Із-за гори, та із-за гори ой вітрець повіває,
Ой мати дочку ой про життя пита[є].

Спитай, мати, та спитай, мати, ой сірого утяти,
Ой сіре утя ой на морі ночу[є].

Сіре утя, та сіре утя ой на морі ночує,
Ой воно моє ой все горенько чу[є].

Перше горе, та перше горе – ой свекруха лихая,
А друге горе – ой дитина мала[я].

Друге горе, та друге горе – ой дитина малая,
А третє горе – ой милий ревнив[ий].

Що він їде, та що він їде ой у поле орати,
А мене бере ой воли поганят[и].

Ой, гей, воли, та ой, гей, воли, ой сірі-половії,
Ой пройшли мої ой літа молоді[ї].

За горою кози пасла, назбирала горщик масла.
Соловей у саду тьох да тьох, канареєчка.
Роман косить, Гапка в'яже, Катерина загріба,
Грицько воли напува, Ганна воду витяга.
Ой, мамо, люблю Гриця, Гриць на конику вертиться.
В Гриця шапка до лиця, люблю Гриця-молодця.

Горщик масла, діжку сиру, вареників наварила.
Соловей у саду тьох да тьох, канареєчка.
Чинда-ринда, чинда-ринда, речинда, речинда,
Чинда-ринда, чинда-ринда, брала воду молода.
Ой, мамо, люблю Гриця, Гриць на конику вертиться.
В Гриця шапка до лиця, люблю Гриця молодця.

Вареників наварила, усіх хлопців запросила.
Соловей у саду тьох да тьох, канареєчка.
Роман косить, Гапка в'яже, Катерина загріба,
Грицько воли напува, Ганна воду витяга.
Ой, мамо, люблю Гриця, Гриць на конику вертиться.
В Гриця шапка до лиця, люблю Гриця-молодця.

Їжте, хлопці, та мочайте, за горілку вибачайте.
Соловей у саду тьох да тьох, канареєчка.
Чинда-ринда, чинда-ринда, речинда, речинда,
Чинда-ринда, чинда-ринда, брала воду молода.
Ой, мамо, люблю Гриця, Гриць на конику вертиться.
В Гриця шапка до лиця, люблю Гриця молодця.

Зійшла чорна хмара, за нею ще й синя,
/ Чи є така друга, як я нещаслива? / 2

‒ Скажи мені, мамо, де терен ламати,
/ Скажи, де є щастя, я піду шукати. / 2

‒ Зеленого терну не треба ламати,
/ Щастя само прийде, не треба шукати. / 2

‒ Чи ти мене, мамо, в квітках не купала,
/ Чи ти мені, мамо, щастя не бажала? / 2

‒ Що я тебе, доню, у квітках купала,
/ Та й не дала щастя, бо й сама не мала. / 2

Летіла зозуля, на бережку сіла,
На бережку сіла та й стала кувать.

Та на бережку сіла та й стала кувати:
– Не чуть мого милого, ой не чуть, не видать.

Та не чуть мого милого, та не чуть, не видати,
Як піду в лісочок, ой два слідочки знать.

Шо первий слідочок – а коня вороного,
А другий слідочок – ой парня молодого.

Та піду в лісочок, та й зорву листочок,
А й позастилаю же ой милого слідочок.

Та щоб роса не впала, а пташки не ходили,
А мого й миленького же ой кращі не любили.

Та й одна полюбила, та й причарувала,
Не солону й рибку ой вечеряти дала.

– Ой вечеряй, козаче, та й не сумнівайся,
Як не маєш жінки, то со мною й зостанься.

– Ой маю я жінку та й ще діточок двоє,
Ще й діточок двоє, ой чорняві обоє.

Та не так тая жінка, як ті дві дитини,
Розривають серце ой на дві половини.

Ой тепер же я, браття, та й дураком остався,
На чужій сторонці ой про жінку признався.

На вгороді калинонька, на обніжку бузина,
/ Чоловік мій у дорозі, десь поїхав та й нема. / 2

Чоловіка виглядаю та й не знаю звідкіля,
/ А я піду пошукаю свого кума Василя. / 2

Борозенкою йшла – заросилася,
/ Я і з кумом Василем та й зустрілася. / 2

Що на кумі чобітки і з мережечкою,
/ Кум пішов бережком, кума – стежечкою. / 2

– Ой кумочко моя, горілочка при мені,
/ Щоб ніхто нас не побачив, посідаєм в бузині. / 2

На обніжку в бузині сидять куми двоє,
/ Напилися горілочки – веселі обоє. / 2

Напилися горілочки, стали щебетати,
/ Кума кума обнімає, давай цілувати. / 2

Як приїхав чоловік до своєї хати,
/ Де ж це жінка, що нема, та й пішов шукати. / 2

Ой пішов він лугом, потім перелугом,
/ Ой що ж за біда, колишеться бузина. / 2

Підходить тихенько, підходить близенько,
/ Як загляне в бузину – кум цілує куму. / 2

Як загляне в бузину, затріщало віття,
/ Витяг кума за рукав, жінку – за плахіття. / 2

На моєму ой подвір’ячку коня, коня випасала,
З глибокої ой криниченьки коня, ой коня напува[ла].

Що кінь ірже, ой води не п’є, доріженьку чує,
Десь мій милий, ой чорнобривий з другой, ой з другою ночу[є].

Ой якщо він ой у дорозі, то поможи, Боже,
А якщо він ой у другої, скарай, ой скарай його, Бож[е].

Половина ой саду цвіте, половина в’яне,
Усі хлопці ой на вулиці, а мого, ой а мого нема[є].

Ой давно, давно я у неньки була,
Та що вже ж тая стежка терном заросла.

Не так вона терном, як шипшиною,
Там, де я проходжала ще й дівчиною.

На третій годочок протопчу слідочок
Та до своєї неньки в вишневий садочок.

Сяду на калині та й стану кувать.
Та чи не вийде ненька рано води брать.

Вийшла, вийшла ненька найраніше всіх,
Та й набрала відерце найповніше всіх.

Не взяла водиці, а набрала слізок,
Та й пішла по світлицях будить невісток.

– Невісточки-дочки, слухайте мене,
Та щось у нашім саду за пташка кує.

– Ой та то ж не пташка, й не зозуленька,
Ой а то ж Ваша дочка-горювальничка.

Без щастя вродилась, без батька зросла,
Та з малих вона років служийми пішла.
(Та й на чужу сторонку горювать пішла.)

Ой дуб, дуб, дубе, дубе зелений, ніхто його не зрубав,
/ Під тим дубом зелененьким козак дівку вговоряв. / 2

Вговоряв він і вмовляв він, поки дівку з ума звів,
/ Ізвів з ума ще й з розума, сам сідає на коня. / 2

/ Сам сідає та й поїхав, а я кругла сирота. / 2

Ой нема такого літа, щоб сухий дуб листя мав.
/ Ой нема такого в світі, щоб багатий бідну брав. / 2

В нього вдома дві комори ‒ в мене й хатоньки нема,
В нього батько, в нього мати, а я кругла сирота. / 2

Ой летіла зозуленька, сіла на стодолі,
/ Виклювала пшениченьку, лишила полову. / 2

‒ Нащо мені та полова, як зерна немає,
/ Нащо мені та родина, як мами немає? / 2

У всіх мами, у всіх мами, а я тата маю,
Сім раз води я принесла з тихого Дунаю. / 2

Сім раз води я принесла, восьмий напилася,
Якби мала рідну неньку, я б не журилася. / 2

Ой вийду я на шпиль-гору та й почну кричати:
‒ Устань, устань, рідна мати, косу розплітати. / 2

Ой там на горі, ой там на крутій,
/ Ой там сиділа пара голубів. / 2

Вони сиділи, парувалися,
/ Сизими крильми обнімалися. / 2

Де взявся стрілець із-за крутих гір,
/ Розбив, розлучив пару голубів. / 2

Голуба убив, голубку прибив,
/ Узяв під полу, приніс додому. / 2

Насипав пшонця аж попід крильця,
/ Налив він водиці аж по колінця. / 2

Голубка не їсть, голубка не п'є
/ Та все на ту гору плакати іде. / 2

‒ Голубко моя, сизокрилая,
/ Чого ж ти такая клопітливая? / 2

Ой є й у мене сім пар голубів,
/ Лети й вибирай, може, там і твій. / 2

Я вже літала і вибирала,
/ Немає такого, як я втеряла . / 2.

Хоч пірˊячко єсть ‒ не той же пушок,
/ Не так він воркоче, як мій голубок. / 2

Ой у полі, в полі сухий дуб розвився,
/ Який брат був добрий, поки не женився. / 2

А як оженився, та взяв собі жінку,
/ Сказав: "Іди, сестро, в чужую сторінку. / 2

Ой ти, сестро, сестро, чого горда стала,
/ Сказав тобі "здрастуй" – ти не відказала". / 2

– Ой ти, брате, брате, я не горда стала,
/ За дрібними слізьми тебе не впізнала. / 2

Розгорайтесь, сухі дрова,
Розгорайтеся в печі,
/ – Ой куди ж ти, мій миленький,
Собираєсся вночі? / 2

Розгорайтесь, сухі дрова,
Я й водою розіллю,
/ – Переночуй, мій миленький,
Ой хоч ніченьку одну. / 2

– Ой радий я, моя мила,
Всі чотири ночувать,
/ Так боюся, моя мила,
Від походу відставать. / 2

– Ой не бійся, мій миленький,
Бо я рано устаю,
/ Заспівають перші півні,
То я тебе розбужу. / 2

– Сади ти, дівчино, край воріт вербу,
Куди буду їхать – до тебе зайду,
Да ростом, ті-да-рі-да ростом два,
Куди буду їхать, до тебе зайду.

– Садила, садила – не приймається,
Вже наше кохання розлучається,
Да ростом, ті-да-рі-да ростом два,
Вже наше кохання розлучається.

– Ой застели, мила, китайкою двір,
Щоб мій кінь вороний не помазав ніг,
Да ростом, ті-да-рі-да ростом два,
Щоб мій кінь вороний не помазав ніг.

– Бодай же ти, милий, цього не діждав,
Щоб твій кінь вороний китайку топтав,
Да ростом, ті-да-рі-да ростом два,
Щоб твій кінь вороний китайку топтав.

Усі гори зеленіють,
Усі гори зеленіють,
Тільки й одна та й гора чорна.

Та тільки ж й одна гора чорна,
Тільки й одна гора чорна,
Де сіяла та бідная вдова.

Та вона сіяла й волочила,
Та вона сіяла-волочила,
Слізоньками примочила.

Та летить ворон з-під гір, кряче,
Ой летить ворон з-під гір, кряче,
Ходить вдова, ходить та все плаче.

Ой зима люта налягає,
Ой зима люта налягає,
Сестра братіка й благає:

– Ой ти, брате-сокілоньку,
Ой ти, брате-сокілоньку,
Прийми мене хоч на дну зімоньку.

– Ой ти, сестро-перепілко,
Ой ти, сестро-перепілко,
Якби в тебе та й діточок не стільки.

– Та буду ж, брате, я вгождати,
Та буду ж, брате, я вгождати,
Дітей з хати буду виряджати.

Та ідіть, діточки, ж із хати,
Та ідіть, діточки, із хати,
Буде дядько й обідать сідати.

Бо не так дядько ж, як дядина,
Бо не так дядько, як дядина,
Сичатиме, як тая й гадина.

Та пішли ж діточки із хати,
Та пішли діточки із хати,
Свого батенька в полі шукати.

Та найшли в полі домовину,
Та найшли ж в полі домовину,
Свого батечка могилу.

– Та ти ж, могило, розступися,
Та ти ж, могило, розступися,
Устань, тату, та нами розпорядися.

Чотири воли пасу я
У вишневому садочку,
/ Милий покохав другую,
Лишив мені сина й дочку. / 2

А я дітей виростала,
Виростала й научала:
/ – Будьте, діти, ви щасливі,
І в коханні незрадливі. / 2

Піди, доню, до батенька,
Уклонися йому в ноги,
/ Нехай прийде у суботу
Розплітати русу косу. / 2

– Не піду я до батенька,
Не вклонюся йому в ноги,
/ Сама вміла виростати,
Сама буду розплітати. / 2

Чотири воли пасу я
У вишневому садочку,
/ Милий покохав другую,
Лишив мене одиночку. / 2

Що вже петрівочки дві неділечки ‒
В мене голосочок, як у діво[чки]. Гу!

Що вже петрівочка да минається ‒
В мене голосочок да теряє[ться].

‒ Ой посію рожу да над водою.
Чи не піде дощик да стороно[ю]?

Стороною дощик, да стороною,
Да на мою косу да русяву[ю].

Да на мою косу да русявую,
Та на мою м’яту кучеряву[ю].

Ходить кониченько біля річеньки,
За ним козаченько да й з гнуздечко[ю].

‒ Ой постій же, коню, загнуздаю,
Та до своєй дівчини та завіта[ю].

Як піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум на чу…, ой на чужу сторон[у].

Щой в чужій же сторінонці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, ой співа соловей[ки].

Співай, співай, соловейко, двома голосами,
А я сяду та й заплачу дрібни..., ой дрібними сльозам[и].

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, та й до ..., та й до мого род[у].

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала, мати дочку та й ста..., ой та й стала журить[ся].