Пісні

І ти ж, мой сад, ти ж мой сад, сад зельоненькой,
Як ти рано цвіцеш, осипаєшся.

Як ти рано цвіцеш, осипаєшса.
‒ Куда, рідной дружок, забіраєшса?

Ці в паход, ці в паход, ці в дороженьку?
Переночуй, дружок, хоть цю ноченьку.

‒ Ох, я рад ночовать, хоть і двє ноченькі,
Да й боюса тебе, що й приспіш ти мене.

‒ Ох, не бойса ж мене, не присплю я ж тебе,
Я й пораньше встаю, то й тебе ж побуджу.

Й уставай, мілєнькой, бо вже день білєнькой,
Бо вже позна зора, уставаті ж пора.

‒ Да я всю ж ночку ж не спав, да й травіченьку рвав,
Да й травіченьку рвав, да й до ран прикладав.

Ох, ві ж, рани ж моє, ві тяжолиє мнє,
Ви кругом й обішлі, да й до серденька ж дойшлі.

Да ой лєтєла да зозуленька через сад, куючи,
Заплакав же да козаченько, й од дивчини йдучи.

‒ Ой нє ходзі, да розкудравой, да келє мого саду,
Да й не топчи ж, да розкудравой, да мого вінограду.

Не для цебе, да розкудравой, да сад я посаділа,
Да й для того, да гультяєнька, що й вірно ж любіла.

Ой, любіла, да й кахала, да й велікого пана,
А пан п’є, ще й гуляє, да руси ж кудрі має.

Руси кудрі, да чорні брови, да ліченько рум’яне,
Як побачу, то й заплачу, да по йом серце в’яне.

Е, ой не стой, стой, вербонько, над водою,
Да й не похожа водіца під тобою.

Ні цебе пиці, ні цебе навариці,
Да й только тобою ж, нелюба, й отравіті.

‒ Отравила люба холодною водою,
Да не нажиласа, серденько, я й з тобою.

Й озьму ж відерце, да пойду по водіцу,
Й а ж мой мілєнькой цілує молодіцу.

Годє, мілєнькой, да годє цоловаці,
Да ходзі ж, мілєнькой, вечеру вечераті.

‒ Вечерай, міла, да вечеряй, здорова,
Да бо мнє ж престоїть до войска ще й дорога.

‒ Да кому ж дорожка, а менє ‒ шляшок битой,
Да кому войночка, а мені ‒ віночок звітой.

Е, поєхав мой милий по журавіни ж, по журавіни,
Загубів коніка, Боже мой милий ж, Боже мой мілий.

Ні слєду ж, ні слєду, ні дороженькі ж, ні дороженькі,
Поєхав мой мілой на вороженькі ж, на вороженькі.

Дорожка ж ‒ ворожка, правди не скаже, справди ж не скаже,
З ким моя мілєнька, спатонькі ляже, спатоньки ляже.

Ой ляже, ой ляже сама з собою, а сама з собою,
Кулачок ‒ під бочок, під головою, під головою.

Єк озьму котіка за чорни вушкі, за чорни вушкі,
Да кіну котіка в бєли подушкі, в бєли подушкі.

Ей, Боже мой, Боже, да Боже мой єдіний,
Да не дав Бог мнє щастя, як мойой родіні.

А в моє родіни да жито ж улягає,
А в мене ж, молодого нічого немає.

А в моє родіни да жито, ще й пшеніца,
А в мене, молодого, підбіл да й метліца.

Як насєю жита, то нема кому ж жаті,
Як прийде ж цемна ночка, ні з кім розмовляці.

‒ Ой синку, мой синку, да в тебе дєньог много,
Да купі ж собє ж, синку, коня вороного.

Купі собє, синку, да коня вороного,
Да й постав на стайні, розмовляй до його.

‒ Ой коб тобі, маці, да так важко ж канаті,
Як мнє тяжко ж важко з конєм розмовляті.

Як дам коню сєна ‒ да по самі колєна,
Як дам коню ж й-овса ‒ по саміє преса.

То конь овес поєсть, а на сєнє ж ляже,
А мнє ж, молодому, правдоньки не скаже.

Ой коню мой, коню, а що тобє ж до дєла,
А що тобє ж до дєла, чи й овес, ці сєно.

‒ Ой мнє не до дєла да ні й овес, ні сєно,
А только надоєлі шльожкі да й дарожкі.

Шо дорожкою єдеш, то й не напасаєш,
А повз криніцу єдеш, то й не напойваєш,
А повз корчонку ж єдеш, то і заєждаєш.

Да мене поставіш да сиру землю гризці,
Й а сам й у корчонку мед-гарелку піці.

Ой да не путаєш, да почом й овса ж мерка,
Да стоїш, путаєш, почом мед-гарелка.

Зийшов місяц, зийшов ясний, зийшов місяц вісоко,
/ Подівіся, да молода дєвчіно, як зайшов я далеко. / 2

Як зайшов я за круту гору, стала дівчина гукать:
/ ‒ Ой, верніса, да любий мій козаче, щось маю тобі сказать. / 2

‒ Не вернуса, дзівчинонько, бо й не маю до кого,
/ Був я вчора да під твоїм окенцем, ти кохала другого. / 2

‒ Не кохала я козаче, не кохала ж нікого,
/ Ішов Ваня, да просив з рожи квітку, подала через вікно. / 2

‒ Требе було, дівчинонько, з рожі квітки да й не брать,
/ Було б тобі, молода дівчино, нас двох разом не кохать. / 2

‒ Козаче, козаче, да чого й зажурився?
Чи воли присталі, чи з дорожкі збівса?

‒ Воли не присталі, да з дорожкі не збівса,
Того зажуривса ж ‒ молодий оженівса.

Молодий оженівса, да пошов у салдати,
Ой як тужить-плаче, по йом стара й маці.

Не плач, стара маці, да бо ти вже старая,
Ох, нехай же плаче жонка молодая.

Жонка молодая, да малая деціна,
Ох, як же ж при тому веліка родіна.

Родіна гуляє, да родіна спеває,
А мнє, молодому, жалю задаває.

Нє війтєса, чаєчки, над морем, бо й нєт куда дальше лєтєть.

Лєтітє в Сібірь, у край дальокой, нєсітє пєчальную звєсть.

Фашисти сражаліса сражонним, что третім полком же ішлі.

Оруж’я у ніх же нє хватало, патронов совсєм нє було.

Ой там у лісу, да й у лісочку, боєц молодой помірал.

Склонішившись на грудь да головою, тіхєнько родних вспомінал.

‒ Прощай-ка, папаша і мамаша, прощай, дорогая сем’я.

Прощайтє ві, братья мої, сьостри, а здраствуй, сирая земля.

/ ‒ Ой журавко, журавко, / 2
Чого кричиш, щоранку?

/ ‒ Ой як же мні не крічать, / 2
Бо й так вісоко летать.

/ Бо й так вісоко лєтать, / 2
На чужині моя мать.

/ Вона мене жадає, / 2
Як вечерать сідає.

/ Як вечерать сідає, / 2
То й ложечки щитає.

/ Одна ложка лішняя, / 2
Одна дочка родная.

/ Одбіласа от роду, / 2
Як той камень об воду.

/ Не дай, Боже, заболєть, / 2
Бо й нєт кому пожалєть.

/ Не дай, Боже, помірать, / 2
Бо й нєт кому похавать.

/ Ой поросці, кропе, / 2
/ Повіше й а города. / 2
/ ‒ Ой не ході, старий, / 2
/ До мене, молодоє. / 2
/ Бо я старенького / 2
/ Ізроду не любіла. / 2
/ Бо я ж єго слєдкі / 2
/ Каменєм закоціла. / 2
/ Ой як цяжко-важко / 2
/ Каменю коціціса. / 2
/ Іще цяжей-важей, / 2
/ Старому женіціса. / 2
/ ‒ Ой ході ж, молодий, / 2
/ До мене, молодоє. / 2
/ Бо я ж молодого / 2
/ Ізроду да любіла. / 2
Да я ж єго слєдкі, то я ж єго слєдкі
/ Перстьонком закоціла. / 2
/ Ох як льохко, льохко, / 2
/ Перстьонку дкоціціса. / 2
/ Іще й льогчей-луччей, / 2
/ Молодом женіціса. / 2

Ой сонечко й заходіть за тьомниє лєса,
/ Там птічкі пєлі пєсні на разни голоса. / 2

Ой там в лєсу, в лєсочку ізбушка стояла,
/ Й а в той старой ізбушкє ж й удовушка жила. / 2

Однажди два героя, просіліс ночовать:
/ ‒ Любімая хазяєчка, пусті нас переспать. / 2

‒ В колхозі я робіла, домой позно прішла,
/ Я в пєчкє не топіла, гостєй я не ждала. / 2

Одзін герой заходзіт, садітса за столом,
/ Другой герой заходзіт, заводіть розговор: / 2

‒ Чи взнала ти, хазяєчка ж, мужа своєго,
/ Чи взнала ти, хазяєчка, синочка родного? / 2

‒ Я мужа не узнала, бо муж сільно сєдой,
/ Синочка не узнала, бо син дважди герой. / 2

Ой там коло речкі, ой там біля броду, да ей,
/ Кличе козак дєвку к собі й у комору. / 2

‒ Не пойду ж, козаче, не пойду, соколе, да ей,
/ Я ще й молоденька, боюс поговору. / 2

‒ Не бойса, дивчино, не бойса нічого, да ей,
/ Козак молоденький не зрадзів нікого. / 2

‒ Не спала я ж нічку, не спала другую, да ей,
Й а на третю ночку ‒ взяла да й заснула,
Козак насмеявса ‒ дивчина й ни чула.

‒ На тобі, дивчино, сто рублєй на міло, да ей,
/ Сто рублєй на міло, а двєсті ж ‒ на піво. / 2

Мілом намівайса, півом напівайса, да ей,
Щоб маці не знала, що з козаком спала.

‒ Сколькі не вмівалас, сколькі напівалас,
/ Ни буду такою, як була я вчора. / 2

Ой у полі, в полі сухий дуб розвивса,
/ Тоді брат був добрий, коли не женився. / 2

А як оженився, да й взяв братовіцю,
/ Та й став віганяти рідную сестрицу. / 2

‒ Чи я тобє, братко, сорочкі ж не прала,
/ Що ти виганяєш, шоб я йшла-страдала? / 2

Чи я тобі, братку, сорочкі ж не шила,
/ Що ти виганяш, щоб я йшла-служила? / 2

Ой у полі, в полі сестра жито жала,
/ Єхав брат на коню, сестра не впізнала. / 2

‒ Ой чого ти, сестро, така горда стала,
/ Сказав тобі "здраствуй" ‒ ти не відказала. / 2

‒ Ой того я, братку, така горда стала,
/ За дрібними сльозами тебе на впознала. / 2

Ой уже весна, да й уже кресна,
/ Із стрих вода каплє, / 2
Да із стрих вода каплє.

/ Мандровонька пахне, / 2
Да й мандровонька пахне.

‒ Ой мандруй, мандруй, да й плісаченьку,
/ Жовтимі пескамі, / 2
Да й жовтимі пескамі.

‒ Обліваєтца моя мілая,
/ Дробнимі слоьзкамі, / 2
Да й дробнимі сльозкамі.

Ой пливе човень, да й води повень,
/ Коб вон не хітнувса, / 2
Да й коб вон не хітнувса.

‒ Поєхав мілий на плісаченьки,
/ Коб вон не вернувся, / 2
Да й коб вон не вернувся.

Ой не дай, Боже, да й не судь, Боже,
/ Що я зговорила, / 2
Да й що я зговорила.

Ой кобі мого да й міленького,
/ Пречиста зносіла, / 2
Да й пречиста зносіла.

Пойду по садочку, да й нарву лісточкув,
/ Да й понакриваю мілому ж слєдочок. / 2

Щоб роса не впала, пташки не ходзілі,
/ Щоб мого мілого другі ж не любілі. / 2

Другі полюбілі, да й причаровалі,
/ Несолону страву вечерать давалі. / 2

‒ Вечерай, козаче, да й не сомнєвайса,
/ Коли не жонатий, ночовать останьса. / 2

‒ А я маю жинку, ще й діточок двоє,
/ Ще й діточок двоє, черняві ж обоє. / 2

‒ Дурний ти, козаче, дураком й оставса,
/ Коли на чужині всю правду ж признавса. / 2

Послєдній, их, нинєшньой деньочок,
Гуляю з вами, я ж друзья.

А завта рано, чуть свєточок,
Заплаче вся моя сєм’я.

Заплачуть браття, моє сьостри.
Заплаче мать моя й отєц.

Заплаче тая дорогая,
З которой три года гуляв.

Заплачуть, ох, да браття й сьостри,
З которимі часто випівав.

Сьвятая Варвара церкву збудувала. Радуйся,
Радуйся небо, земля веселися, Христос народився.

Церков збудувала з трома куполамі. Радуйся,
Радуйся небо, земля веселися, Христос народився.

З трома куполамі і з трома вікнамі. Радуйся,
Радуйся небо, земля веселися, Христос народився.

Першеє віконце ‒ то яснеє сонце. Радуйся,
Радуйся небо, земля веселися, Христос народився.

Другеє віконце ‒ світиць ясний місяц. Радуйся,
Радуйся небо, земля веселися, Христос народився.

Третєє віконце ‒ світять ясни зори. Радуйся,
Радуйся небо, земля веселися, Христос народився.

Та ячмень жала ж, ячмень жала,
Да солома ж пов’яла.
Да солома ж пов’яла, да заболєла ж головонька,
Да нездорова стала.
Да нездорова стала, да шкода, шкода ж недзєлєнькі,
Да шо я ж не гуляла.
Да шо я ж не гуляла, а іще шкоднєй ‒ вечорочка,
Шо й не розмовляла.

/ Як пойду я, гукаючи, / 2
Свою долю шукаючи.

/ Й-отозвалас моя й доля / 2
На том боци серед мора.

/ ‒ Пливі, доля, за водою, / 2
А я слєдом за тобою.

/ Да й припливи к бережечку, / 2
Да й сядомо на песочку.

/ Да й сядомо на песочку, / 2
Напішомо на лісточку.

/ Напішомо на лісточку, / 2
Да й пошльомо до родочку.

/ Напішомо на папери, / 2
Да й пошльомо до мацери.

/ Нехай маці ж гете знає, / 2
На чужину й не й оддає.

/ Бо чужина не родіна, / 2
Надєєчку не вучила.