Пісні

/ А ми сядем да поїдемо, / 2
Й а Женічку да й покинем.

/ Миколаю да й накажемо: / 2
– Не бий її да й нагайкою.

/ Не бий її да й нагайкою, / 2
Назви єї да й хазяйкою.

/ Не бий її да й дубиною, / 2
Назви її да й дружиною.

/ Даєш мати да й не жалуєш, / 2
Да й світ милий да й зав’язуєш,

/ Чорною да хустиною / 2
Із чужою да дитиной(у).

/ Чорною да нерівною / 2
Із чужою да й не рідной(у).

Береза сира в печі не була,
/В печі не була, палко горіла/2

В печі не була, палко горіла,
/Свекруха лиха огонь залила/2

Свекруха лиха огонь залила,
/Щоб я, молода, не вечеряла/2

Щоб я, молода, не вечеряла,
/Без вечероньки спатоньки лягла/2

Заснула я сон, як місяць зійшов,
/Заснула тоді, як милий прийшов/2

Ой, прийшов милий, в окно стукає,
/В окно стукає, милу гукає/2

Чи ти, мила, спиш, чи ти так лежиш,
/Що ти до мене та й не говориш?/2

Я, милий, не сплю, да все думаю,
/З ким я, молода, доживать буду/2

Доживай, мила, доживай одна,
/Бо у мене єсть милая друга/2

Вітер з поля да хвиля з моря,
/ Ой, да й довела любов, ой, до горя. / 2

Як з любові да світ кружитса,
/Ой, да й на плєчо орьол садітса. / 2

‒ Ой ти й орле, да сизокрилай,
/ Скажи мені правдоньку, де мой милой? / 2

‒ Ой, а твій милий да на роботі,
/ Ой, да на літєйному на заводі. / 2

‒ Що він робить да виробляє?
/ ‒ Ой, да й мідни трубоньки виливає. / 2

Ой, де взялися да вражі люди,
/ Ой, да й поламали мідні труби. / 2

Поламали да потрощили,
/ Повен завод пароньки напустили. / 2

Пошла да паронька по заводу,
/ Да й пошла неславонька по народу. / 2

Да й пошла неславонька по народу,
/ Да й на тую дівчину, що без роду. / 2

А я тої славоньки не боюся,
/ Да й на тій же дівчині й оженюся. / 2

Вітер з поля да хвиля з моря,
/ Ой да й довела любов, ой до горя. / 2

Як з любові да світ кружитса,
/ Ой да й на плєчо орьол садітса. / 2

‒ Ой ти й орле, да сизокрилай,
/ Скажи мені правдоньку, де мой милой? / 2

‒ Ой, а твій милий да на роботі,
/ Ой да на літєйному на заводі. / 2

‒ Що він робить да виробляє?
/ ‒ Ой, да й мідни трубоньки виливає. / 2

Ой, де взялися да вражі люди,
/ Ой да й поламали мідні труби. / 2

Поламали да потрощили,
/ Повен завод пароньки напустили. / 2

Пошла да паронька по заводу,
/ Да й пошла неславонька по народу. / 2

Да й пошла неславонька по народу,
/ Да й на тую дівчину, що без роду. / 2

‒ А я тої славоньки не боюся,
/ Да й на тій же дівчині й оженюся. / 2

Да повій, вітре, да буйнесенький,
Да з глибокого яру.
– Прилинь, милий, да мій миленький,
З далекого краю.

– Да ой рад би я да повіяти –
Яр дуже глибокий,
Ой рад би я прилинути –
Та й дуже дальок.

Да як я свого да миленького
В похід виряжала,
Дала йому да зазуленьку,
Щоб рано кувал(а).

Да дала йому да зозуленьку,
Собі – соловейка.
Нехай йому да тяжко й важко,
Мені – веселеньк(а).

Да летить галка да через балку,
Літаючи, кряче.
– Передай же да ти дівчині,
Най вона не плач(е).

Да нехай вона да й не плаче,
Бо я не журюся,
Нехай вона да заміж іде,
А я й оженюсь.

– Да бодай тебе да й оженила
Лихая година,
Й а зв’язала да білі ручки
Малая дитин(а).

Додому, додому, дружино моя,
/ Не пила, не їла худоба моя. / 2

Не пила, не їла худоба моя,
/ Ой давно я, давно в батенька була. / 2

Ой давно я, давно в батенька була,
/ Вже ж тая стежечка терном заросла. / 2

Ой заросла терном, ще й шипшиною,
/ Де я походила ще дівчиною. / 2

Де я походила, ходить не буду,
/ Кого я любила, любить не буду. / 2

Дощик іде, дощ іде, до дубочка лине,
/ Козак коника, коника веде, а дівчина кличе. / 2

– Ой хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
/ Ой рад би я тебе брать, та не велить батько. / 2

Ой не велить батько, вся й моя родина,
/ Ти, дівчино-серденя, личко як калина. / 2

Личко як калина, васильками пахнеш,
/ Буду цілувать, поки ти не заснеш. / 2

/ Цілував-милував, не націлувався,
/ Як у саду соловей не нащебетався. / 2

Соловей щебетав, зозуля кувала.
/ – Ой якби ти, мати, знала, з ким я жартувала. / 2

Ой якби мати знала, з ким я жартувала,
/ Доти б мене, молоду, гулять не пускала. / 2

Закотився місяць за синюю хмару,
/ Шукає матуся своїй дочці пару. / 2

Шукає, шукає багатого сина,
/ А її кохає бідна сиротина. / 2

Кохає, кохає та думає брати.
/ – Не мішай любові, моя рідна мати. / 2

Не мішай любові, моя рідна мати,
/ Бо як помішаєш, та й будеш ховати. / 2

Позволь мені, мати, явора зрубати,
/ Явора зрубати, труну збудувати. / 2

Труну збудувати на чотири боки,
/ Щоб вона стояла аж двадцять два роки. / 2

Стояла, стояла да й почала гнити,
/ Щось із тої труни стало говорити. / 2

Щось із тої труни стало говорити:
/ – Або пару дайте, або порубайте. / 2

Й один місяць сходить,
Й а другий заходить,
/ Козак до дівчини,
Ой щовечора ходить. / 2

– Не ходи, козаче,
Не ходи до мене,
/ Бо любов невірна,
Ой не візьмеш ти мене. / 2

– Ой хоч я не візьму,
Да хоч находжуся,
/ Я з тобою, серце,
Ой хоч наговорюся. / 2

Й очі мої, й очі,
Що ви думаєте?
/ Всю ніч на розмові,
Ой удень дрімаєте. / 2

/ Й усі гори зеленіють, / 2
Де багаті жито сіють.

/ Тільки одна гора чорна, / 2
Де сіяла бідна вдова.

/ Ой, сіяла, волочила, / 2
Слізоньками примочила.

/ Чорна хмара наступає, / 2
Сестра з братом розмовляє:

/ – Ой братіку, сокілоньку, / 2
Прийми й мене на зимоньку.

/ – Сестро моя, перепілко, / 2
Як у тебе діток стілько.

/ – Ой братіку, не лякайся, / 2
Моїх діток не цурайся.

/ Ой як сядеш обідати, / 2
Мої діти вийдуть з хати.

/ – Ідіть, діти, ідіть з хати, / 2
Буде дядько й обідати.

/ Ідіть, діти, на долину / 2
Шукать батькову могилу.

/ А ще дядько не зобідав, / 2
Як син батька перевідав.

/ – Й устань, батьку, й устань з гробу, / 2
Горе жити коло роду.

/ Й устань, батьку, з домовини, / 2
Горе жити й у родині.

Котилася ясна зора з неба
/ Да й упала в воду. / 2

Журилася молода дівчина
/ Да своєю бідою. / 2

– Ой хто ж мене, да молоду дівчину,
/ Да й проведе додому. / 2

Й обизвався козак молоденький
/ На вороному конє. / 2

– Гуляй, гуляй, да й молода дівчина,
/ Я проведу додому. / 2

– Проводь, проводь, да молодий козаче,
/ Да проводь, не барися. / 2

Бо за мною, ох, мною молодою,
/ Да весь рід зажурився. / 2

Не так же рід, да як рідная мати,
/ Да як рідная мати. / 2

Хочуть мене, да й молоду дівчину,
/ За нелюба отдати. / 2

Над моєю хатиною чорна хмара стала.

Чорна хмара стала.
А на мене, молодую, поговір да слава.

Поговір да слава.
Поговорку не боюся,
Я й на славу стану.

Я й на славу стану.
Загадаю миленькому
Велику загадку.

Велику загадку,
Щоб помостив через Дунай
Широкую кладку.

Широкую кладку.
Ой ти пойдеш попереду,
А я – за тобою.

А я й за тобою.
Ти вмиєшся царським зіллям,
А я – калиною.

А я – й калиною.
Ти й утрешся платком білим,
А я – хустиною.

Над моєю хатиною
Да чорна хмара стала.

Чорна хмара стала,
Й а на мене, молодую,
Поговир та слава.

Поговир та слава,
Поговору не боюся,
А на славу стану.

А на славу стану,
А я свой(о)му миленькому
Загадаю загадку.

Загадаю загадку,
Щоб помостив через Дунай
Широкую кладку.

Широкую кладку,
Ой ти підеш попереду,
А я за тобою.

А я й за тобою,
Ти вмиєшся царським зіллєм,
А я – калиною.

А я й калиною,
Ти й утрешся платком білим,
А я – хустиною.

А я хустиною,
Останешся нежонатим,
А я – дівчиною.

/ – Ой журавко, журавко, / 2
Чого кричиш щоранку?

/ – Як же мені не кричать, / 2
Як так високо літать.

/ Ой високо, високо, / 2
Дунай-річка – далеко.

/ А матінка – близенько, / 2
І згадає легенько.

/ Як вечерять сідали, / 2
То всі ложки считали.

/ – Одна ложка лишня є, / 2
Десь у мене дитя є.

/ Одбилося й од роду, / 2
Як той камень у воду.

/ Упав камень – да й лежить, / 2
На чужині горе жить.

/ На чужині горе жить, / 2
Не дай, Боже, заболіть.

/ Не дай, Боже, заболіть, / 2
Нема кому пожаліть.

/ А ще гірше помірать, / 2
Нема кому й поховать.

/ Поховає чужина, / 2
Не заплаче родина.

– Ой зийди, зийди, зіронько вечірняя,
Ой, вийди, вийди, дівчино чорнява.

– Ой хоч я зійду до неба досвітити,
Ой хоч я вийду, не буду говорить.

Зіронька зійшла – все поле й освітила,
Дівчина вийшла – смутна й невесела.

Дівчина вийшла – смутна й невесела.
– Що ти, дівчино, сьогодні вечеряла?

– Не вечеряла й не буду й обідати,
Вийшла гуляти, милого й одвідат(и).

Чи він слаб лежить, чи вмірати думає,
Мене, молоду, покидати дума.

– Я й слаб не лежу, вмірати не думаю,
Тебе, молоду, покидати дума(ю).

Ой ти, дівчино, пахуче й зіллячко,
Не брав я тебе, просю на весіллячк(о).

– Не брав ти мене, не бери мого роду,
Щоб ти женився щомісяця й щогод(у).

Ой куда ж мий виночок попливе,
Туда мене мий батенько заміж дає.

Ой поплив же мий віночок йа в овес,
Не дай мене, мий батенько, за десь.

Ой поплив же мий віночок йа в пшеницю,
Не дай мене, мий батенько, за границю.

Ой поплив же мий виночок до краю,
А я в свого батенька гуляю.

А я в свого батенька гуляю,
Вишитими рукавами махаю.

Вишитими рукавами махаю,
Чорними бровами моргаю.

Ой там на горі, ой там на крутій,
/ Ой там сиділо пара голубів. / 2

Вони сиділи, парувалися,
/ Сизими крильми обнималися. / 2

Де взявся стрілець, стрілець-молодець,
/ Розбив-розлучив пару голубів. / 2

Він голуба вбив, голубку зловив,
/ Й узяв під полу, приніс додому. / 2

Насипав пшонца аж по колінца,
/ Налив водиці по самі вінця. / 2

Голубка не їсть, голубка не п’є,
/ Да все на ту гору плакати іде. / 2

Покосили сіно, й на сіно й а й негода,
Плакала й ридала дівчи..., дівчина молода.

Плакала й ридала, з личенька й а змарніла,
Що не до любові парня, парня полюбила.

Що й не до любові да ще й не до речі
Розпустила коси й а всте…, й а встелила плечі.

Коси розпустила, плечі й а встелила,
Молодому парню жалю, жалю наробила.

Ох жалю мій, жалю, великий й а печалю,
Любив козак дівку – тепер, тепер покидає.

Любив козак дівку, посватали люди,
Мені молодому паро…, пароньки не буде.

Тилько тої пари, що й оченьки да кари,
Тільки до любові, що чор…, що чорниє брови.

– Чорни брови маю, да й не оженюся,
Піду до річеньки, да й у…, ой да й утоплюся.

– Не топись, козаче, даром душу згубиш,
Ходім повінчаймось, коли, коли вірно любиш.

Їхали вінчацца, попа й нема вдома,
Чи твоє нещастя, чи мо..., чи моя й недоля.

Понад нашим яром – да пшениченька ланом,
/ Горою – й овес. / 2

– Да не по правді, козаче,
Не по правді, соколю,
/ Зо мною живеш. / 2

Да як прийде той вечор,
Да вечор, вечорочок,
/ До другої йдеш. / 2

А мені, молоденькій,
А мені, молодесенькій,
/ Жалю завдаєш. / 2

– Да й посади ти, мила,
Посади, чорнобрива,
/ В воротях вербу. / 2

Да скуда не приїду,
Да скуда я не прийду,
/ До тебе зайду. / 2

– Да скільки б не садила,
Да скільки б поливала,
/ Не приймається. / 2

Да любов наша вірна,
Да любов дорогая
Розлучається.

Попид яром, яром
Да й пшениченька ланом,
Горою – овес.

Горою овес,
– Да й не по правді, козаче,
Не по правді, соколю,
Зо мною живеш.

Зо мною живеш,
Да як прийде той вечор,
Да й вечор, вечорочок,
До другої йдеш.

До другої йдеш,
А мені, молоденькій,
А мені, молодесенькій,
Жалю завдаєш.

Жалю завдаєш,
– Да посади ти, мила,
Посади, чорнобрива,
В воротях вербу.

В воротях вербу,
Да й с куда я не прийду,
Да с куда не приїду,
До тебе зайду.

До тебе зайду,
– Да скільки не садила,
Скільки не поливала,
Не приймається.

Не приймається,
Да любов наша вірна,
Да й любов дорогая
Розлучається.

/ Тиха-тиха й на мори погода / 2
/ Нема мого милого з похода. / 2

/ Й а ще тихше на те літо буде, / 2
Як мій милий з заходу прибуде,
Як мій милий з пахода прибуде.

/ Прибуває милий із паходу / 2
/ Да й застає милу нездорову. / 2

/ – Здоров, мила, здоров, чорнобрива. / 2
/ Де взялася на руках дитина? / 2

/ – Була в мене циганочка вранці / 2
/ Да й забула дитину на лавці. / 2

/ – Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива, / 2
/ Бо не така циганська дитина. / 2

/ Бо циганське чорне да кудраве, / 2
/ А чужецьке біле да рум’яне. / 2