Пісні

‒ Весняночко-паняночко,
Де ти зимувала?
‒ Й у лісочку на дубочку
Пряла на сорочку.

‒ Весна, весна, що винесла?
‒ Дідам ‒ по ціпочку,
Старим бабам ‒ по куделі,
Дівкам ‒ по віночку.

Нема льоду, нема льоду,
Нема й переходу,
А хто мене вірно любить,
Прийде через воду.

Річку брести, Дунай пливсти,
Коли б не втопиться.
До своєї чорнявої,
Щоб не запізниться.

Що млин меле, вода реве,
А колеса крешуть,
Що дівчата правду кажуть,
А хлоп’ята брешуть.

Що млин меле, вода реве,
На поточках сухо,
‒ Вийди, вийди, дівчинонько,
Моя щебетуха.

Вийшла, вийшла та дівчина,
Бровами моргає,
Перед нею той хлопчина
Сивим конем грає.

Ой хоч грай же, хоч не грай же,
Не буду любити,
Через тебе, вражий сину,
Буде мати бити.

Зійшов місяць над горою
Та й обгородився,
/ Що дівчина рано вийшла,
Козак забарився. / 2

– Ой вийду я, та ще й гукну,
А ти догадайся,
/ Хоч вечеряв, не вечеряв –
До нас присилайся. / 2

– Ой вечеряй, мій миленький,
Та й бери потрошку,
/ Як зачуєш голосочок,
То кидай і ложку. / 2

Ой вийду я під яблуньку –
Листя опадає,
/ Ой сестриці-подруженьки,
Милий покидає. / 2

– Нехай листя й опадає,
Рута зелененька,
/ Цей покине, другий візьме,
Ти ще молоденька. / 2

Ой по дубі-дубі, та й по берестині,
Та там плаче-ридає козак по дівчині.

Козак заговорить – дівчина заплаче,
Та й дівчина заплаче: «Не кидай, козаче».

– Ой якби я знала, що ти кидать будеш,
То я б твоє личко пером ісписала.

Пером ісписала й на стіні прибила,
На стіні прибила, де з милим сиділа.

На стіні прибила, де з милим сиділа,
Ще й на тій кроваті, де спати лягати.

Як спати лягаю, на портрет дивлюся,
На портрет дивлюся, слізьми й умиюся.

Ой ти, Петре, Петре,
Та ще й ти, Йване,
Половина ж літа ж
Та й минає.

Та й мала нічка,
Та й петрівочка,
Та й не виспалася ж
Наша дівочка.

Цілу ніч не спала
Та й тонко пряла,
По горі ходила ж
Та й біль білила.

По горі ходила
Та й біль білила,
Та й до тої ж білі ж
Та й говорила.

– Ой ти, білю, білю,
Та й тонесенька,
Ой, коли ж ти будеш
Та й білесенька?

–Ой тоді ж я буду
Та й білесенька,
Як на небі ж хмарка ж
Та й синесенька.

Ой тоді ж я буду
Та й найбіліша,
Як на небі ж хмарка ж
Та й найсиніша.

Сьогодні – Купала,
Й а завтра – Івана.
Купала на Йвана.
Купався Іван,
Доведеться і нам,
Купався Мусій,
Доведеться й усім.
Купала на Йвана.

А післязавтра –
Петра та Павла.
Купала на Йвана.
Купався Петро
Та впав у шатро,
Купався Дем’ян
Та впав у бур’ян.
Купала на Йвана.

– Ой ти, Купалочко,
А де ж твої дочки?
Купала на Йвана.
– А що мої дочки
Поплели віночки.
Купала на Йвана.

Поплели віночки
З рожі й огірочків.
Купала на Йвана.
І у тих віночках
Купала стрибали,
Тоді ті віночки
На воду пускали.
/ Купала на Йвана. / 2

Та ой крикну я, та ще й гукну я
Із строку й додому,
Та й вари, мати, та й вечеряти,
Та й на мою долю.

Наварила вечеряти
Небагато, трошки:
– Та й нема ж тобі, та й моя доню,
Ні миски, ні ложки.

– Миску я й розбила,
Ложку розлупила.
– Та іди, доню, та й вечеряти,
Де літо й робила.

Та й породила та мене мати
В зелену й неділю,
Та й уділила та й гірку долю,
Де ж я її діну.

Та й понесу я та гірку долю
На торг продавати,
Та й гірка доля, та й тяжка доля –
Не йдуть купувати.

Та й принесу я та гірку долю
Із торгу й додому,
Та й скину я та й гірку долю
Із плечей додолу.

– Та й лежи, лежи, та гірка доле,
Не смій уставати,
А я піду та й на панщину
Пшениченьку жати.

Туман поле покриває,
Та й поміж тими та й туманами
Ой сиз голубчик та й вилітає.

Сиз голубчик вилітає,
Та що він літає, та й воркотає,
Ой крилечками ж та й шибко блуде.

Крилечками шибко блуде,
Та ой як тяжко, й на серденьку важко,
Та як хто ж, кого ж та й вірно любить.

Ой хто ж його покидає,
Та й покидає ой мати дитину,
Ой козак – молоду ж дівчину.

Козак – молоду дівчину,
Та й попід мостом росте трава ростом,
Ой риба ж, щука ж та й лина гоне.

Риба, щука лина гоне,
Та й ой то й не риба, та й ой то й не щука,
Та й а то ж з миленьким розлука.

– Чи й у тебе, Галинонько,
Не рідная мати?
Всі дівчата на вулиці,
А ти лягла спати.

– Ой хоч рідна, хоч не рідна,
Вона ж мені – ненька,
Не пускає на вулицю,
Каже: молоденька.

– Треба тії та Явдосі
Горщок кваші дати,
Щоб пустила Галиноньку
До нас погуляти.

Горщок кваші, горщок кваші
Ще й дві паляниці,
Щоб пустила Галиноньку
Та й на вечорниці.

– Ой вийду я на вулицю,
Гуляю, гуляю,
Як білая лебідонька
По тихім Дунаю.

Ой якби ж я – лебідонька,
То я б крильця мала,
То я б увесь крутий берег
Кругом облітала.

То я б увесь крутий берег
Кругом облітала,
То я б свого миленького
По шапці впізнала.

Не так його по шапоцці,
Як по козирочку,
Що й у мого миленького
Брови на шнурочку.

Шапка сива, шапка сива,
Околиця біла,
Чумарочка по коліна,
Сам хлопець до діла.

Видно Тишки, видно Тишки,
Ще й тишківську грушу,
Туди мою щовечора
Пориває душу.