Пісні

Да косив батько, косив я,
Да й викосили солов’я.
Соловей у саду: "тьох" да "тьох",
Канареєчка,
Роман косить, Гапка в’яже,
Катерина загріба,
Грицько воли напува,
Ганна воду тяга,
Ой мамо, люблю Гриця,
Гриць на конику вертицця,
В Гриця шапка до лиця,
Люблю Гриця молодця.

Да прийди, Грицю, в понеділок
Да підем разом по барвінок.
Соловей у саду: "тьох" да "тьох",
Канареєчка,
Роман косить, Гапка в’яже,
Катерина загріба,
Грицько воли напува,
Ганна воду тяга,
Ой мамо, люблю Гриця,
Гриць на конику вертицця,
В Гриця шапка до лиця,
Люблю Гриця молодця.

Да любив парень
Розпрекрасную дівку,
Да ой не думав її брать.

Та й не думав її брать,
Да вона, стєрво,
Да парня й отруїла,
Да ой стала його й питать.

Та й стала його питать:
‒ Да скажи, скажи,
Да мій друг розлюбезной,
Да ой чого ти больной став?

Ой чого ж ти больной став,
Да чи й од пива,
Да чи й од наливки,
Да ой чи 'д солодкого вина?

Чи 'д солодкого вина,
Да скажи, скажи,
Да мій друг розлюбезной,
А коли будеш помирать?

Коли будеш помирать,
Да скажи, скажи,
Да мій друг розлюбезной,
Да ой де тебе поховать?

Коло річки, коло броду,
Коло річки, ой да коло броду,
Два голуби ой да пили воду.

Вони пили-вуркотіли,
Вони пили, ой да вуркотіли,
Ізнялися, ой да й полетіли.

Крилоньками стрепенули,
Крилоньками ой да й стрепенули,
Про кохання ой да й спом’янули.

Любов наша, любов мила,
Любов наша, ой да любов мила,
Що ж ти з нами ой да й наробила.

Ізсушила, ізв’ялила,
Ізсушила, ой да й ізв’ялила,
А до того хворобу вділила.

Од хвороби баби знають,
Од хвороби ой да баби знають,
А з любові ой да й помирають.

Ой давно-давно в матінки була,
Що вже та доріжка терном заросла.

Ой не так терном, як шипшиною,
Де ми походили із матінкою.

А я схочу-схочу, терен висічу,
Колючу шипшину припіл виломлю.

Колючу шипшину припіл виломлю,
До своєї неньки в гості ж полину.

Ой лечу-лечу поміж галичок,
Прилетіла-сіла в матінки в саду.

Прилетіла-сіла в матінки в саду
На тій орішині, що на край саду.

На тій орішині, що на край саду,
Чи не вийде мати вранці ж по воду.

Вийшла-вийшла мати рано води брать,
Не набрала води, набрала слізок.

Не набрала води, набрала слізок,
Пішла й у світлицю будить невісток.

Невісточки-дочки, пора уставать,
Щось у нашім саду за пташка кує.

Ой то ж не пташка, то ж ваша дочка,
Без долі вродилась, без щастя зросла.

Без долі вродилась, без щастя зросла,
На чужу сторонку горювать пішла.

Ой зайди-зайди, ти, місяцю, на ту пору,
/Ой прийди-прийди, да мій милой, на розмову/ 2

Ой прийди-прийди, ти, мій милий, на розмову,
/Ой болить-болить да серденько за тобою/ 2

Що в тебе болить, а мені й байдуже,
/Було б не любить да з первого разу й дуже/ 2

Ти ж мене любив, я в тебе вкохалася,
/Ти сів, поїхав, да кому ж я й зосталася/ 2

Ти сів, поїхав паровой машиною,
/Мене покинув да з малою й дитиною/ 2

Ти сів, поїхав лугами-берегами,
/Мене покинув да з лихими ворогами/ 2

Ой не жалько мені та й ні на кого,
Тільки жалько мені на й отця свого.

На й отця свого, на родімого,
Оженив він мене малолітнього.

Малолітнього, малоюного,
Малоюного жи, нерозумного.

Та й узяв он жону не до любові,
Не до любові, не до розмови.

Не снопа зв’язать, ні слова сказать,
Як сніп ізв’яже, то й розв’яжеться.

Як сніп ізв’яже, то й розв’яжеться,
Як слово скаже – не наравиться.

Ой не смійся, милой, бо ти й сам такой,
Ні коси набить, ні грабель зробить.

Як косу наб’єш, то й не коситься,
Як граблі зробиш, то й розробляться.

Як поїхав милой у Китай-городок,
У Китай-городок да й на ярмарок.

Да й купив корабель за сімсот рублєй,
За сімсот рублєй ще й з полтиною.

За сімсот рублєй ще й з полтиною,
Посадив он жону ще й з дитиною.

Корабель пливе, аж вода реве,
А жона сидить, як свіча горить.

А жона сидить, як свіча горить,
А дитя плаче, як ворон кряче.

Корабель пливе, аж вода реве,
Корабель тоне, аж вода стогне.

Ой не літай же тут
Да ти, чорная й галка жи,
Да низько й і над водою.

Низько й над водою жи,
Да ой накажи жи
Да моєму жи да й родові,
Да що я й і си..., що я й сирота.

Що я й сирота жи,
Да сиротою жи
Да скажем ой і не якою жи,
Да в світі при..., в світі прийостався.

В світі й прийостався жи,
Да засватана жи
Да тая жи ой і дівчинонька,
Да що я й і же..., що я й женихався.

Що я й женихався жи,
Да женихався жи
Да й з неї жи ой і не сміявся жи,
Да думав мо..., думав моя буде.

Думав моя буде жи,
Да чи Бог не судив,
Да чи сам ой і да й не схотів,
Да чи розра..., розраяли люди.

Розраяли люди жи,
Да й уже ж мені жи,
Да й парню жи ой і молодому жи,
Да й паронь..., па..., пароньки й не буде.

Ой там за морями високії гори
Тумани повили,
/ Ой там за лісами широкеє поле
Чорні галки вкрили. / 2

‒ Ой ви, галки, галки ви, чубарки,
Підніміться вгору,
/ Ой ви, хлопці, хлопці-запорожці,
Верніться й додому. / 2

‒ Ой ради б ми угору підняться ‒
Туман налягає,
/ Ой ради б ми додому вернуться ‒
Той цар не пускає. / 2

Не так той цар, той цар проклятий,
Як царева мати,
/ Хоче нами, нами, козаками,
Турка звоювати. / 2

Вона нами, нами, козаками,
Турка не звоює,
/ Вона нами, нашими тілами,
Орлів нагодує. / 2

‒ Ой ви, галки, галки ви, чубарки,
Підніміться вгору,
/ Ой ви хлопці, хлопці-запорожці,
Верніться й додому. / 2

Ой у полі билина стояла,
/ Під билиною Маруся лежала. / 2

Під билиною Маруся лежала,
/ Із-за моря зіллячка бажала. / 2

‒ Ой хто ж теє зіллячко дістане,
/ Той зі мною на рушничок стане. / 2

Обізвався козаченько з гаю:
/ ‒ Єсть у мене три коні вороні. / 2

Першим конем до моря доїду,
/ Другим конем море переїду. / 2

Третім конем на камені стану,
/ Із-за моря зіллячка дістану. / 2

Ой став козак зіллячко копати,
/ Стала йому зозуля кувати: / 2

‒ Ой не копай, козаченьку, зілля,
/ Бо в Марусі на завтра весілля. / 2

Ой став козак коня нажимати,
/ Щоб Марусю дівкою застати. / 2

Приїжджає козаченько вранці,
/ А в Марусі ‒ музики да танці. / 2

У козака шабля заблестіла,
/ А в Марусі голівка злетіла. / 2

Оце ж тобі похорон-весілля,
/ Щоб не слала козака по зілля. / 2

/ Ой у полі висока могила, / 2
На могилі ‒ червона калина.

/ На калині чорний ворон кряче, / 2
На чужині сиротина плаче.

/Ой казали сиротині люди: / 2
‒ Вийди заміж, краще тобі буде».

/ А я людську воленьку ввольнила, / 2
Вийшла заміж – голівку втопила.

/ Утопила в глибоку криницю, / 2
Вийшла заміж за гірку п’яницю.

/ Що п’яниця все п’є та гуляє, / 2
Прийде додому – як не б’є, так лає.

/ Сам лягає на кроваті спати, / 2
А мене становить голубів ганяти.

/ ‒ Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати, / 2
Не збудіте милого з кроваті.

/ Сама знаю, коли ізбудити, / 2
Ой як стане сонечко сходити.

Ой у полі древо,
Що тонкоє да й високоє,
/ Й а на йому листя
Широкоє да й зеленоє. / 2

А на тому древі
Чорний ворон сидить да й кряче,
/ Й а по козакові
Молодая ж дівчинонька плаче. / 2

‒ Ой же ти, козаче,
Ти хрещатий да й барвіночку,
/ Хто ж тобі постеле
Й у доріженьці постилоньку? / 2

‒ А мені постеле,
Що й жовтая та й буркунина,
/ А й у голівоньку ‒
Голубая да й жупанина. / 2

Ой ясно-красно ж
Там, де сонечко сходить,
Й а низенько, низенько й заходить.

Низенько заходить,
Да й славной парень
Да й уже ж він ой жонатой,
Да й до дівчини, до дівчини ходить.

До дівчини ходить.
‒ Да ой не ходи ж,
Да й до мене, ой козаче ж,
Бо й уже ж ти, бо вже ти жонатий.

Бо вже ж ти жонатой,
Да ой як будеш
Да до мене ой ходити ж,
Да й убий сво..., убий свою жонку.

Убий свою жонку.
‒ Да порадь мені ж,
Да й моя розлюбезна ж,
Да як жонку, як жонку вбивати.

Як жонку вбивати.
‒ Да ой як прийдеш
Да й од мене ой додому ж,
Да й не стань го..., не стань говорити.

Не стань говорити,
Да бери її ж
Да й за русую й косу ж,
Да й рубай го..., рубай голівоньку.

Рубай голівоньку.
Да як ударив
Да й у лівеє й ухо ж,
Да й аж кров по..., й аж кров полилася.

Да й кров полилася.
Да як ударив
Да й у правеє й ухо ж,
Да й вона ж по..., вона й подалася.

Та била жінка мужика,
Пішла позивати,
Присудили мужикові
/ Ще й жінку, ще й жінку,
Ще й жінку прохати. / 2

‒ Та прости ж мене, моя мила,
Що ти мене била,
Куплю тобі стакан меду,
/ Карнавочку, карнавочку,
Карнавочку пива. / 2

‒ Та що й од пива болить спина,
Од меду – голова,
Купи мені горілочки,
/ Щоб весела, щоб весела,
Щоб весела я була. / 2

Та забіліли сніжки
По битій дорозі,
Ой по крутій горі.

Та заболіло тіло
Бурлацькеє, біле
Ой в чужій стороні.

Та ніхто й не заплаче
По білому тілу,
Ой по бурлацькому.

Та ні батько ж, ні ненька,
Ні брат, ні сестриця,
Ой ні жона його.

Та тільки ж той заплаче,
Гірко заридає
Ой товариш його.

– Ой брате ж мій, брате,
Вірний товаришу,
Ой скоро я й умру.

Та поховай мене, брате,
Вірний товаришу,
Ой в вишневім саду.

Та в вишневім садочку,
На жовтім пісочку,
Ой під калиною.

Да вранці жи соловейко
Сяде на калині,
Ой росу обіб’є.

А увечері пізно
Прилетить зозуля,
Ой пісню закує.

Що й у неділю да рано й пораненьку
Ой і да мати сина жи й і да вольно проклинала.

Да проклинала, да все проч одсилала:
Ой і да іди, сину, жи да ступай проч од мене.

Ой да іди, сину, да ступай проч од мене,
Ой і не возлюбленая жи да ой жона й у тебе.

Ой да не лай, мати, бо я й сам добре знаю,
Ой і з вороного коня жи я й сіделечко маю.

Ой да шо звечора я й коня й осідлаю,
Ой і да й опівночі жи я й з двора виїжжаю.

Ой да й опівночі я й з двора виїжжаю,
Ой і да і к світу жи я й до моря доїду.

Ой да віють вітри, да вітри й буйовії,
Ой і да й ідуть дощі й да й дощі заливниє.

Ой да синє море да сильно й розлилося,
Ой і да й уже ж мені й да й на горе пішлося.