,
А мені, молоденькій, жалю завдаєш.