Пісні

‒ А я й, ненько, ненько, вже й не раненько,
/ Навчи ж мене, моя матінко. / 2

‒ А ой як тебе вчить, як жаль тебе бить,
/ Ой будь сама розумная. /2

Ой держи в світлоньці, як у віночку,
/ Ще й рушничок на кілочку. / 2

А свекорко ввійде й умиватися,
/ Ще й рушничком й утиратися. / 2

А свекорко ввійде сюди-туди гляне,
/ Що він тебе не налає. / 2

‒ Хорошого батька гарна й дитина,
/ Вона ж мені й угодила. / 2

І дощ іде, дощ іде, до берези липне,
/ Козак коника сідла, а дівчина кличе. / 2

‒ Ой хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
/ Ой рад би я ой тебе взять, так не велить батько. / 2

Ой не велить батько, вся моя родина,
/ А дівчина ‒ серденя, личко як калина. / 2

Личко як калина, васильками пахне,
/ Цілував би я тебе, поки ти не заснеш. / 2

Вже й націлувався, вже й намилувався,
/ Як у саду соловей та й нащебетався. / 2

‒ Соловейко з конопель, а пташечка з льону,
/ Нема милого мого, сама йду додому. / 2

Соловейко з конопель, а пташечка з льону,
/ Нема милого мого, сама йду додому. / 2

Жила вдова на подолі,
Та жила вдова на подолі,
Та й не мала щастя й до[лі].

Тільки мала одну дочку,
Та тільки мала одну дочку,
Та й купала й у медо[чку].

Та й купала, й поливала.
Та й купала, поливала,
Щастя й долі не вгада[ла].

Щастя й долі не вгадала.
Щастя й долі не вгадала,
За п'яницю заміж да[ла].

А п'яниця п’є, гуляє.
А п'яниця п'є, гуляє,
Мене, бідну, б'є та ла[є].

‒ Іди, жінко, да втопися,
Ой іди, жінко, да й втопися,
Бо ти ж мені не годи[шся].

Пішла жінка до Дунаю.
Та пішла жінка до Дунаю,
Та й з Дунаєм розмовля[є].

‒ Ой Дунаю-Дунаєчку,
Та й Дунаю-Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяє[чку].

*На камені ноги мила,
Білі ноги хвиля збила.

‒ Ой ви, соми, їжте ноги,
А щуки, їжте руки.

А ви, раки, погуляйте,
Мого личка не займайте.

Нехай личко помиється,
Прийде милий подивиться.

Прийшов милий до Дунаю
Та й з Дунаєм розмовляє.

‒ Ой Дунаю-Дунаєчку,
Верни мою хазяєчку.

* Текст продекламовано, не проспівано.

Калина-малина, чого присов’яла?
Чи суші боїшся, чи дощу бажа[єш]?

Суші не боюся, дощу не бажаю,
Кого вірно люблю, за тим помира[ю].

Ой умру я ж мила, а ти будеш жива,
Та й замічай, мила, де моя могил[а].

Ой я ж ту могилу піду розкопаю,
І з милого кості та й повибира[ю].

І з милого кості та й пособираю,
Піду до Дунаю поперемива[ю].

Піду до Дунаю та перемиваю,
Біленьким платочком поперетира[ю].

Біленьким платочком поперетираю,
Тоненьким пісочком попересипа[ю].

Коло хати біля тину зацвіла калина,
/ Посадила її мати задля свого сина. / 2

Посадила її мати рано на світанку,
/ Коли сина у солдати виряжала зранку. / 2

‒ Ти рости, цвіти, калино, буйно розвивайся,
/ І додому, мій синочку, з війни повертайся. / 2

Крикнув старий на малого,
Крикнув старий на малого:
‒ Сідлай коня вороного.

Та й поїдем в чисте поле,
Та й поїдем в чисте поле,
Де дівчина просо поле.

Просо поле, гречку в’яже,
Просо поле, гречку в’яже,
Козакові правду скаже.

‒ Ти ж, козаче, бійся Бога,
Ти ж, козаче, бійся Бога.
Сватай мене, раді Бога.

‒ Ой рад би ж я тебе сватать,
Ой рад би ж я тебе сватать,
Так боюся твого брата.

Отруй, дівко, свого брата,
Отруй, дівко, свого брата,
Тоді буду тебе сватать.

На вгороді конопельки, вершки зеленіють.
/ – Мене милий покидає – вороги радіють. / 2

Не радійте, воріженьки, бо цього й не буде,
/ Він походить, він побродить – та й знов любить буде. / 2

Прийшов Гриць із вечерниці та й сів на колодці:
/ – А вже ж мою чорнявую обнімають хлопці. / 2

Нехай вони обнімають, вона вже змарніла,
/ Ізсушила, ізмучила малая дитина. / 2

Ой гаю, мій гаю густесенький, не прогляну,
/ Випустила голубчика ‒ тепер його не спіймаю. / 2

А хоч і спіймаю ‒ та вже ж не такого,
/ Не прийдеться любов його та й до серденька мого. / 2

Травиченька шам-шам, прийди, милий, сам, сам,
/ Темної ночі, ясної зорі та й до мене молодої. / 2

Щоб підківки не бряжчали, щоб собаки не гарчали,
/ Щоб і матінка не знала, з ким я нічку ночувала. / 2

А я нічку ночувала, всих людей перепитала,
/ Шукаючи, питаючи, свого милого Івана. / 2

А в мого Івана личко біле, як у пана,
/ Личенько біле, чорнії брови, вони ж мені до любови. / 2

Ой засвіти, мати, свічку,
Ой постав на столі,
Нехай люди та й подивляться,
Чи пара й мені.

Та й засвітила мати свічку,
Ой не ясно горить.
З ким любилась та й розлучилась –
Серденько й болить.

Та й з ким любилась – розлучилась,
Ой серденько болить,
З ким не зналася – та й повінчалась,
Треба в світі жить.

Ой крикну я, гукну із строку додому:
‒ Ой вари ж, мати, вечеряти та й на мою дол[ю]!

‒ Наварила вечеряти небагато ‒ трошки,
Ой нема ж тобі, ой дитя моє, ні миски, ні лож[ки].

Що миску побила, ложку розлупила,
Ой іди ж туди, ой вечеряти, де літо роби[ла].

‒ Чи я в тебе, ненько моя, діла не робила?
Ой що ти ж мене ой сюди дала, де я й не роби[ла].

Ненько ж моя, галко, чи тобі ж мене й не жалко?
Ой що ж ти мене ой сюди дала, щоб я горюва[ла].

Ненько ж моя, вишня, чи я в тебе лишня?
Ой що ти ж мене ой сюди дала, де я не приви[шня].

Ой піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене ой дурний розум в чужу, в чужу стороно[ньку].

А на чужій же сторононьці ні отця, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове[йко]

Співай, співай, соловейку, всіма голосами,
А я піду та й заплачу дрібни… дрібними сльоза[ми].

Як зірву я з рози квітку та й пущу на воду:
‒ Пливи, пливи, з рози квітка, та й до, та й до мого ро[ду].

Ой чого ж ти, з рози квітка, на воді зів’яла?
Ждала, ждала мати дочку та пла..., та й плакати ста[ла].

Ой ти коваль, славний коваленко,
/ Чом не куєш рано-пораненьку? / 2

Чи у тебе желєза немає?
Чи у тебе сталі не хватає?

А у мене желєза доволі,
Єсть у мене сталі дві комори.

Єсть у мене дівка Катерина,
Вона ж мені слави наробила.

Вона ж мені слави наробила,
Що звечора дитя спородила.

Що звечора дитя спородила,
А з півночі в криниці втопила.

Ой дай, Боже, сніги та морози,
Щоб занесло стежки та дороги.

Що й заносьте стежки та дороги,
Щоб не знали сусіди, ворожки.

Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я носила.

Ой ходив донець ой сім год по Дону,
Ой на восьмім году сам додому йду.

На восьмом году сам додому йду,
Ой обняла ночка возлє лєсочка.

Обняла ночка возлє лєсочка,
Возлє лєсочка, возлє тьомного.

Возлє лєсочка, возлє тьомного,
А й прив'язав коня возлє явора.

Прив'язав коня возлє явора,
А й сам ложився спать возлє коника.

Сам ложився спать возлє коника,
А й приліта к німу лютая змія.

‒ Ой чи спиш, донець, ой чи так лежиш?
Ой про свою жену та й не думаєш?

Що твоя жена й у розброд пішла,
Ой коней вороних порозпродала.

Коней вороних порозпродала,
А синів-соколів порозгонила.

‒ Брешеш ти, змія, брешеш, лютая,
Ой коні вороні по стайнях стоять.

Коні вороні по стайнях стоять,
А й сини-соколи за столом сидять.

По крутой гарє, да ой.
Та й заболєло тєло ой козацькоє бєло
Ой в чужой сто..., ой сторонє.

В чужой сторонє, да ой.
Та й ніхто не заплаче ой по бєлому тєлу,
Ой нє брат, нє ой нє сестра.

Нє брат, нє сестра, да ой.
Та й хіба той заплаче ой товариш мой вєрний,
Ой скоро я ой умру.

Сижу я в темниці, ой в темниці темной,
Ой ко мнє прилітаєт ой арьол молодой.

Ко мнє прилєтаєт ой арьол моладой.
Он крильями маше, ой стучить у акно.

Он крильями маше, ой стучить й у вакно.
– Ой товариш мой вєрной, ой давай ой улетьом.

Товариш мой вєрний, ой давай улетьом
Ой дальоко, ой дальоко, ой за сині й моря.

Дальоко, дальоко ой за сині й моря.
Ой там за морями ой стоїть мать, ой мать родна.

Ой там за морями ой стоїть мать родная.
Ой вона горько плаче, ой сина ой гукає.

– Ой сину, мій сину, ой що ти й наробив.
Ой що батька ой зарєзав, а братіка ой й убив.

Шо батька й зарєзав, ой братіка й убив,
А сестрицю ой родную ой у морі й втопив.

Що батька й хоронять – ой братіка й несуть,
А сестрицю ой родную ой із моря ой тягнуть.

Та вже Петрівочка настала,
Сива зозуленька закувал(а).

Ой не куй, зозуле, по діброві,
Та не збуди мене молоду.

Нехай мене збудять раніш тебе,
Та й пошлють по воду швидше тебе.

‒ Ой вставай, невістко молодая,
А й де ж твоя вода холодна(я)?

А невістка встала, послухала,
Взяла відеречка й постукал(а).

Взяла відеречка, постукала,
Сама молодая спати лягл(а).

А свекорко каже: «Розбудімо».
А свекруха каже : «Погубімо».

А свекорко каже: «Гріх нам буде».
А свекруха каже: «Краща буде».

А свекорко каже: «Не ті мислі».
А свекруха каже: «Ще й в намисті».

Що в пана Йвана та й на його дворі.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’[я].

Та й на його дворі виросла береза.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’[я].

А на тій березі золотая корка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’[я].

Де взялися пташки, корку обламали.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’[я].

Сам Іван Хреститель воду перехрестив.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’[я].

Я недавно сиротою стала
Та й багато горенька зазнала.

Кажуть мені та вражії люде:
‒ Вийди заміж, краще тобі буде.

А я людську воленьку вольнила,
Пішла заміж, голівку втопила.

Затопила в глибоку криницю,
Вийшла заміж за гірку п’яницю.

А п’яниця все п’є та гуляє,
Мене бідну як не б’є, то лає.

Сам лягає у кроваті спати,
Мене заставляє голубів ганяти.

‒ Не літайте, голуби, по хаті,
Не збудіте милого в кроваті.

Затулила напільне віконце,
Щоб не зійшло на милого сонце.

Вставай, милий, моє милування,
Вже й готове снідання, вмивання.

Як поїхав козаченько на фінську війну,
/ Та й покинув Марусину нездоровую. / 2

– Ти, циганко-молдаванко, відгадай мій сон,
/ Що з правого рукавечка вилітав сокол. / 2

Що з правого рукавечка вилітав сокол,
/ А з лівого рукавечка полилася кров. / 2

– То ж не сон тобі приснився, то ж правда була,
/ Твоя жінка Марусина сина родила. / 2

Твоя жінка Марусина сина родила,
/ А в дванадцять часів ночі сама померла* . / 2

Приїзжаю в село рідне ‒ усі люди сплять,
/ А в моєї Марусини свічечки горять. / 2

А захожу в хату рідну – всі люди стоять,
/ А в моєї Марусини карі очі сплять. / 2

– Годі ж тобі, Марусино, годі тобі спать,
/ Бери сина на рученьки ‒ будеш годувать. / 2

* А в дванадцять часів ночі жизнь покончила.