Пісні

В садочку гуляла, квіточки рвала,
/Кидала-брасала через варата./2

Кидала-брасала через варата.
/«Не смійся, козаче, шо я сирата»./2

«Не смійся жи, козаче, шо я сирота -
/Прийшов би ти сватать – то я б не пашла»./2

«Не думай, дівчино, шо сватать прийду,
/Паєду в Варшаву – там кращу знайду»./2

«Аб’єхав Варшаву, ще й трі гарада,
/Не знайшов кращої як ти, сирата»./2

В’єтер з поля, да хвиля з моря,
/Ой да давела жи любов да горя. /2

З гора ніженьки не носять,
/Ой да ручки ділечка ай не роблять. /2

В галавє в майой кружиться,
/Ой да на плєчах арьол садиться. /2

Ой ти, орле да сизакрилой,
/Ой да скажи правдоньку, де ж мой милой. /2

А твой мілий да на работі,
/Ой да на літєйнаму заводі. /2

Він же робить да вирабляє,
/Ой да мєдни трубанькі виливає. /2

Пашла пара да па заводу,
/Ой да пашла славанька па народу. /2

Па народу,
/Ой да на ту дівчину (дєвачку), шо без роду. /2

Зацвіт терен рясной.
Да любив парень
Прекрасную дєвку
Да й на личеньку да бєлу.

На личеньку бєлу.
Да вона жи бєла жи,
Бєла, бельохенька,
Да дурна же в єї думка.

[Дурна в єї думка.
Да й палюбила жи
Парня маладого
Да й гула жи як голубка.]

Гула як галубка.
Да вона жи гула жи,
Гула, гуркатєла,
Да знелась палетєла.

Знелась, палетєла.
Да вона жи знелась,
Знелась, палетєла,
Да в чистом полє сєла.

В чистом полє сєла.
Да в чистом полє же,
Широком раздолє,
Там де утка несьоться.


[Де йутка несьоться.
Да чую бо я через люди,
Що сволоч сміється.
Да хоть смєйся, хоть не смєйся,
Сволач, нада мною –
Да сміх тобі буде.
Да трясла ж тебе
Да сім год лихарадка,
Да ще й чотири буде.]

Катилася з неба ясна зірка
Да й упала жи дадолу,
Да й упала жи дадо[лу].

Журілася дєвка маладая
Да й сваєю жи бедою,
Да й сваєю жи бедо[ю].

Ой хто ж мене, дєвку маладую,
Да й праведе жи дадому,
Да й праведе жи дадо[му].

Абазвався козак маладенькій
На канє жи вараному,
На канє жи варано[му].

Гуляй, гуляй, дєвко маладая,
Я й праведу жи дадому,
Я й праведу жи дадо[му].

/ Не кричіть, журавлі,
Бо й не люта зіма. / 2
Гу!

/ Не плач, не плач, Олєчка,
Бо й не лиха свекруха. / 2
Гу!

/ ‒ Ой хоть лиха ‒ не лиха,
Та й не родна мати. / 2
Гу!

/ Виряжала мене мати
На вечорки гуляти. / 2
Гу!

/ ‒ Іди, доню, не барись,
За варота ‒ та й вернись. / 2
Гу!

/ ‒ Шо ж то, мамо, за гульня,
За варота ‒ та й нельзя? / 2
Гу!

Нечаво мнє на свєті не нада,
Только нада тєб’я, мілой мой.

Только нада тєб’я бєсканечно,
Любаваться тваєй красатой.

Красата мнє твая жи не нужная,
А любов мнє твая дарага.

Шо ти клявся любить меня вєрно
І ласкав як галубку всєгда.

А тепер же ти любиш другую,
Насмеявся падлєц нада мной.

Ізарвав як із рози цветочок
Дай ізбросив, стоптав пад нагой.

‒ Ой арьол, ти, йарьол,
Сизакрилий арьол,
/ Чи летав ти, йарьол, да
На Україну дамой? / 2

Чи летав ти, йарьол,
На Україну дамой?
/ Ой чи бачив ту дівчину,
Котра журиться за мной? / 2

‒ Вона журиться,
Ще й печалиться.
/ Вийшла замуж маладою ‒
Тепер кається. / 2

‒ Батько свій, батько свій
Завезав мені світ.
/ Мати мачуха була да
Рано замуж отдала. / 2

За високу стену,
Каменистую,
/ У велику сем’ю да,
Наравистую. / 2

А велика сем’я
Вся вечерять пасєла.
/ А мене, маладую,
Пасилають па ваду. / 2

Да криниці я йшла
Паспєшаючи,
/ А до хати прийшла да
Прислухаючи[сь]. / 2

Шось у хаті бубонить,
Мати сину гаварить:
‒ Чом гарілки не п’єш да,
Чому жінки не б’єш?.

‒ Ой нащо водку пить ‒
Водка горькая.
/ Ой нащо жінку бить да
Жінка ловкая. / 2

І памиє, і памаже,
Без вечері спати ляже.
І памила я,
І памазала я,
А свекрусі не вгадила я.

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, да журавко, журавко,
Чого кричиш так жалко?

Ой як мині не кричать,
Ой як мені да не кричать, не кричать,
Шо так високо же летать.

Ой високо у гору,
Ой високо да у гору, у гору,
Упав камень да у воду.

Упав камень дай лежить,
Упав камень дай лежить, дай лежить,
На чужині да худо ж жить.

Не дай, Боже, умирать,
Не дай, Боже, умирать, умирать,
Дай нєкаму да пахавать.

Пахаває чужина й,
Пахаває чужина, чужина,
Не знатиме да радина.

Только таді узнає,
Только тадє да узнає, узнає
Як вечерять да сідає.

/ ‒ Ой ти жи, Дуня, ой ти, Дуняша,
Да не здихай так тяжело. / 2

/ Єслі жи таб’є ой дружка жалко,
То забувайся жи пра єго. / 2

/ ‒ Тагда ж я дружка й забуду,
Кагда закроються глаза. / 2

/ Серце жи кров’ю же йабальоться,
Да грудь сов’яне же, як трава. / 2

Ой ти, дубе-дубе, який ти гіллястий,
Що й на тобі, дубе, два голуби гуде.

Два голуби гуде, голубка воркоче.
Любив козак дівчину ‒ покидати хоче.

‒ Покідай, козаче, плакати не буду,
Дівка молодая без пари не буде.

Тільки тої пари, що й оченьки карі,
/ Тільки той любові, що чорнії брови. / 2

Ой хазяїн муой,
Ой дарагесенькій,
А чого ти раненько пакинув мене?
Да на кого ж ти мене пакинув?
Да каму ж ти мене приручив?
Ой хазяїн муой,
А як же я буду тепер без тебе жить?
Ой забери ж і мене разом,
Да ми будемо вм’єстечку.
Дак не буду й горя я знать, шо я буду с табою.
Ой хазяїн муой,
Ой дарагенькій,
Да ми ж пражили багато гадочков да й мірненько, да й ловко.
А тепер же да каго мені кланице, й да каго менє тулице?
Да ти же не сказав некому,
Да шоби памагали мен’є,
Да шоб не кидали мене.
А я астаюсе сама у хаті...

Ой шо й у полє три дарожкі розно, да
Ой шо й у полє три дарожкі розно(ай).

Ходить казак да дєвчини позно, [да]
Ой ходить козак да дєвчини позно.

Ой да ти, казаче, не хади да мене, [да]
Ой, маладе[нь]кой, не хади да мене.

Буде слава ой на тебе й на мене, да
Ой буде слава на тебе й на мене.

Ой я слави да пав’єк не баюся, да
Ой я слави пав’єк не баюся.

С ким люблюся - на той аженюся, да
Ой с ким люблюся - на той аженюся.

[Ой з ким я знаюсь - на той павенчаюсь, да
Ой з ким я знаюсь - на той павенчаюсь.]

Осень мая довгая да ой,
Осень мая довгая,
Доля ж мая гіркая.

С ким я буду жито жать да ой,
С ким я буду жито жать,
С ким я ж буду вечерять?

Вижну жито я одна да ой,
Вижну жито я й одна,
Павечеряю сама.

Десь мой милий на Дану да ой,
Десь мой милий на Дону,
Я й да його палину.

(Тут має бути ще один куплет)

Знайшла в лузі калину да ой,
Знайшла в лузі калину,
Під калиной магилу.

С ким ти, мила, сюди йшла да ой,
С ким ти, мила, сюди йшла,
Шо даріженьку й знайшла?

Чи з сонечкам, чи з дощем да ой,
Чи з сонечкам, чи з дощем,
Чи з харошим маладцем?

Не з сонечкам, не з дощем да ой,
Не з сонечкам, не з дощем,
А з горечком да й з плачем.

Світить мєсяц, світить ясний,
А зіроньки миготять.
/ Не пускає мене мати
В сад вишневий погулять. / 2

‒ Пусти мене, моя мамо,
Я там довго не буду.
/ Заспіває соловейко –
Я його паслухаю. / 2

‒ Нє да чого, мая доню,
Нє да чого цяя річ.
/ Відчини у сад віконце –
Слухай його цілу ніч. / 2

Іще півні не спєвали –
Дочка плакала вві сні.
/ Мати зятя вибирала –
Дочка думала, що ні. / 2

/Синє моречко глибоке,
Не видала в морі дна. /2

/Доч ад маменьки дальоко,
Не видала года два. /2

Ой я в маменьки кахалась,
Як та розачка цвіла.
Я у маменьки кахалась,
Як та (же) розачка цвіла.

/За нелюбого папалась,
Сохну (же) в’яну як трава. /2

/Ізарву я з рози в’єтку,
Да й пущу я за вадой. /2

/Пливі, пливі, з рози в’єтка,
Да й да маменьки радной. /2

Тече річенька невеличенька, схочу – перескочу.
/ ‒ Ой атдай мене, моя матінко, за кого я схочу. / 2

Ой атдавала, ще й приказала в гастях не бувати.
/ ‒ А якщо прийдеш, моя донечко, то вижену з хати. / 2

Терпіла гадок, терпіла другий, на третій не стерпіла,
/ Перетворилась сивой зезульой, да роду летіла. / 2

Полем летіла ‒ поле крапила дрібними слєзами,
/ Гаям летіла ‒ гілля ламала бєлими руками. / 2

І прелетіла я да мамачки, сєла на калині,
/ Стала щебетать, да й приказувать, як жить на чужині. / 2

Седить мамачка кала акєнечка, ручник вишиває,
/ А найменший брат стаїть у дверах, ружже зарежає. / 2

‒ Дазволь, матінко, дазволь, рідная, цюю зезульку вбити,
/ Бо вона кує, жалю задає, не магу я жити. / 2

‒ Ох, як сівая да зезуленька, то лети кавати,
/ А як рідная мая донечко, то іди да хати. / 2

Ти далина да далина,
Ти широкенькая.

Ти широкенькая, да ей!
Шо по табє, да далина,
Да й не родить трава.

Да й не родить трава, да ей!
То й не трава да мурава -
Только жи горькой палин.

Палин, горька жи трава, да ей!
Хіба ж табє, да палину,
Больше жи поля жи нема?

Больше й поля жи нема, да ей!
Хіба ж табє, да милой мой,
Больше жи дєвак нема?

Больше й дєвак нема, да ей,
Шо ти ж мене, да маладу,
Ізавйов із ума.

Ізавйов із ума, да ей,
Ізавйов жи да із ума,
А сам сів на коня.

Да й сам сів на коня, да ей,
Йа сам сів же да на коня:
«Да й пращай, серденя».

Дай пращай, серденя, да ей,
Да пращай же, да серденя,
Да й пращай навсєгда.

/Циганка-варуожка шутєла да нада мной. /2

Шутіла нада мной.
/Взелась за рученьку, качала да галавой. /2

Ка[ч]ала галавой.
/Нещасна дєвчонка, нещасна да ти растьош. /2

Нещасна ти растьош.
/К венцу будеш єхать у рєчку да упадьош. /2

У рєчку упадьош.
/Не в’єрь, мая мила, не в’єрь же (да) нєкаму. /2

Не в’єрь некаму.
/Пав’єрь, мая мила, мінє же аднаму. /2

Атєц муой багатий, він вистраїть мост.

Він вистраїть мост.
[Широкій, дальокій], на тисячу вйорст.

Чєрнаморєц, матюнко, чарнаморєц,
/ Вивйов мене, босую, на марозець. / 2

Вивйов мене, босую, та й питає:
/ ‒ Чи є мароз, дєвчино, чи немає? / 2

‒ Ой нема марозу, йа тільки раса,
/ А я, маладесенька, стаяла боса. / 2

Поки чєрнаморчика не любила
/ Па марозу босая не хадила. / 2

Шо з-пад горкі снєжок курить,
/ А в далині козак лежить. / 2

Прикрив личко муравкаю,
/ А ніженькі ‒ нагайкаю. / 2

Шо в галавах воран кряче,
/ А в ніженьках коник скаче. / 2

‒ Не скач, коню, преда мною,
/ Не бий землі під сабою. / 2

Бо ти землі не дабйосся,
/ З моря вади не напйосся. / 2

Бежи, коню, дарогаю,
/ Сам ти знаєш, катораю. / 2

Як дабежиш ти да двара,
/ Заржи коню, як сирота. / 2

Вийде батько – разгнуздає,
/ Вийде мати – распитає. / 2

‒ Ой ти, коню, вараненькій,
Де же синок маладенькій,
Де ж мій синок маладенькій?

Шо й у полі азеречко,
Там плавало ведеречко,
/ Соснові клепки, дубове денечко,
Не цурайсь, козак-сердечко. /2

Воно плавало парою,
Троє сутак із вадою.
/ Вийди, дівчино, ой вийди, рибчино,
Пагаворимо с табою. /2

Ой рада б я вихадіти,
С табой, серце, гаварити;
/ Лежить нелюбой із правого боку,
Дак баюся разбудити. /2

А дівчина мая люба,
Адвернисе й ад нелюба.
/ Адвернисе хоч за стену,
Я й нелюбого застрелю. /2

Ой ти встрелиш, дай не влучиш,
Только жизнь маю разлучиш;
/ Сідлай коня, паєзжай із двору,
Ти не мій, а я не твая. /2

Козак коника сідлає,
Із коникам размавляє:
/ - Бежи ж, мій коню, ой бежи, мій ворон,
Тай до тихого Дунаю. /2

Кала тихого Дунаю,
Стану, гляну, падумаю:
Чи мнє втапиться, чи с коніка вбиться,
Чи назад варатіться?

Шо й у лузі калина стояла,
/ Шо й у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала. / 2

Вона тую калину ламала,
/ Вона тую калину ламала,
Вона всіх парубків чарувала. / 2

Ліш адному нечого не шкодить,
/ Ліш адному нечого не шкодить,
Він до неї щовечера ходить. / 2

‒ Ти, дівчино, лиця рум’яного,
/ Ти, дівчино, лиця рум’яного,
Пакахай ти мене, маладого. / 2

‒ Ой рада б я усіх вас кохати,
/ Ой рада б я усіх вас кохати,
Так баюся козацької зради. / 2

‒ Не зрубав я й у полі таполі,
/ Не зрубав я у полі таполі,
Та й не зраджу тебе, маладої. / 2

Не убив я у лєсє пташину,
/ Не убив я у лєсє пташину,
Та й не зраджу тебе, сиротину. / 2

/Шо касарі косеть,
А в’єтер павєває. /2

/Шо шовкова трава
На косу й палегає. /2

/Шо свекруха нев’єсту
Раненько й пабужає. /2

Уставай, нев’єсто,
Уставай, маладая.
Да вставай, нев’єсто,
Уставай, маладая.

Да падой карови,
Шо й ад батька да й нагнала.
Да падой карови,
Шо й ад батька нагнала.

Як вийшов мєсяц із-за хмари,
Та й берег, річку освітив.
/ Як освітив він ту далину,
Та й знов за хмару закатив. / 2

А в тій далині є хатина,
А в тій хаті аґонь гарить.
/ Там мати дочку научає,
Дочка заплакана седить. / 2

‒ Ой доню, доню, мая доню,
Ти в мене, Аллочка, одна.
/ Не жди, не жди казака з бою,
Його живого вже нема. / 2

Багато з бою поверталось,
Багато декого й нема.
/ Багато парачак побралось,
А ти чого седиш сама? / 2

‒ Не віддай, мамо, за старого,
Бо він не парочка мені
/ А віддаси мене за його,
То буду я в сирой землі. / 2