Ой долина, долина, широка роздолино,
Гей, да гей, широка роздолина.

Чом на тобі, долино, нічого не вродило?
Гей, да гей, нічого не вродило.

Уродила грушечка тонка да високая,
Гей, да гей, тонка да високая.

Тонка да високая, на корінь глибокая,
Гей, да гей, на корінь глибокая.

На корінь глибокая,
Гей, да гей, на листя широкая.

Гарна дівка журиться, шо не з ким не любиться,
Гей, да гей, шо не з ким не любиться.

Полюбила плєнного, козака воєнного,
Гей, да гей, козака воєнного.

Козак їде воювать, дівка буде горювать,
Гей, да гей, дівка буде горювать.

Їхали чумаки у Крим по сіль,
/ Та воли пристали, чумак заболів. / 2

Чумак заболів, під возом лежить,
/ Ніхто не спитає, що в його болить. / 2

Болять ручки-ножки, болить голова,
/ Дома малі діти, жінка молода. / 2

– Ой ви, чумаченьки, ви друзі мої,
/ Воли напуваєте, напійте й мої. / 2

Не п'ють воли воду, не п'ють, а ревуть,
/ Нема чумаченька, самі воли йдуть. / 2

Прийшли воли самі до свого двора –
/ Заплакали діти, що батька нема. / 2

А вже років двісті, як козак в неволі,
Понад Дніпром ходить, викликає долю.
Гей, гей, вийди, доле, із води,
/ Визволь моє серденько із біди. / 2

Не вийду, козаче, не вийду, соколе,
Сам ти добре, що й сама в неволі.
Гей, гей, у неволі, у ярмі,
/ Під московським караулом у тюрмі. / 2

Богдане, Богдане, нерозумний сине,
Занапастив Польщу, продав Україну,
Гей, гей, занапасти, запродав,
/ Бо в голові розуму мало мав. / 2

Вийду я на гору, подивлюсь на зорю,
Гей, гей, подивлюсь на зорю.

Ясна зоря сяє, вся челядь гуляє,
Гей, гей, вся челядь гуляє.

Вся челядь гуляє, а мене немає,
Гей, гей, а мене немає.

А мене немає, мати не пускає,
Гей, гей, мати не пускає.

‒ Сиди, доню, дома, носи в хату дрова,
Гей, носи в хату дрова.

Я дров наносила, в печі розтопила,
Гей, в печі розтопила.

В печі розтопила, вечерять зварила,
Гей, вечерять зварила.

Вечерять зварила, мамці не вгодила,
Гей, гей, мамці не вгодила.

Мамці не вгодила, мене мати била,
Гей, мене мати била.

Мене мати била, гулять не пустила,
Гей, гулять не пустила.

Вирубано вілечко з кудрявців,
Привезено вілечко ще вранці,
Поставлене вілечко ще на столі,
Ой на столі,
На престолі,
На біленькому,
На тоненькому
Скатерті.

Перша квітка рожа,
Благослови, Боже,
Це вілечко звити,
Цей дім звеселити.

Жила собі вдова сім год на роздоллі,
Та й не мала вдова, ой, ні щастя, ні долі.

Тільки мала вдова дев'ять синів з роду,
А десяту – Галю, ой, красіву на врод(у).

Сини позростали, долі пошукали,
А десяту Галю, ой, за крамара дал(и).

Їде крамар в місто крамом торгувати,
Та й взяв собі Галю, ой, гроші одбирать.

Як поторгували, їхали до хати,
То їм довелося, ой, в лісі ночувать.

Де не узялися дев'ять розбіяків,
Крамара убили, ой, а Галю забрал(и).

‒ Ой чия ж ти, дівко, якого ж ти роду,
Що ти така гарна, ой, красіва на вроду?

‒ Я такого роду: дев'ять братів з роду,
Йа десята – Галя, ой, красіва на врод(у).

‒ Браття, мої браття, що ж ми наробили:
Ми сестрицю Галю, ой, пароньки лишил(и).

‒ Візьми собі, Галю, рубля золотого,
Купи собі, Галю, ой коня вороног(о).

‒ Заберіте, браття, рубля золотого,
Верніть мені мужа, ой мужа дорогог(о).

Калина-малина над яром стояла,
Над яром стояла та й не процвітала.

‒ Чого смутна стоїш, чом не процвітаєш?
Чи жари боїсся, чи дощу бажай.

‒ Жари не боюся, жари не бажаю,
Кого вірно люблю, за тим помирай.

‒ Ой умру я, мила, а ти будеш жива,
Чи згадаєш, мила, де моя могил(а)?

‒ А твоя могила край синього моря,
Край синього моря, де травка зєльон(а).

А я тую травку серпом позжинаю,
Я твою могилу здалека впізнай.

/ Коло млина, коло броду / 2
Два голуби пили воду.

/ Пили вони, воркотіли, / 2
Ізнялися й полетіли.

/ Ізнялися й полинули, / 2
Крилечками стрепенули.

Крилечками стрепенули,
/ Про кохання спом'янули. / 2

/ Як ми колись любились, / 2
Сухі дуби розвилися.

/ А тепера перестали, / 2
Однолітки повсихал[и].

Летіла зозуля з гори та в долину,
/ З гори та в долину, сіла на калину. / 2

Сіла на калину та й стала кувати,
/ Вийшла дівка з хати та й стала питати: / 2

‒ Зозуле, зозуле, чом жалісно куєш,
/ Може, ти, зозуле, моє горе чуєш? / 2

‒ Якби не чувала б, то я б не кувала,
/ Вмерла твоя ненька, ти й досі не знала. / 2

Заходить до двору, столярики стружать,
/ А меншії сестри по матінці тужать. / 2

Як убігла в хату тай заголосила:
/ ‒ Ой мати ж ти, мати, що ж ти наробила? / 2

‒ Ой мати ж ти, мати, що ж ти наробила,
/ Нащо малих діток та й посиротила? / 2

Ой мати, ж ти, мати, де ж тебе узяти,
/ Чи з воску купити, чи намалювати? / 2

Змалювала личко, ще й чорнії брови,
/ Да не змалювала тихої розмови. / 2

/ Любиш, мати, заручини пити, / 2
Ось побачиш, як без дочки жить.

/ Ложки будуть попід лавкою, / 2
Заростуть вони муравкой.

/ А тарілки ‒ під полицею, / 2
Заростуть вони травицей.

Моя ти, голубко, йди сядь біля мене,
Останній настав уже час.
/ Давай посумуєм умісті з тобою,
Давай заспіваєм ще раз. / 2

Бо завтра я їду в далеку дорогу,
Бог знає вернусь я чи ні,
/ А може, голубко, отам я загину,
В далекій чужій стороні. / 2

А може, голубко, ти кращого знайдеш,
Захочеш багатшою буть,
/ І в цілому світі про мене забудеш,
І всі твої ласки заснуть. / 2

Ти пісню скінчила, гітару пустила,
На груди схились мені.
Як стан твій обняв пригорнувши до себе
/ І ми поробились німі. / 2

Отак ми сиділи в вишневім садочку,
А місяць з-за хмар виглядав,
/ Над нами пташки усю ніч щебетали,
А я тебе все цілував. / 2

Ой а в городі та й криниця безодна,
Ой виринає да й водиця холодна.

Ой виринає да й водиця холодна,
Ой а в козака зроду дівчина одна.

Ой а в козака зроду дівчина,
Ой кажуть люди, що й не буде вона твоя.

‒ Ой кажуть люди, та я й сам добре бачу,
Ой не раз, не два по дівчині заплачу.

Ой, дай же Боже, та й суботи діждати,
Ой та й піду я старостоньків шукати.

Ой та й піду я старостоньків шукати,
Ой та й піду я дівчиноньку сватати.

Ой ідіть, старостоньки, до хати,
А я стану під віконцем слухати.

Ой як сатну під віконцем слухати.
Ой да що буде дівчинонька казати.

Ой а дівчина по світлонці ходить,
Ой да й білі рученьки да й до серденька горнить.

Ой білі рученьки да й до серденька горнить,
Ой да й до матінки тихенько говорить:

‒ Ой матінко, ти пораднице в хаті,
Ти порадь мені, що тим людям казати.

Ой порадь мені, що тим людям казати,
Ой чи відмовить, чи рушнички давати?

Ой візьму я відеречка
Та й піду я аж до броду
/ Стоять хлопці-риболовці
Всі красівії на вроду. / 2

‒ Ой ви, хлопці-риболовці,
Ви красівії на вроду,
/ Візьміть мене на свій човен,
Одвезіть мене до роду. / 2

‒ Ой взяли тебе б на човен,
Так наш човен поламався,
/ А ще чули через люди,
Що тебе рід одцурався. / 2

‒ А мене рід не цурався,
Одцурались батько й мати.
/ Хочуть мене, молодую,
За нелюба заміж дати. / 2

За нелюбом горе жити,
А ще гріше полиньочку,
/ А у мого миленького ‒
Чорні брови на шнурочку. / 2

Чорні брови на шнурочку,
Куда їде ‒ та й сміється,
/ Не розлучай, Боже, пари,
Котра вірно кохається. / 2

Ой гук, мати, гук, десь козаки йдуть,
/ Ой веселая та й доріженька, куди вони йдуть. / 2

Ой йдуть вони, йдуть, аж бори гудуть,
/ Ой під білою та й березою мед-горілку п'ють. / 2

Зібрались вони під ряснії дуби,
/ Дожидаючи та й отамана на раду собі. / 2

Отаман іде, як голуб гуде,
/ Ой під білою та й березою він раду веде. / 2

‒ Отамане наш, не смутіте нас.
/ Ой усі коні та й осідлані ‒ не осідланий ваш. / 2

Ой йдуть вони, йдуть, аж шляхи гудуть, аж шляхи гудуть,
/ Ой попереду да й вороженьків з України женуть. / 2

/ Ой дуб дуба да й похитує, / 2
Брат сестрицю та й розпитуй(е):

/ ‒ Чи ти, сестро, да й обідала? / 2
‒ Я, братіку, ще й не снідал(а).

/ ‒ Коли б мати цеє горе знала, / 2
Вона б тобі гостинчик прислал(а).

/ Не голубом ‒ то б синицею, / 2
Не братіком ‒ то б сестрицей(у).

Ой радуйся, Маріє, небесна Царице,
/ Ой радуйся, обрадувана пресвітла зорнице. / 2

Ой радуйся, обрадувана, Сина породила,
/ А породивши, обрадувана, свобод свободила. / 2

Алілуя, алілуя, слава Тобі, Боже,
/ Не забудь нас, Пречистая Маріє Госпоже. / 2

Жива буду, не забуду за Сина молити,
/ А ви, люди, перестаньте, на землі грішити. / 2

Попід Доном, Доном да й пшениченька з льоном,
А й по..., а й попід горой да й комиш із травой.

Ой там козак ходить да й коня в ручках водить,
Травку..., травку прогортає та й водиці шука(є).

Не знайшов криниці да й водиці напиться,
Чую..., чую через люди, що козак ледащиц(я).

Не хоче робити, ані жать, ні косити,
Ні жать, ні в'язати, в холодочку лежать.

Стоїть гора високая та все кам'яная,
Стоїть гора високая та все кам'яная.

‒ Куда їдеш, од'їжжаєш, сизокрилий орле,
Ой хто ж мене, молодую, в цей вечір пригорне?

‒ Пригортайся, моя мила, к другому такому,
Та й не кажи тої правди, як мені одному.

‒ Скільки б жита я не жала ‒ снопів не в'язала,
Скільки хлопців не любила ‒ правди не казала.

Лиш тоді я снопи зв'яжу, як туман наляже,
Лиш тоді я правду скажу, як піп руки зв'яже.

Тепер будеш, моя мати, стиха спати,
Вже ж не будуть подружечки докучати.

Вже ж не будуть подручки докучати,
В напільнеє оконечко заглядати.

‒ Ой чи дома та й Галочка, чи немає?
‒ Десь на другій да й улиці да й гуляє.

Десь на другій та й вулиці та й гуляє,
Узяв Василь за рученьку, не пускає.

Узяв Василь за рученьку, не пускає,
Нехай моя та й Галочка привикає.

Ходить журав да й по бережку
Да й заглядає в воду.

Та й заглядає в воду,
Здумав козак да й про дівчину,
Та й бреде через воду.

Да й бреде через воду,
Ой брів, та й ой брів бистру,
Ще й половину ставу.

Ще й половину ставу.
‒ Сватай мене, тай козаченьку,
Та й не вводь, серце, в славу.

‒ Та й не вводь, серце, в славу.
‒ Ой сама ж ти, та й дівчинонько,
Та й собі славу робиш.

Та й собі славу робиш,
Що пізненько, та й не раненько,
Та й із вулиці ходиш.