І йа, що же тая бєдна вдовонька діє?
Неоране поле – а пшениченьку же сіє.

Ой, посіявши, стала вона волочити.
Поволочивши, стала Бога просити.

– Зароди, Боже, ту пшениченьку в полю,
На людськую байку, на вдовиную долю.

Ой ще вдова та й до хати не прийшла,
А вже люди кажуть, що пшениченька зійшла.

Ой ще й вдова да на лавку не сіла,
А вже люди кажуть, що пшениченька спіла.

Ой пошла й увдова ту пшеницу глядіти,
А там вивела перепілочка діти.

Ой, хто забере перепілчини діти,
Ой, той же буде штири роки хворіти.

Ішли чумаки чотири года
Да не бачили пригодоньки з роду некогда.

Ох, один же чумак упав та й лежить,
Да нихто ж його не спитає, що в його болить.

Ой болить ув його живіт, голова:
– Да рятуй, рятуй, отамане, – чужа сторона.

Ривнули воли із броду, йдучи,
Да помер, помер наш хазяїн, з пахода йдучи.

Ривнули воли на зелений гай,
Да помер, помер наш хазяїн, некому й не жаль.

А вчора звечора,
А вчора звечора,
З небесного двора,
З небесного двора.

Прийшла до нас новина,
Прийшла до нас новина,
Породила дєва сина,
Породила дєва сина.

Сина оді(и)ного,
Сина одиного,
Бога правєдного,
Бога правєдного.

Там ангели грали,
Там ангели грали,
Бога прославляли,
Бога прославляли.

А ми також, люди,
А ми також, люди,
Бога прославляймо,
«Слава в вишніх» заспіваймо.

Пісня 1 (коли дружка пришиває квітки весільним гостям)

Дружечка сугрішила, ої,
Дружечка сугрішила,
Й у в(и) неділю квітки шила(о).

Їй(ї) треба заробити, ої,
Їй треба заробити,
Черевичків купити.


Пісня 2 (коли бояри сідають за стіл)

Й увогнулися лавки, ої,
Й увогнулися лавки,
Як сіли бояроньки.

Іще лучше вогнутса, ої,
Іще лучше вогнутса,
Як горілки нап’ютса.

Горілочки солоденькії, ої,
Горілочки солоденькії
Од Волючки молоденькії.

Зеленая дубровонько,
Як ти рано зашумєла.

Як ти рано зашумєла,
Да голосненько задзвенєла.

– Ой, як же мнє не шумєти,
Да голосненько й не дзвенєти?

Через мене татари ідуть,
Да через мене й коня ведуть.

Через мене коня ведуть,
Да й об мій корень копитом б’ють.

Йой давно-давно ж я ув роду була,
Ой вже моя доріжка дерном заросла.

Ой не так же дерном, як калиною,
Ох, де я проходила ще й дівчиною.

Де я проходила ще й дівчиною,
Ох, носила медочок вечориною.

Носила медочок вечориною,
Ой чарувала хлопца под лєщиною.

Ой я теє дерно в куски посечу,
Ох, червону ж калину в пучки пов’яжу.

Червону й калину в пучки пов’яжу,
Ох, я ж до свого роду крильму полетю.

Залетю ж до роду, стану при зорі,
Ох, ходить стара мати по своєм дворі.

Ходить стара мати по своєм дворі,
Ой розбужає синов, синочков своїх:

– Устаньте синочки, синочки мої,
Ох, що ж у нашом саду да й за диво є.

Що й у нашом саду да за диво є,
Ох, сива зозуленька десь спорікує.

– Ой то не зовзуля, то наша сестра,
Ох, тут вона ж родилас, тут вона зросла.

Тут вона родилас, тут вона зросла,
Ох, в далеку сторону да й замуж пошла.

Йой, за вал(яг)ом, валом зелененьким,
Там дівчина рвала льон.

Там дівчина рвала льон.
Вона рвала да й ще й поривала,
На долину стелила.

На долину стелила.
Нема того парня молодого,
Що я вєрно любила.

Що я вєрно любила.
Полюбила парня молодого –
Тепер люди сміютса.

Тепер люди сміютса.
Що вже в того парня молодого
Два кайдали куютса.

Два кайдали куютса.
Ізкували, правди не сказали,
Назад ручки зв’язали.

Назад ручки з(в)’язали.
Да й повели парня молодого
Всьо й битими шляшками.

Всьо й битими шляшками.
Стоїть дівка й ув нових воротях,
Й обливатса сльозами.

Йой навколо й болотечка,
Там гуляла й молодечка.

Як гуляла, так гуляла,
Да свою долю проклинала:

– Щоб я знала, щоб відала,
Що ж моя доля й така й будеть,

То я в батька посиділа б,
Да готовеє пила б, ой, їла б.

Пила б, їла б готовеє,
Накладала б шовковеє.

Йой пойду я, куда вік не ходила,
Чи не знайду ж я, кого вірно любила.

Ой кого любила, ой стоїть за плечами,
Ой кого не знала – з тим на шлюбоньку стала.

– Ой не стій, не стій, мій люб, за плєчами,
Не проймай мене да своїми очами.

– Ой, як же мені за плєчами не стояти,
Я ж любив, кохав, не судилося взяти.

Я любив, кохав, не судилося взяти,
Не спозволив Бог, не спозволила мати.

Ой не так мати, так як меншая сестра:
– Не бери, братко, бо й без доленьки росла.

Ой без долі росла, а без щастя родиласа.
Не бери, братко, бо ж не тобі судилас(а).

Йой якеє стало диво,
Що при месяце в пана(о) о жниво.

Зорі сходять, снопи зносять,
При мєсяце й копи о кладуть.

При мєсяце копи кладуть,
Сонце сходить – додому ідуть.

Йой, убрали Куста й уви зеленеє кльони,
Поведемо Куста до пана й уви покой.

Поведемо Куста до пана й уви покої.
Ой вийди, панє, дай Кустові золото(го).

Йов, нашого Куста ніженьки невелечки –
Треба вкупити Кустові черевечки.

Ой коло Куста сочовиченька й гу(о)ста
Хто її скосить, той Куста попрос(ить).

Ой убрали Куста й уви зеленеє зіллє,
Поведемо Куста господару на подвір’(я).

Вийди, господиня, ти на Куста подивиса.
Чи доларами, чи золотом росплатис(я).

Йов, нашого Куста ніженьки невелички –
Треба вкупити Кустові черевички.

Ой коло Куста сочовиченька гу(о)ста
Хто її скосить, той Куста попросить.

Не хилиса, гілко, листями додолу.
Ох, о як трудно жити сироті без роду.

Ой як в мене в роду один брат із роду,
Ох, ой він приїзжає десятого году.

Ой він приїзжає йо в неділю вранці:
– Ох, дай, сестро, вип’єм горілки по чарці.

– Ох, що ж бо мнє братко горілка не п’єтса,
Ой коло мого серца ой журбонька в’єтса.

– Нехай вона в’єтса, вона оборветса,
Ой розкажи мнє, сестро, як тобі живетса.

– А мені живетса, Бог дай, щоб жилоса,
Ой була сиротою, а тепер – вдовою.

Ой летіли журавлі,
Сіли-впали на ріллі.

Питалися ратая,
Питалися ратая,
Яка лучшая рилля.

Яка лучшая рилля,
Яка лучшая рилля,
Ой чи рання, чи пізна.

Рання рілля лучшая,
Рання рілля лучшая,
А пізная не така.

На раннєє пшеница,
На раннєє пшеница,
А на пізній метлица.

Там зобралось два вдовці,
Там зобралось два вдовці,
Говорили про жинці.

Яка жінка лучшая,
Яка жінка лучшая,
Ой чи перша, чи друга.

Перша жінка лучшая,
Перша жінка лучшая,
А другая не така.

– Я з першею дітки мав,
Я з першею дітки мав,
А з другою розогнав.

Йдіте дітки по ліси,
Йдіте дітки по ліси,
Як пташечки по стрісі.

Хтось-то в лісі гукає,
Хтось-то в лісі гукає,
Батько діток шукає.

Йдіте, дітки, додому,
Йдіте, дітки, додому,
Горе жити самому.

– Ой ти, батько, добре знав,
Ой ти, батько, добре знав,
Хорошою жінку взяв.

Хорошою, молоду,
Хорошою, молоду,
Нє матінку рідною.

Ой на морі, на морі лежить камінь мармуровій,
А на тому каменьови стоїть хлопець чорнобровій.

І руками махає, і бровами моргає,
Да й на тую дівчиноньку, що так вірно кохає.

Ой казали мнє люди, яку дівчину брати,
Хоч худоби не дождуса, з хорошою наживуса.

Нехай тая худоба на помості поляже,
Ох, як трудно тому жити, як з нелюбом світ зав’яже.

Ой посію мак,
Да посію мак
Над водою.
Да заріс мій мак
Лебєдою.

Ой заріс мій мак,
Да заріс мій мак
Лебєдою.
Ой вийшла замуж
Молодою.

Ой вийшла замуж,
Да вийшла замуж
Не втрапила ‒
Молоди літа
Протратила.

Ой сама мати,
Да сама мати
Віновата.
Да чого рано
Не збудила?

Да чого рано,
Да чого рано
Не збудила?
Да щастя-долі
Не вділила?

Ох ю, всі дивки,
Да усі дивки
Рано встали,
Да щастя-долю
Й розобрали.

А я молода,
А я молода
Спозниласа,
Да лиха доля
Судиласа.

Ой пропав мій вік,
Да пропав мій вік,
Як маков цвіт,
Що вночі зацвів,
А вдень упав.

Що в ночі зацвів,
Що в ночі зацвів,
А в день й упав.
Да так марненько
Мій вік пропав.

Ой стоїть гора високая,
Й попід горою – гай.

Да зелений гай, густесенькой,
Неначе справді рай.

Ой под тим гаєм в’єтса рєчка,
Як скло вода блєщить.

Да долиною широкою
Кудись вона бєжить.

Ой вона бєжить тим бережком,
Де в’яжутса човни.

Да три вербоньки схилилися
Й мов журатса вони:

– Шо пройде любе літейко ж,
Настануть холода.

Ой осиплєтса з нас листячко,
Да й понесе вода.

Да не вернетса нам літейко,
Й не вернутса года.

Ой ти, дубе кучерявій, широкій ой лист на тобі.

Ти, козаче малоденький, вся неправдонька в тобі.

Ох ти клявса, присягавса: «Не покину я тебе».

А тепера покидаєш, серцу жалю задайош.

Ох, з того жалю, з того жалю да ж піду я в темний ліс.

Нехай мене в тому лєсє, нехай мене звір ізість.

Ох, ти звєрю, ти лютару, рожбежиса по лєсам.

Ох, рознеси ж ти має тєло по зеленим рєкєта[о]м.

Под бєлою ой бєрєзою,
Под бєлою берєзою
Стояв козак з дівчиною.

Стояв козак з дівчиною,
Стояв козак з дівчиною,
Ще й з тихою розмовой:

– Дівчинонько, ой люблю тебе,
Дівчинонько, люблю тебе,
Зчаруй братка – возьму тебе.

Зчаруй братка родненького,
Зчаруй братка родненького –
Будеш мати миленького.

– Щоб я теє чари знала,
Щоб я теє чари знала,
То я б братка зчарувала.

– Возьми, дівко, й у хвартушек,
Возьми, дівко, й у хвартушек,
Дай нароби з гада юшки.

Возьми, дівко, в новий горщик,
Возьми, дівко, в новий горщик,
Дай занеси под яворчик.

Будуть гори крутитися,
Буду гори крутитися,
Будуть чари чаритися.

Іще братко й ув дорози,
Іще братко й ув дорози,
А вже чари на пороз(и).

– Ой на тобі, братко, пива,
Ой на тобі, братко, пива,
Я ж для тебе готовила.

Братко пива як напився,
Братко пива як напився,
Да з коника похилився.

Зчарувала братка свого,
Зчарувала братка свого,
Ще й зчаруєш миленького.

Пожену я сиві воли поміж круті гори,
Розчешу я жовті шудра на чорниє бров(и).

Хай на моє жовте шудра вітер повиває,
Нехай моя дівчинонька ще з год погуля(є).

Гуляй, гуляй, дівчинонько, поки моя будеш,
Чув я, чув я через людей що ти мене суд(иш).

‒ Коли ж я тебе судила ‒ суди мене Боже,
Коли б тебе не любила ‒ скарай мене Боже.

Ой пойду я понад морем ‒ синє море грає,
Ой рада б я втопитися ‒ море не приймає.

Прийми ж мене, синє море, жити бо мнє горе,
Жити горе на чужині круглі(й) сиротин(і).

Нехто ж мене не пригорне: не батько, не мати,
Тільки той мене пригорне, що думає взяти.

Попід бором жито жала(о),
А й ув бору ягід брала.

А ув бору ягід брала(о),
Да спозниласа, ночувала.

Нема в бору некогенько,
Тільки один соловейко.

Соловейко на берьози,
А мій миленькій ув дорози.

Соловейко на дубочку,
А мій миленькій ув садочку.

Розкопайте, хлопці, греблю,
Нехай вода йде, да гей!
Гей, йо-вха-ха,
Нехай вода йде.

Забувайте про кохання,
Нехай пропаде, да гей!
Гей, йо-вха-ха,
Нехай пропаде.

Ох як тяжко, ох як важко
Ту греблю й копати, гей!
Гей, йо-вха-ха,
Ту греблю копат(и).

А ще й тяжче, а ще й важче
Любов забувати, гей!
Гей, йо-вха-ха,
Любов забуват(и).

Як будете руту рвати,
Нарвіте мені, да гей!
Гей, йо-вха-ха,
Нарвіте мені.

Як будете вінки плести,
Сплетіте мені, да гей!
Гей, у-ха-ха,
Сплетіте мені.

Як будете в річку кидать,
Кидайте мого, да гей!
Гей, йу-ха-ха,
Кидайте мого.

Й увсі вінки повсплавали –
Мій не виплів з дна, да гей!
Гей, у-ха-ха,
Мій не виплів з дна.

Й увсі жонки ходять в парі –
Я ходю одна, да гей!
Гей, йу-вха-ха,
Я ходю одна.

Через батьков двір да тотера летіла,
Не ддали мене за кого я й хотіла.

А я хотіла да за князя молодого,
Віддали мене да за дєда старого.

Ой ти дєду, лихо матері твоїй,
Ти ж не кладиса на постєльонци мой.

Бо моя постілька як папером заслана,
Твоя кошуленька сем недільок не прана.

На меї постільци паничам полежати,
Твею кошулею припічки подмітати.