Пісні

Єхали салдатікі са служби дамой,
На плєчах пагонушки, на грудях хрести.

На плєчах пагонушки, на грудях хрести.
З'єхал на дароженьку – радитель ідьоть.

– Здрастуй вел, папашенька! – Здаров, син радной!
– Раскажи, папашенька, як дома сем'я?

– Сем'я, слава Богу, прибавилася,
Жена маладая сина раділа.

Жена маладая сина враділа,
Парадівши сина, сама чуть жива.

Син атцу не слова – седлає каня,
Садитсе на коніка, єде да двара.

Пуд'єзжає да двара – стаїть мать, жена.
Мать стаїть весьолая, жена – ва слєзах.

Мати сина просить: "Прасти, син, женє".
– Таб'є, мать, пращаю, женє – некагда.

Таб'є, мать, пращаю, женє – некагда.
Заблєстєла шабля с правого плєча.

Заблєщала шабля с правого плєча,
Пакатилась галава, як макавачка.

Пакатилась галава, як макавачка.
Да й защебетала, як ластавачка.

– Ой Боже, муой Боже, що я нарабив?!
Жену взяв зарєзав, дитя й асиратив.

Адин місец сходить, а другий заходить,
/ Казак да дівчини ой щовечера ходить. / 2

– Не хади ж, казаче, не хади ж да мене,
/ Бо й любов невєрна, ой не возьмеш ти мене. / 2

– Ой хоч не вазьмусе, ой хоч нахажуся,
/ Я з табою, серце, ой хоч нагаварюся. / 2

Ой вазьму же я стула, сяду край віконца,
/ Ще й очи не спали – ой уже ж сходить сонце. / 2

Очи, ох ви очи, що ви нарабили,
/ Чалавік женатий – ох, а ви ж палюбили. / 2

Арав милий-чарнабривий ад льоду да льод[у].

Ад льоду й да льоду,
Да й виарав десетину на жовту квасоль[ю].

На жовту квасолю,
Пасадила я квасолю дай іду дадом[у].

Да й іду ж дадому,
Заглянула я в шиночек – п’є милий з кумой[ю].

П’є милий з кумою.
– Хиба таб’є же, кума мая, дєлечка немай[є]?

Дєлечка ж немає,
Шо ти з маїм чалав’єкам в шиночку гуляй[єш]?

В шиночку й гуляєш.
– Годі же таб’є же, кума мая, цього й гаварит[и].

Цього й гаварити,
Ай йди же ти дадоманьку вечерять варит[и].

Вечерять варити.
Прийшла же я й дадоманьку, пудпалила дрова.

Пудпалила дрова,
Сюда-туда матнуласе – й вечеря гатов[а].

Виправляла мати сина й у салдати:
– Іди, іди, синку, да й ти не барися.

Іди, іди, синку, да й ти не барися,
На третій гадочек дадому й вернися.

Ждала мати годик, ждала мати другий,
На третій гадочек їде мой синочек.

Їде мой синочек да не сам з сабою,
Їде мой синочек з сваєю женою.

– Ой чи рада, мамко, ой чи рада мною,
Ой чи рада, мамко, маєю женою?

– Ой рада я, синку, рада я табою,
Не рада я, синку, тваєю женою.

Пасадила сина край бєлого столу,
Нелюбу невістку – й у парозі стоя.

Да Катя й, Катерина же,
Да купечеська[я] доч,
/ Да й де ж ти прагуляла же
Да всю тьомную ноч? / 2

Да в вишневом садочку же
Там стаяла кравать,
/ Да й да мене же приходив
Да й матрос начавать. / 2

Да й да мене жи приходив
Да й матрос начавать,
/ Да й вон менє же приносив
Да й канхвет, шекалад. / 2

Да й вон менє жи приносив
Да й канхвет, шекалад,
/ А за теє же канхвети жи
Я й лажилася спать. / 2

Да й за теє же канхвети жи
Я й лажилася й спать.
/ Да й да мене же приходить
Да й радімая же мать. / 2

Да й да мене же приходить
Да й радимая же мать:
/ – Да й Катя, Катерина же,
Да й годі табі спать. / 2

Да й Катя, Катерина же,
Да й годі табє спать,
/ Да й пашлі параходи же,
Да й па морю же гулять. / 2

Дванадцатий час, пара уже спать.
/ Ой що ж менє буде мамаша казать? / 2

Прихожу дамой я, стучу у вакно.
/ Мамаша йатвечає: «Не сплю, доню, давно». / 2

‒ Ой де ж се ти, доню, так довго була?
/ Каса твая расплетена, заплакани глаза? / 2

‒ Ой мамко мая, я всю правду скажу,
/ Гуляла я с Серйожаю в зельонаму саду. / 2

Ой там на вакзалі машина ідьоть,
/ Серйожа уєзжає на Дальній Васток. / 2

Серьожа уєзжає на Дальній Васток,
/ Дарує он Марусі шавковенький платок. / 2

Дарує он Марусі шавковенький платок:
/ ‒ На, будеш утирати сльози, як гарох. / 2

Не будеш ти, Маруся, з дєвчатами гулять,
/ А будеш ти, Маруся, дитину калихать. / 2

А будеш ти, Маруся, дитину калихать,
/ Серьожу-ухажора ти будеш спаминать. / 2

– Де ти, милий, скрилсе, да й де ж тебе да шукать?
Да чи в Растов найнявсе да й чувалав да й таскать?

– Да й чувалав да й таскать.
Да чували тєжоли, маї плєчушки ж да балять.

Маї плєчушки да й балять,
Да й балять ручки, ножки, да й балить буйно галава.

Да й балить буйно галава й,
Да й ад румачки водки, да й ад стакана да й вина.

Ад стакана же да й вина й.
Да десь паєхав милий да й на моречко ж да й гулять.

Да й на моречко да й гулять.
Да ждала ж я й паждала, да й пайду я його шукать.

Да й пайду я його шукать,
Да сиду ж я на гору, да й зирну, гляну я й па мор.

Да й зирну, гляну я й па мору.
Да й па синяму мору там пливуть судна, караблі.

Там пливуть судна, караблі же,
Да й адин карабель бєлий, а другий, ох, да й галубий.

А другий, ох, да й галубий,
Да й па палубу ходить да й раскрасавчик, ох, да й мой.

Да й раскрасавчик, ох, да й мой,
Да й на йом кастюм новий, да й стоїть тисечу рублєй.

Да й стоїть тисечу рублєй,
А часи же залатиє на двіє тисечі ж да й рублєй.

Котиласе ясна зорка з неба, ох,
Дай упала й дадолу же,
Дай упала й дадол[у].

Ой журилась да дєвка маладая, ох,
Дай сваєю же бедою жи,
Дай сваєю же бедой.

Ой хто же мене, да дєвку маладую, ох,
Дай праведе же дадому же,
Дай праведе дадом[у].

Абазвавсе да казак маладенькой, ох,
На канє вараному же,
На канє вараном[у].

Гуляй, гуляй, да дєвко ж маладая, ох,
Я й праведу й дадому же,
Я й праведу й дадом[у].

Праводь, праводь, да й казак маладенькой, ох,
Дай праводь, не барися же,
Дай праводь, не барись.

Що й за мною, да дєвкой маладою, ох,
Да весь род зажурився же,
Да весь род зажуривсь.

Ой не так руод, да як руодна же радина,
Як атєц, родна (же) мати,
Як атєц, родная мат[и].

Ой не так руод, да як руодна же радина,
Як атєц, родная мати,
Як атєц, родная (же) мат[и].

Хочуть мене, да дєвку маладую, ох,
За нелюба й аддати,
За нелюба й аддат[и].

На крилєчку жи я й стаяла,
Там дождік брізгал на мєня.
Я всєм падружкам гаварила:
– Ой не влюбляйтесь так, как я.

Я всєм падружкам гаварила:
– Сматрєть, нє сдєлайте, как я.
Бо й улюблятса очєнь сложна,
А расстрєватса тєжело.

Расстрєватса й тєжело.
Ой Боже, Боже, я сталася,
Ой Боже, Боже, сирата.

Ой Боже, Боже, я 'сталася,
Ой Боже, Боже, як сирата.
Ой де мнє дєтсе, де падєтсе,
Ой де мнє скрить сваї глаза?

Де мнє дєтсе, де падєтсе,
Ой де мнє скрить сваї глаза?
К народу стидно паказатса,
Радниє гонеть са двара.

Пайду я в лєс – там заблужуся,
Пускай з’єдять мєня звера.
Пайду я в морєчко втаплюся,
Пускай знесьоть мєня вална.

Када я к морю падхаділа,
То буйний в’єтєр бушевал.
Кагда я в моречко й упала,
То ісказала: «Свєт, пращай!

Пращайтє, кустікі-бєрьозкі,
Пращай, атцовскій дом радной.
Пращайте, дєвачкі-красоткі,
Й а ти, й абманщик, – чорт с табой!»

Ой квієтка, квієтка Галєчка,
У гародє зрасла квєткаю, у-и!

У гародіє зрасла квєткаю,
Па двару хадила дєвкаю, у-и!

Па двару хадила дєвкаю,
А в сєні вплила й уткаю, у-и!

А в сєні вплила й уткаю,
А в хату ввишла паваю, у-и!

А в хату ввишла паваю,
За сталом сєла паняю, у-и!

За сталом сєла паняю,
Абазваласе нєгаю, у-и!

Ой нєга, нєга в батенька,
Да не буде нєгаю в свекарка, у-и!

Да й не буде раненько будити,
Пойде да сусєд судити, у-и!

Ой сумлива нев’єстка, сумлива,
Да й на дєлечко ленива, у-и!

Сонце не зайде – спать ляже,
Сонечко сойде – й устає, у-и!

Сонечко сойде – й устає,
Да й «на добрий день» не дає, у-и!

Ой пайду я проти сонца
Вигледати чарнаморца. Ой!
Чарнаморець іде, єде,
Да й семеро коней веде.

А восьмую вараную
Да й пуд мене маладую. Ой!
Шо ад гаю да й да гаю,
Да й да тихого Дунаю.

Коло тихого Дунаю
Чарнець коня напуває. Ой!
А ще ж конік не напився,
Чарнаморець утопився.

– Рятуй, рятуй мене, мила,
Кали в'єрно любила. Ой!
– Ой рада б я рєтавати,
Дак не вмєю я плавати.

Кали б човен да веселце,
Рєтовала б тебе, серце. Ой!
Кали б човен да й папруга,
Рєтовала б свого друга.

Ой ти, берьоза кучерявая да,
Чом ти, берьоза, не ясно гариш?

– В печі я була, ясно гарєла да,
Свекруха лиха агонь залила.

Шо б я, малада, не вечеряла да й,
Без вечераньки спатаньки лєгла.

Заснула я сон, як мієсяц зийшов да й,
Заснула другий – аж милий прийшов.

В двері стукає, милу гукає да:
– Чи ти, мила, спиш, чи ти ж так лежиш?

– Я й не сплю, лежу, думи думаю да,
Думи думаю пра сваю судьбу.

Ой хвалиласе бєла береза, край дароги стоя[чи], у-и!

На минє кара, а на минє кара бєлая да коре[ня], у-и!

На минє галлє, на минє галлє, тонкеє, високе[є], у-и!

На минє листє, на минє листє зелене, широке[є], у-и!

Ой хвалиласе, малада Галєчка, на пасаді седя[чи], у-и!

Шо в мене личко, шо в мене личко бєлеє, рум’яне[є], у-и!

Шо в мене славце, шо в мене славце вєрнеє, приятне[є], у-и!

Шо в мене каса, шо в мене каса русая да поє[cа], у-и!

Ой чиє жи то є паляначки,
Що й довгиє же гоні?

Що й довгиє гоні да,
Ой то ж того й казаченька,
Що й чорниє брови.

Що й чорниє брови да,
Ой чиє ж то й сиві воли
По гарє хадили?

По гарє хадили да,
Ой то ж того ї казаченька,
Що й ми втрох любили.

Що ми втрох любили да,
Ой первая же палюбила –
Речі гаварила.

Речі гаварила да,
Ой другая й палюбила –
Пастєль бєлу слала.

Пастєль бєлу слала да,
Ой третяя же палюбила –
Да й причарувала.

Он кудрявий, кучерявий да,
В його кудрі в три рєда.

В його кудрі да в три рєда, ой,
Расчешу я сваї кудрі да,
Сам да дєвушак пайду.

Сам да дєвушак пайду, ой,
Пашов би я да дєвачкі да,
Сам не знаю, де живйоть.

Сам не знаю да де живйоть, ой,
Папрашу я тавариша да,
Нехай мене праведьоть.

Нехай мене да праведьоть, ой,
А тавариш кращей мене да,
Он дєвчонку й адабйоть.

Ох, кагда мнє било лєт шеснадцать,
То я й не знала нечаго.

То я й не знала нечаво.
Ох, наступило васємнадцать –
То я влюбилась в адного.

То я влюбилась в адного.
Ой палюбила стан високой,
Да ще паходачку його.

Да ще паходочку його.
Ох, я й надєну бєле плаття,
Да й за Дунай гулять пайду.

Да й за Дунай гулять пайду.
Ой за Дунаєм, за рєкою,
Та й грудь на воду палажу.

Ой грудь на воду палажу.
Ой палажила грудь на воду,
Да й стала же дєвка патапать.

Да й стала дєвка патапать.
Ой де це взявсе казаченько,
Да й став дєвчонку вгаварять.

Та й став дєвчонку вгаварять:
– Ой не тапися же, дієвчинонька,
Бо я й задумав тебе брать.

То я задумав тебе брать.
– Ох, не було ж того, не буде,
Ой шоб багатой бієдну брав.

Ой шоб багатий бієдну брав.
І в тебе батько, в тебе же мати,
Ой в тебе сьостри, ще й брати.

Ой в тебе сьостри, ще й брати.
Ой не пазволить таб’є же брати,
Ой мене, круглой сирати.

Й угаварівалі оба,
Й угаварівалі два,
Два дваюрадниє брата.
Думали, шо дура я.

Я й не п'яна, я й не дура,
Бо й не вийшла за вдовца.
Памєж хлопцами гуляла ‒
Я б обрала маладца.

Помніш, милий, дарагой,
Как ти й угаварівал?
Пад нагамі бєлий снєг
Да зємлі растаївал.

Милий мой, милий мой,
А я твая милая.
Не влєкайся ти другими,
Знаєш, я ревнивая.

Там Тетяна жи жито й жала да (же),
Там Тетяна жи жито жала же,
В правой ручцє да (ручкє же) серп держал[а].

В правой ручкі серп держала же,
В правой ручкє (ручці) да серп держала же,
Й а лєваю же набирал[а].

А лєваю же набирала да (же),
А лєваю же набирала же,
На битой шлях пагледал[а].

На битой шлях, на дарогу же,
На битой шлях, на дарогу же,
Чи не єде же Ванька ж (й) з Дон[у]?

Чи не єде же Ванька (ж) з Дону да (же),
Чи не єде же Ванька ж (й) з Дону же,
На конєку жи вараном[у].

Он же єде, а (ох) я же (й) бачу да (же),
Ох вон єде же, ох я й бачу же (да),
Он сміється (смійоться) же, а (ох) я плач[у].

Пуд Іванам седло сяє же (да),
Пуд Іванам седло сяє же,
А в Тетяни жи серце в’ян[е].

Вже ж Тетяна же не дєвачка же (да),
Вже ж Тетяна же не дєвачка же,
Вже ж Тетяна жи – накритачк[а].

Проговорено:
Вже ж Тетяна накритачка,
Вже ж пакрита галуивачка.

Хадив чумачинанько сємь год па Дану, ой,
Да й не було ж пригоданькі ад роду єму.

Случилась пригоданька в восьмаму гаду, ой,
Да й вали занепали, сам чумак заснув.

Заснув чумачинанько, заснув да й лежить, ой,
Да й некто ж не питає, що в його й болить.

Балять ручки, ноженькі, балить галава, ой,
Да й бєдная ж галованька, шо й роду нема.

Только в нього ж роду – тавариш радной, ой.
– Да й товаришу, братіку, паретуй мене.

Таваришу, братіку, паретуй меня, ой,
Да й прадай маї саначки, пахавай меня.

Прадай маї саначки, похавай меня, ой,
Й а сивиє волики забирай сабє.

Да й рекнули волики, стоя у єрмє, ой,
Да й зазванили звоники всьо ж па чумакє.

Циганка й варожка й шутіла же нада мной,
/ За рученьку й брала, качала же галавой: / 2

– Нещасная, дєвчонка, нещасна й ти растьош,
/ Кого вірно й любиш, то замуж не пайдьош. / 2

То й замуж не пайдьош,
/ Не вийшло дєвчонці васімнадцать лєт. / 2

Васімнадцать лєт –
/ Наїхало сватать, канца і краю нєт. / 2

Чарнаморец, Машенька, ой да чарнаморец,
/ Вивйов мене босую й на марозець. / 2

Вивйов мене босую, ой да ще й питає:
/ – Чи є мароз, дівчино, чи немає? / 2

– Ой нема марозу да, ой да только раса,
/ Прастаяла дієвчина всю ноч боса. / 2

Прастаяла дієвчина, ще й байдуже.
– Бо я того чарнаморца люблю й дуже.

Шо й з-пуд гари да вітер павиває,
Да й мати дочку да й пра життя пита[є].

Питай, мати, да й сірого утяти,
Да й сіре же утя да й на морі ночу[є].

Сіре й утя да й на морі ночує,
Да й вано ж має да все й горечко же чу[є].

Ой є ж в мене да й аж три беді ж дома:
Да й перва беда – да й дитина же мала[я].

Перва беда – да й дитина малая,
А друга беда – да й свекруха лиха[я].

Друга й беда – да й свекруха лихая,
А третя беда – да й мой милой ревнив[ий].

Ой вон їде да й у поле й арати,
Й а мене бере да й валив паганять.

Ой ви, вали, да й вали же крутароги,
Да й верніть маї да й літа, чорнії бров[и].

Ой ви, вали, да й вали же палавиє,
Да верніть маї да й літа же малади[є].

Що й з-під гари же в’єтер вєє,
А із другає павєває.

А з другає павєває,
Да й мати сина вгаваряє:

– Ой іди жи, синку ї, слухай слова:
Да й не валачись, начуй дома.

Ой син матере же не паслухав,
Й асідлав каня, сєв, паєхав.

Дарогаю й широкаю,
Й а далинаю глибокаю.

А в далинє же агонь гарить,
А коло агня разбой седить.

Разбой седить, каня держить,
А на том канє дєвка седить.

Дєвка же седить, косу й чеше,
Та косу чеше греб’єнкаю.

Косу же чеше, греб’єнкаю й,
А примочує гарєлкаю.